Росія змінює повітряну війну проти України. Масовані атаки вже не зводяться лише до запусків ракет чи хвиль іранських Shahed. За понад чотири роки повномасштабної війни російський ВПК вибудував складнішу модель: більше дешевих дронів, більше хибних цілей, більше засобів обходу ППО, більше касетних і уламкових бойових частин, більше спроб використати безпілотники як платформи для іншої зброї.
Це вже не просто нарощування кількості. Це системна адаптація під українську протиповітряну оборону.
Головний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки полковник Олександр Заруба на брифінгу пояснив дві ключові тенденції російських повітряних атак останніх двох років.
Перша — використання дешевших за ракети дронів для війни на виснаження української ППО.
Друга — розвиток безпілотників як платформ, здатних не лише нести бойову частину, а й виконувати розвідку, передавати дані, коригувати маршрут або навіть застосовувати інші види озброєння.
У практичному сенсі це означає, що Україна має справу не з одним типом загрози, а з цілою екосистемою: ударні БпЛА, реактивні дрони, дрони-обманки, модернізовані крилаті й балістичні ракети, керовані авіабомби, касетні бойові частини, засоби радіоелектронного обходу та іноземна мікроелектроніка, яку Росія продовжує отримувати через посередників.
Читайте також: : “Росія нарощує виробництво ракет і дронів: чим це загрожує Україні влітку 2026 року?”
Велика логіка: Росія жертвує точністю заради масовості
Одна з головних змін — Росія дедалі частіше робить ставку не на ідеальну точність, а на кількість, площу ураження та психологічний ефект. Це добре видно з поєднання трьох тенденцій.
По-перше, країна-агресор нарощує виробництво. За даними, озвученими Зарубою, виробництво ракет Х-101 переведено на цілодобовий режим — приблизно 40–50 одиниць на місяць. “Іскандерів” виробляють орієнтовно 60–70 на місяць.
По-друге, Росія здешевлює частину засобів ураження. Особливо це стосується безпілотників і хибних цілей. Вони можуть бути менш точними й менш технологічно досконалими, але їхня масовість створює навантаження на українську ППО, РЕБ, мобільні вогневі групи та системи виявлення.
По-третє, збільшується площа ураження. Саме тому росіяни частіше застосовують касетні, уламкові, запалювальні та комбіновані бойові частини. Якщо точність знижується або залишається нестабільною, площа ураження компенсує цей недолік. Для цивільного населення це означає вищий ризик навіть тоді, коли удар не є “точковим”.
Ця логіка вписується у війну на виснаження. Росія намагається змусити Україну витрачати дорогі ракети-перехоплювачі, тримати у постійній напрузі ППО, перевантажувати міста тривогами, бити по енергетиці, логістиці, промисловості й житлових кварталах. Її ціль — не лише фізичне руйнування, а й тиск на суспільство.
“Шахед” як основа повітряного виснаження
Найпомітніша зміна відбулася з ударними дронами Shahed-136, які Росія називає “Герань-2”. Перші випадки їхнього застосування проти України зафіксували у вересні 2022 року. Масово вони почали використовуватися восени того ж року, а з липня 2023-го Росія налагодила серійне виробництво на кількох майданчиках і в кількох модифікаціях.
Спочатку “шахед” сприймався як відносно простий баражуючий боєприпас: дешева летюча бомба, яка летить за координатами. Але за два роки ця платформа змінилася.
У новіших зразках українські дослідники фіксують захищені CRPA-антени, модеми, SIM-картки, mesh-зв’язок, мікрокомп’ютери, автономне живлення і камери. Це не означає, що кожен “шахед” став високоточною розвідувально-ударною системою. Але загальна тенденція очевидна: Росія намагається зробити дрон більш автономним, стійким до РЕБ і здатним передавати дані.
Як змінювалися “шахеди”
| Етап | Що змінювалося | Навіщо це Росії |
|---|---|---|
| 2022 рік | Масове використання базових Shahed-136 | Виснаження ППО, удари по енергетиці та містах |
| 2023 рік | Серійне виробництво в РФ, перші суттєві модифікації | Зменшення залежності від Ірану, масштабування атак |
| 2023–2024 роки | CRPA-антени, покращення навігації | Стійкість до РЕБ і супутникових перешкод |
| 2025 рік | Модеми, mesh-зв’язок, Raspberry Pi, камери | Обмін даними, розвідка, потенційна робота у “роях” |
| 2026 рік | 4G-модеми, SIM-картки, корекція маршруту | Спроба керування або уточнення маршруту в реальному часі |
Особливо важливий перехід до mesh-модемів. Такий зв’язок дозволяє дронам обмінюватися інформацією між собою або через проміжні вузли. У перспективі це може бути основою для складніших групових атак, коли частина апаратів виконує роль розвідників, частина — ретрансляторів, частина — хибних цілей, а частина — ударних платформ.
Бойові частини: більше ураження, більше небезпеки для цивільних
Паралельно Росія змінює бойові частини дронів. Якщо у 2022 році переважала проникаюча фугасна бойова частина, то з 2023-го фіксуються інші типи: осколково-фугасно-запалювальні, фугасно-запалювальні, термобаричні, осколково-термобаричні та посилені варіанти.
Окремі бойові частини мають елементи для максимального ураження людей, зокрема металеві кульки або уламкові компоненти. Це демонструє небезпечний зсув: Росія не лише намагається влучати в об’єкти інфраструктури, а й підвищує летальність боєприпасів у зоні падіння чи вибуху.
Це особливо важливо для міст. Удар по багатоквартирному будинку, енергетичному об’єкту, складу, транспортному вузлу чи лікарні має не лише руйнівний, а й широкий вторинний ефект: пожежі, уламки, пошкодження сусідніх будівель, ризик нерозірваних елементів.
Саме тому фахівці вкотре наголошують: уламки дронів, ракет або будь-які підозрілі предмети після атаки не можна чіпати. Вони можуть містити вибухонебезпечні залишки, саморобні пристрої або елементи із затримкою спрацювання.
Дрон як платформа для іншої зброї
Найбільш тривожна тенденція — спроба Росії перетворити “Герань-2” на платформу для застосування інших видів озброєння.
У грудні 2025 року в Чернігівській області виявили фрагменти “Герані-2” із ракетою Р-60 та автоматичним пусковим пристроєм. Імовірна логіка такого експерименту — створити загрозу для українських літаків і вертольотів, які залучаються до перехоплення “шахедів”.
Також згадуються зразки з ПЗРК “Верба”, mesh-модемом і механізмом дистанційного пуску. Ефективність таких рішень поки оцінюють як низьку, однак їхня поява має інше значення: Росія тестує нову роль ударного БпЛА. Він уже не лише летить до цілі, а може імітувати інші бойові можливості, ускладнювати класифікацію цілі та змушувати ППО діяти обережніше.
Це також психологічний інструмент. Якщо оператори, пілоти або мобільні групи не впевнені, що перед ними звичайний ударний дрон, ризик і складність перехоплення зростають.
Реактивні “шахеди”: менше часу для реакції
Наступний етап — реактивні версії. “Герань-3” є локалізованою версією іранського Shahed-238. Вона має турбореактивний двигун і може розвивати швидкість до 550 км/год.
Це принципово змінює завдання для ППО. Класичний “шахед” відносно повільний, тому по ньому можуть працювати мобільні вогневі групи, кулеметні розрахунки, зенітні гармати, засоби РЕБ, акустичні системи виявлення. Реактивний дрон залишає менше часу на виявлення, супровід і перехоплення.
За словами Заруби, у 2026 році використання саме реактивних “шахедів” помітно зросло. Їх застосовують для ураження об’єктів критичної інфраструктури. Це логічно: швидший дрон складніше збити дешевими засобами, а застосування дорогих ракет-перехоплювачів знову працює на російську логіку виснаження.
“Герань-4” є подальшим розвитком цієї лінії. Вона має потужніший двигун і кращі льотні характеристики. За аналізом обладнання, суттєвих відмінностей від “Герані-2” не виявлено, але сама платформа дає Росії простір для експериментів, зокрема з інтеграцією ракет класу “повітря-повітря”.
“Герань-5” виглядає ще небезпечнішою. Вона побудована за схемою, близькою до крилатої ракети, має подовжений корпус, швидкість до 600 км/год і бойову частину близько 90 кг. Обговорюється можливість запуску з літаків тактичної авіації, що потенційно дає дальність удару до 1000 км.
Тобто Росія рухається до проміжного класу між дроном-камікадзе та крилатою ракетою: дешевшого за складну ракету, але швидшого й небезпечнішого за класичний Shahed.
Поява таких систем означає, що Україна має адаптувати ППО до нової категорії загроз: малорозмірних, швидких, відносно дешевих цілей, які можуть діяти не як звичайні дрони, а як проміжний клас між БПЛА і крилатою ракетою.
V2U, ZALA і спроби донаведення
Окрема загроза — ударний БпЛА V2U. Його вперше зафіксували восени 2024 року, після чого випадки застосування почастішали, особливо в районі Сум.
Цей дрон використовувався разом із розвідувальним ZALA, який виконував функції цілевказання та ретранслятора. Після збиття ZALA обидва V2U впали, що свідчить про залежність такого комплексу від зв’язку і вразливість до РЕБ.
Водночас у V2U фіксують елементи штучного інтелекту для донаведення на кінцевій ділянці. Це важлива тенденція: Росія шукає дешеві рішення для підвищення автономності дронів. Більшість компонентів такого апарата — товари подвійного призначення, тому його потенційно можна швидко модернізувати і масштабувати у виробництві.
Його невеликий розмір також ускладнює радіолокаційне виявлення. Для ППО це означає потребу не лише в потужних радарах, а й у ширшій мережі акустичних, оптичних, радіотехнічних і РЕБ-засобів.
“Гербера” і “Пародія”: дешеві обманки проти дорогої ППО
Російські атаки дедалі частіше включають не лише ударні апарати, а й хибні цілі. Їхнє завдання — створити хаос у повітряній обстановці.
“Гербера” може використовуватися як хибна ціль, розвідник, засіб виявлення позицій РЕБ або дрон-камікадзе з невеликою бойовою частиною. Вона дешевша за повноцінний ударний дрон, але здатна змусити українську систему реагувати.
“Пародія” ще простіша. Це дрон із фанери та доступних матеріалів. Його можуть оснащувати лінзою Люннеберга, яка збільшує радіолокаційну сигнатуру і змушує радар бачити більшу ціль, ніж вона є насправді. У деяких зразках також фіксують камери й модеми для розвідки.
Такі апарати особливо небезпечні не бойовою частиною, а роллю в загальній атаці. Вони можуть змусити ППО витратити боєприпас, відкрити позицію, створити хибне уявлення про напрямок головного удару або перевантажити операторів.
Це і є нова логіка повітряної війни: одна хвиля може містити ударні дрони, реактивні дрони, хибні цілі, розвідники, ракети й авіабомби. Україна має не просто збивати цілі, а правильно розпізнавати їхній тип і пріоритет.
Ракетна еволюція: менше “Калібрів”, більше уваги до “Іскандерів” і Х-101
На ракетному напрямку Росія також адаптується. Застосування “Калібрів” під час масованих обстрілів зменшилося, зокрема через втрати й обмеження Чорноморського флоту. Натомість Москва продовжує модернізувати “Іскандер-М” та Х-101.
“Іскандер-М”: ставка на обхід Patriot
За словами Заруби, модернізація “Іскандера-М” має три напрями:
- підвищення стійкості до сучасних систем ППО, насамперед Patriot;
- збільшення дальності;
- масштабування виробництва в умовах санкцій.
У нових версіях фіксують оновлений модуль, який на фінальній ділянці польоту відстрілює хибні цілі. Вони мають імітувати сигнатуру ракети й ускладнювати перехоплення. Також бортові системи адаптуються до виявлення “сліпих зон” радарів.
Після 2023–2024 років у нових версіях помічають швидші процесори, посилену оптичну корекцію та елементи захисту від радіоелектронних перешкод. Заявлена дальність може зростати за рахунок нових паливних сумішей і змін у двигуні.
Заявлена дальність до 1000 км за рахунок нових паливних сумішей і двигуна більшого розміру.
Сім варіантів бойових частин, включаючи проникаючі та бетонобійні.
“Противник застосовує їх по аеродромах для ураження тактичної авіації. Особливо ведуть пошук літаків F-16. “Іскандер-М” еволюціонував в складну квазібалістичну систему, яка вчиться протидіяти системам ППО фактично безпосередньо в ході ведення бойових дій”.”, – зазначає Олександр Заруба.
За словами Заруби, “Іскандер-М” фактично еволюціонував у складну квазібалістичну систему, яка пристосовується до української ППО вже під час війни.
Окремо згадується використання технічних рішень із північнокорейських KN-23. При цьому останнім часом застосування самих KN-23 не фіксується так активно, але їхні технологічні елементи можуть бути корисними для російської модернізації.
Оцінюваний темп виробництва — 60–70 одиниць на місяць. Частка російської електроніки зросла, але західні компоненти в цих ракетах усе ще присутні.
Головний висновок: “Іскандер-М” більше не є просто балістичною ракетою старої логіки. Він еволюціонує у складнішу квазібалістичну систему, яка намагається вчитися обходити ППО безпосередньо в ході бойових дій.
Х-101: стара ракета з новою електронікою і більшою бойовою частиною
Крилата ракета Х-101 також зазнала серйозних змін. Росія оновила її радіопоглинаюче покриття, встановила елементи активного захисту, теплові хибні цілі й дипольні відбивачі.
Система наведення стала багаторівневою: інерційна, супутникова та оптична корекція. Окремі системи сканують місцевість перед ударом, щоб підвищити точність.
Водночас Росія збільшила бойову частину приблизно з 450 до 800 кг за рахунок скорочення паливного бака. Також можлива установка другої бойової частини із суббоєприпасами.
Це добре показує російську логіку: навіть якщо дальність або точність частково знижуються, Москва компенсує це більшою руйнівною силою та складнішою системою подолання ППО.
За даними, озвученими під час брифінгу, одна ракета Х-101 може містити до 160 іноземних компонентів. У дронах типу Shahed/“Герань” знаходять щонайменше 50 одиниць різної мікроелектроніки.
За словами Заруби, аналіз останніх ударів свідчить, що Росія може застосовувати ракети, виготовлені лише за кілька тижнів до запуску. Це означає, що попри санкції, виробничий цикл російського ВПК зберігається.
Авіабомби з УМПК: головна загроза для прифронтових міст
Окремий вимір повітряної війни — керовані авіабомби з універсальними модулями планування і корекції. Вони дозволяють російській авіації скидати боєприпаси на великій відстані, не входячи в зону ураження частини української ППО.
За наданими даними, планувальні модулі дають можливість наносити удари на відстані до 120 км. Це критично для прифронтових міст і громад, які перебувають у зоні досяжності російської тактичної авіації.
У 2022 році Росія масово впроваджувала прості модулі корекції. У 2023-му покращувала навігацію й планувальні елементи. У 2024–2025 роках почала переходити до модульних технологій, підвищення автономності та стійкості до РЕБ.
З травня 2025 року в оновлених УМПК-ПД зафіксовано заміну антен із 8-канальних на 12-канальні. Окрім фугасних авіабомб, застосовуються касетні. Це особливо небезпечно для цивільних, оскільки касетні елементи можуть уражати більшу площу, а частина з них може не спрацювати одразу.
Ще один напрям — уніфікований міжвидовий планувальний боєприпас. Це вже не просто бомба з прикрученими крилами, а самостійний авіаційний боєприпас із власними крилами, навігацією і двигуном. Його потенційними носіями можуть бути Су-34, Су-30СМ, Су-35, Су-24, а також безпілотник С-70 “Мисливець”. Дальність — до 100 км при скиданні з висоти 12–15 км.
Тобто Росія створює проміжні рішення між класичними авіабомбами, ракетами та ударними дронами. Для України це один із найскладніших викликів, бо протидія КАБам потребує не лише збивання самої бомби, а й відсування носіїв — російських літаків — від лінії фронту.
“На “Іскандерах” касетна бойова частина штатно передбачена була ще до лютого 2022 року, – наводить приклад він. – Росіяни споряджали авіаційні ракети Х-59/Х-69 касетними бойовими частинами. Були натяки, що вони хочуть переробити під касетну бойову частину ракети Х-32. Але, підозрюю, ці проєкти не дуже вдалися чисто тому, що ракети закінчилися, а нових вони не роблять”.
Росія визнала, що не може забезпечити високу точність влучання ракет, додає Киричевський. Тому поставила собі за мету збільшити площу ураження.
Використання боєприпасів із затримкою детонації – особливо касетних авіаційних бомб – також типова практика, додає Заруба. “Частина з них просто не спрацьовує при падінні, а частина просто запрограмована на те, щоб підірватись пізніше і нашкодити тим, хто проводить розмінування. Час затримки може бути різний”.
Іноземна електроніка: Росія не самодостатня, але адаптивна
Попри заяви про “імпортозаміщення”, Росія досі залежить від іноземної мікроелектроніки. За словами Заруби, російський ВПК не зміг налагодити масове виробництво складних електронних компонентів. Тому в ракетах і дронах продовжують знаходити компоненти західного, азійського, китайського, північнокорейського та, ймовірно, білоруського походження.
У російських системах виявляють компоненти зі США, Японії, Тайваню, Німеччини, Китаю, Нідерландів, Швейцарії та інших країн. Частина з них — це не суто військова продукція, а товари подвійного призначення або високотехнологічна цивільна електроніка.
Саме це ускладнює санкційну боротьбу. Мікросхема, конденсатор, модем або контролер можуть офіційно бути цивільним товаром, але після закупівлі через посередників потрапити у ракету або дрон.
За оцінками українських посадовців і експертів, частка окремих західних компонентів у російській зброї може зменшуватися — зокрема завдяки роботі з виробниками та посиленню експортного контролю. Але Росія швидко шукає заміни: переходить на китайські компоненти, використовує старі запаси, закуповує через треті країни або маскує походження деталей.
Окрему роль може відігравати Білорусь. Експерти припускають, що білоруська мікроелектроніка може мімікрувати під імпортну, а частина маркувань — підроблятися. Це означає, що аналіз походження деталей стає дедалі складнішим.
“Вони використовують електронні складові різних компаній. Здебільшого тих, які базуються у США, – перераховує полковник ЗСУ. – Також присутні компоненти виробництва Японії, Тайваню, Німеччини, Китаю. І дедалі більше спостерігається перехід саме на китайські компоненти”.
За даними української зовнішньої розвідки від 2025-го, Китай постачав верстати, спецхімію, порох і компоненти на 20 військових заводів РФ.
Водночас помітно зменшилося використання західних деталей, каже уповноважений президента з питань санкційної політики Владислав Власюк.
Зокрема, помітно скоротилася присутність нідерландських компонентів, що може свідчити про ефект від роботи з виробниками й системами експортного контролю.
Йдеться переважно про товари подвійного призначення, які закуповують через посередників. Навіть коли один канал постачання перекривають, на його місці з’являються нові.
“Саме тому санкційна політика ЄС спрямована не лише на класичні товари подвійного використання, а й на широкий перелік критично важливих електронних компонентів”, – каже він.
Наприклад, ракета Х-101 містить у середньому близько 100 компонентів іноземного походження. Вони можуть постачатися як окремо, так і у складі вже готових плат.
Водночас ракети є значно складнішими виробами, ніж безпілотники, тому їхню компонентну базу важче оперативно змінювати, каже Власюк. Крім того, виробники можуть використовувати накопичені запаси електроніки для випуску конкретних типів ракет. Саме тому наслідки санкцій та обмежень постачання зазвичай швидше проявляються у безпілотниках, виробничий цикл яких є коротшим і більш гнучким.
Дані щодо кількості не завжди варто сприймати як актуальну динаміку наявності/відсутності певних західних мікрочіпів, конденсаторів та інших елементів у ракеті. Аналіз проводиться на основі вцілілих уламків, тому більша частина компонентів могла бути втрачена внаслідок ураження або падіння ракети. Хоча, справді, є і позитивні кейси, коли внаслідок злагоджених дій між Україною та партнерами вдалося припинити/суттєво обмежити постачання окремих компонентів до російської воєнної машини.
Підконтрольна Кремлю Білорусь давно посилювала спроможності своїх 14 підприємств із виробництва мікропроцесорів, нагадує експерт. Це той потенціал, який Росія може використовувати на власну користь. І вже були прецеденти, коли білоруська мікроелектроніка намагалася мімікрувати під імпортні складові.
“Уже була історія з модулем УМПК, який усі прийняли за модуль південнокорейського виробництва, хоча йшлось про підробку цих даних, – каже Храпчинський. – З 2014 року Білорусь активно скуповувала по всьому світу верстати для створення мікрочипів, і вона могла зберегти можливість нанесення тих даних, які раніше друкувалися на них. Тобто мікрочип може бути зроблений у Білорусі, а буде зазначено, що він зроблений, наприклад, у Тайвані”.
Але ключове у питанні модернізації російського виробництва мікроелектроніки не доступ до західних компонентів, а потенційне збільшення власних російських можливостей, наголошує Храпчинський. Логістику постачання того чи іншого комплектовання до РФ потрібно досліджувати дуже уважно.
Чому санкції працюють нерівномірно
Санкції мають різний ефект для різних типів зброї. Для дронів наслідки можуть бути швидшими, бо їхній виробничий цикл коротший і гнучкіший. Якщо один компонент зникає, Росія може швидше шукати заміну, але й дефіцит може швидше впливати на якість конкретних партій.
Ракети — складніші вироби. Їхню компонентну базу важче змінювати оперативно. Крім того, російські виробники могли накопичити запаси електроніки для певних типів ракет. Тому ефект санкцій у ракетному виробництві часто проявляється із затримкою.
Це пояснює парадокс: з одного боку, санкції ускладнюють виробництво; з іншого — Росія все ще здатна випускати десятки ракет на місяць і модернізувати їх. Вона не стала технологічно самодостатньою, але залишається адаптивною.
Українська ППО: висока ефективність на тлі зростання загроз
Попри зростання інтенсивності атак, українська ППО демонструє високий рівень ефективності. За підсумками травня 2026 року близько 88% повітряних цілей було збито або подавлено. Також повідомлялося про знищення понад 57–59 тисяч повітряних цілей і відбиття 25 ракетно-авіаційних ударів противника.
Ці цифри важливі не лише самі по собі. Вони показують, що Україна вибудувала багаторівневу систему оборони, яка поєднує:
- класичні системи ППО;
- мобільні вогневі групи;
- засоби радіоелектронної боротьби;
- акустичні мережі виявлення;
- радіолокаційне поле;
- аналіз уламків і швидке оновлення тактики;
- удари по російській військовій інфраструктурі.
Особливо важлива роль дослідників, які вивчають уламки російських дронів, ракет і авіабомб. Саме вони дозволяють зрозуміти, які компоненти використовує ворог, як змінюються антени, модеми, бойові частини, навігація і засоби обходу ППО.
Це дає Силам оборони змогу швидше адаптуватися: змінювати алгоритми РЕБ, коригувати пріоритети цілей, посилювати захист окремих об’єктів, оновлювати підходи до перехоплення.
“Більшість території України покрита засобами радіолокаційної боротьби, особливо навколо тих об’єктів і міст, які треба прикривати, – додає Заруба. – Створене суцільне радіолокаційне поле, в якому ми можемо вносити певні похибки до маршруту польоту БпЛА і крилатих ракет”.
Найбільший дефіцит — проти балістики
Попри високі показники проти дронів і крилатих ракет, найбільш чутливою залишається балістична загроза. Для перехоплення таких цілей Україні потрібні системи класу Patriot та інші засоби, здатні працювати по балістичних ракетах.
Саме тому модернізація “Іскандерів” є особливо небезпечною. Якщо Росія одночасно збільшує їхнє виробництво, покращує здатність обходити ППО і застосовує хибні цілі, то навантаження на обмежену кількість українських протиракетних систем зростає.
Це робить підтримку партнерів критично важливою. Україні потрібні не лише додаткові установки, а й ракети-перехоплювачі, радари, системи управління, запчастини, ремонтна база й інтеграція з іншими елементами ППО.
“На жаль, тих засобів, які є в нас, недостатньо. Маємо постійний, критичний дефіцит систем, здатних збивати балістичну зброю противника. Це найбільший виклик на сьогодні”, – каже начальник Генерального штабу Андрій Гнатов.
Удари по російському ВПК як елемент ППО
Окремий висновок, який роблять військові та експерти: найкращий спосіб зменшити кількість атак — не лише збивати цілі в небі, а й знищувати або пошкоджувати російські склади, виробництва, логістичні вузли та інфраструктуру ВПК.
Це особливо важливо в умовах дефіциту дорогих ракет-перехоплювачів. Якщо Росія може запускати десятки ракет і сотні дронів, Україна не може відповідати лише оборонно. Удари по виробничих і складських можливостях ворога знижують інтенсивність майбутніх атак.
У цьому сенсі протиповітряна оборона — це не лише батареї Patriot, NASAMS, IRIS-T чи Skynex. Це також розвідка, санкції, контрлогістика, удари по заводах, блокування компонентів і технологічна конкуренція.
“Це прямо впливає на спроможності росіян, – підсумовує Храпчинський. – У застосуванні Patriot ми суттєво обмежені дефіцитом ракет протидії. Тож удари по військових виробництвах на території Росії – це те, що зменшує спроможність ворога бити по Україні”.
Чого очікувати влітку 2026 року
На основі аналізу можна виділити кілька ймовірних напрямів російських атак улітку 2026 року.
1. Більше дронів у масованих хвилях
Росія й надалі запускатиме великі групи ударних БпЛА, поєднуючи класичні “шахеди”, реактивні версії, хибні цілі й розвідувальні елементи. Мета — виснажити ППО, знайти слабкі місця й змусити Україну витрачати ресурси.
2. Більше реактивних дронів
“Герань-3”, “Герань-4” і потенційно “Герань-5” можуть застосовуватися частіше. Їхня швидкість скорочує час реакції та ускладнює роботу мобільних груп.
3. Більше хибних цілей
“Гербера”, “Пародія” та інші дешеві обманки використовуватимуться для перевантаження системи виявлення. Особливо небезпечними є комбіновані атаки, де хибні цілі прикривають справжні ударні засоби.
4. Модернізовані Х-101 та “Іскандери”
Росія продовжить використовувати ракети, адаптовані до української ППО. Особливо небезпечними залишаться балістичні та квазібалістичні загрози, оскільки засобів для їх перехоплення в Україні недостатньо.
5. КАБи і планувальні боєприпаси
Для прифронтових міст найбільш руйнівною загрозою залишаться керовані авіабомби. Росія працює над збільшенням їхньої дальності, точності й автономності.
6. Більше касетних і уламкових бойових частин
Через ставку на площу ураження Росія може частіше застосовувати касетні та комбіновані бойові частини. Це підвищує ризики для цивільних і рятувальників після ударів.
Що має бути відповіддю України
Відповідь на еволюцію російських атак має бути такою ж багаторівневою, як і сама загроза.
По-перше, Україні потрібне посилення ешелонованої ППО: від систем великої дальності для балістики до дешевших засобів проти дронів.
По-друге, критично важливим є розвиток РЕБ. Якщо російські дрони дедалі більше покладаються на модеми, антени, супутникову навігацію і зв’язок, то придушення цих каналів може бути не менш ефективним, ніж фізичне збиття.
По-третє, потрібне нарощування дешевих перехоплювачів. Витрачати дорогі ракети на дешеві хибні цілі — саме те, чого прагне Росія. Україна має відповідати дешевшими, масовими й гнучкими рішеннями.
По-четверте, необхідно посилювати санкційний контроль. Російська зброя досі залежить від іноземної електроніки. Отже, ефективна санкційна політика має бити не лише по російських заводах, а й по посередниках, реекспортерах, логістичних компаніях і схемах постачання.
По-п’яте, важливі удари по російському ВПК і складах. Знищення виробничих і логістичних можливостей ворога зменшує кількість ракет і дронів, які потім доведеться перехоплювати над українськими містами.
Росія перейшла до технологічно адаптивної війни проти українського неба. Вона не лише нарощує виробництво дронів, ракет і авіабомб, а й постійно змінює їхню конструкцію, електроніку, бойові частини та тактику застосування.
“Шахеди” перетворюються на цілу лінійку ударних і реактивних платформ. Хибні цілі стають частиною масованих атак. “Іскандери” й Х-101 отримують засоби обходу ППО. Авіабомби з УМПК збільшують дальність і точність. І все це працює на одну мету — виснажити українську оборону, бити по цивільній інфраструктурі й залякати населення.
Але українська відповідь теж розвивається. Висока ефективність ППО, робота РЕБ, дослідження уламків, адаптація тактики й удари по російській військовій інфраструктурі показують: ця війна стала змаганням не лише кількості, а й швидкості навчання.
Для України ключове завдання — залишатися швидшою в цій адаптації. Бо кожна нова російська модифікація потребує нової відповіді: технічної, санкційної, військової й організаційної.
За матеріалами lb.ua
