Москва нарощує виробництво ракет, модернізує Shahed/«Герані», тисне на українську ППО та водночас намагається просунутися на кількох ділянках фронту. Але головна інтрига літа 2026 року — не лише в кілометрах на карті, а в тому, чи витримає Україна новий темп війни на виснаження.

13 червня 2026 року лінія фронту, за оцінкою ISW, не зазнала суттєвих змін: ні українські, ні російські війська не мали підтверджених просувань. На перший погляд, це може виглядати як черговий день позиційної війни. Але за цією зовнішньою статичністю приховується значно важливіша тенденція: Росія змінює саму логіку тиску на Україну. Її ставка дедалі більше зміщується від швидких проривів до системного виснаження — повітряними атаками, інфільтраціями малих груп, ударами по логістиці, нарощуванням виробництва ракет і мілітаризацією бюджету.

Це вже не просто війна артилерії, піхоти й бронетехніки. Це війна виробничих циклів, запасів перехоплювачів, здатності ППО витримувати комбіновані удари, а економіки — оплачувати довгу кампанію. Росія намагається створити ситуацію, у якій Україна буде змушена витрачати дорогі й дефіцитні засоби оборони на дедалі дешевші, численніші та технологічно складніші загрози.

Коротко: що змінюється

Росія одночасно рухається у кількох напрямках.

Перше — нарощує виробництво ракет. За наведеними у звіті даними, станом на весну 2026 року РФ щомісяця виробляє орієнтовно 40–50 крилатих ракет Х-101, 60–70 балістичних «Іскандер-М» і близько 10 крилатих «Іскандер-К». Це означає, що лише виробництво російських балістичних ракет може перевищувати місячні темпи виробництва американських перехоплювачів PAC-3 Patriot, які оцінюються приблизно у 50 одиниць на місяць.

Друге — модернізує ракети та дрони. Йдеться не лише про кількість, а й про якість: нові контрзаходи, теплові пастки, відбивачі для порушення роботи радарів, навігація за рельєфом місцевості, збільшення бойового навантаження та спроби запускати дрони з тактичної авіації.

Третє — збільшує військові витрати, попри падіння доходів. У першому кварталі 2026 року військові видатки Росії, за оцінкою, сягнули 5,9 трлн рублів — близько 46% усіх бюджетних витрат. Це на 30% більше, ніж у першому кварталі 2025 року.

Четверте — тисне на фронті не лише великими наступами, а й інфільтраціями. На Куп’янському, Слов’янському, Гуляйпільському напрямках російські війська намагаються просочуватися малими групами, створювати локальні загрози українській логістиці та змушувати Сили оборони розтягувати ресурси.

П’яте — Україна відповідає ударами по російській енергетиці, військових об’єктах і логістиці. Ударів зазнають нафтогазові термінали, пункти управління дронами, полігони, об’єкти в окупованому Криму та тилові райони РФ.

Нова повітряна війна: Росія робить ставку на кількість і складність

Головна зміна у російській кампанії — це не просто збільшення кількості дронів чи ракет. Москва намагається створити багаторівневу систему повітряного тиску, у якій кожен елемент виконує свою роль.

Shahed/«Герані» та їхні аналоги виснажують українську ППО, змушують витрачати боєприпаси, тримають у напрузі мобільні вогневі групи та створюють постійну загрозу для міст, енергетики й промисловості. Крилаті ракети, зокрема Х-101, стають складнішими для виявлення й перехоплення. Балістичні ракети «Іскандер-М» залишаються однією з найважчих цілей, для протидії яким критично потрібні Patriot.

За даними оцінки, Росія не лише виробляє більше ракет, а й модернізує їх. Х-101 отримують збільшене бойове навантаження, теплові пастки й засоби, що ускладнюють роботу радарів. «Іскандер-М» оснащують оновленими контрзаходами, які можуть імітувати сигнатуру ракети й перевантажувати українські системи спостереження. Також згадується ймовірна розробка версії «Іскандер-1000» із дальністю до 1000 км.

За час повномасштабного вторгнення Росія суттєво модернізувала крилаті ракети Х-101, зокрема оновила радіопоглинаюче покриття корпусу для зменшення дальності виявлення радарами.

Про це розповів головний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки полковник Олександр Заруба під час заходу «Застосування РФ засобів повітряного нападу проти цивільної інфраструктури: технічні та гуманітарні аспекти», на якому був присутній кореспондент «Мілітарного».

Дослідник зазначив, що Х-101 є досить старою ракетою, яка зазнала «потужної модернізації». Починаючи з 24 січня 2022 року, оновили, зокрема, систему навігації, бойову частину, корпус, а також додали блок постановки пасивних перешкод.

«Оновлено радіопоглинаюче покриття корпусу для зменшення площі розсіювання. Тобто вони виявляються на меншій відстані, і ймовірність їхнього ураження зменшується. Ракета використовує бортовий комплекс оборони під час польоту. Вона оснащена модулями для відстрілу хибних теплових цілей та дипольних відбивачів. Вмикається автоматично при виявленні роботи радарів протиповітряної оборони або під час підльоту до цілі», — описав дослідник.

Також, за його словами, аналіз уламків 2024–2025 років показав перехід від цивільних чипів загального призначення до спеціалізованих компонентів, які закуповуються, як правило, через азійські країни.

Починаючи з весни 2024 року, використовуються ракети з подвійною бойовою частиною, що дозволило наростити загальну масу бойової частини з 450 кілограмів до приблизно 800 кілограмів.

Цього досягли за рахунок зменшення об’єму паливного бака, що призвело до зменшення дальності польоту з 5500 кілометрів до 2500 кілометрів. Однак, враховуючи відстань пуску та територію України, зменшення дальності не є критичним.

При цьому друга бойова частина може бути керовано скинута та підірвана на заданій висоті, що дозволяє ефективно використовувати касетні бойові частини.

Виробництво оцінюється у 40–50 одиниць на місяць, однак аналіз уламків показує, що обстріл відбувається «з коліс» ракетами, виготовленими за кілька тижнів до удару.

Цю інформацію підтверджує також Владислав Власюк, уповноважений Президента з питань санкційної політики. За його словами, крилаті ракети Х-101, які росіяни використали для масованого ракетно-дронового удару 14 травня, походять з однієї партії, виготовленої у другому кварталі 2026 року.

Росія модифікувала балістичні ракети «Искандер-М» для прориву рубежів протиракетної оборони та адаптації виробництва до санкцій, зокрема завдяки елементам і технічним рішенням з північнокорейських KN-23.

Зокрема, на ракеті встановили оновлений модуль 9B899, який відстрілює хибні цілі, дипольні відбивачі та теплові пастки на фінальній ділянці польоту.

Бортові системи адаптовані до роботи в режимі активного сканування та виявлення сліпих зон видимості радарів системи протиповітряної оборони. Програмне забезпечення регулярно оновлюють.

У нових версіях ракет випуску після 2023–2024 років використовується швидший процесор для обробки зображень, отриманих оптичною головкою самонаведення, що підвищує ймовірність розпізнавання цілі, її виявлення та ураження.

Для нарощування виробництва в ракету «Искандер-М» інтегрували елементи й технічні рішення, які застосували в північнокорейських KN-23. При цьому, за словами науковця, використання власне KN-23, переданих КНДР, «останнім часом не фіксується».

«Частка російських електронних компонентів у цій ракеті зросла до 90%, але західна електроніка також у ній присутня. Сім варіантів бойових частин, включаючи проникаючі, бетонобійні версії, і, відповідно, застосовують їх по аеродромах для ураження нашої тактичної авіації. Особливо ведуть пошук літаків F-16», — розповів він.

При цьому станом на весну 2026 року темпи місячного виробництва балістичних ракет «Искандер-М» становлять 60 одиниць, а крилатих ракет «Искандер-К» — 10 одиниць.

Окрім того, дослідники підтвердили інформацію про роботу росіян над новою версією балістичної ракети «Искандер-М» з умовною назвою «Искандер-1000», яка має отримати дальність польоту до 1000 кілометрів. Цього планують досягнути завдяки використанню нового, більш енергетичного палива та збільшеного двигуна.

Під час аналізу закупівельних документів на ракетне озброєння, які опинилися в розпорядженні редакції, «Мілітарний» звернув увагу на замовлення ракет із нетиповим індексом 9М723-2, який може належати до проєкту ракети збільшеної дальності «Искандер-1000».

Виробництво малої партії з 18 виробів було заплановане на 2025 рік, а вартість виробу оцінювалась у 221 млн рублів, або 2,5 млн доларів.

Враховуючи відсутність станом на початок червня 2026 року випадків застосування балістичних ракет такого типу на дальність понад 500 км, можна припустити, що ця версія ще перебуває на стадії розробки/випробувань.

Російська армія масштабно нарощує застосування нових реактивних безпілотників.

Про це повідомив Мілітарному головний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки полковник Олександр Заруба під час брифінгу на тему: «Застосування РФ засобів повітряного нападу проти цивільної інфраструктури: технічні та гуманітарні аспекти».

Серед основних типів реактивних дронів росіяни використовують «Герань-3», «Герань-4» та «Герань-5» для ударів по Україні.

Відповідно до офіційної статистики, спостерігається стрімкий стрибок порівняно з минулими роками: з початку 2026 року війська РФ випустили вже 1400 таких швидкісних БпЛА.

Для порівняння, у 2025 році сили протиповітряної оборони зафіксували лише 180 подібних випадків.

Збільшення кількості застосування таких дронів дозволяє ворогу швидше долати райони, де розміщуються підрозділи мобільних вогневих груп. Для деяких дронів-перехоплювачів реактивні дрони стають недосяжними через новий поріг швидкості.

Так, наприклад, реактивний дрон «Shahed-238» (відомий як «Герань-3») розвиває крейсерську швидкість до 350–550 кілометрів на годину та має дальність польоту до 1500 кілометрів.

Ворог також активно застосовує модифікацію «Герань-4». Дрон несе бойову частину вагою 50 кілограмів, а його дальність польоту становить 850 кілометрів. Найбільші габарити серед цієї серії має безпілотник «Герань-5».

Довжина його фюзеляжу сягає 6,5 метрів, а турбореактивний двигун типу TeleFly TF-Tj2000a забезпечує високі швидкісні показники.

Тактико-технічні характеристики дрона «Герань-3». Фото: «Мілітарний»

Нагадаємо, що раніше Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що Росія планує суттєво наростити застосування реактивних ударних безпілотників у повітряних атаках по Україні — їхня частка може сягнути 50%.

Окупанти постійно змінюють тактику застосування БпЛА, збільшують їхню кількість та покращують характеристики, що ускладнює роботу української протиповітряної оборони.

Головком зазначив, що на робочій нараді з питань протидії ворожим ударним безпілотникам обговорили пропозиції щодо підвищення ефективності української протиповітряної оборони та подальших модернізацій вітчизняних перехоплювачів.

Це важливо з двох причин.

По-перше, Росія намагається підвищити ймовірність прориву української ППО не лише масою, а й технологічним ускладненням цілей. Якщо раніше масований удар часто означав велику кількість однотипних засобів, то тепер дедалі більшою проблемою стає комбінація: дрони-приманки, ударні БпЛА, крилаті ракети, балістика, засоби радіолокаційного обману.

По-друге, така тактика створює економічну асиметрію. Україна змушена збивати дешевші або масові цілі дорожчими й дефіцитнішими засобами. А Росія, попри санкції та втрати, намагається підтримувати темпи виробництва, які дозволяють регулярно повторювати великі удари.

Головна проблема — не один удар, а темп

Один масований удар можна пережити. Проблема починається тоді, коли такі атаки стають регулярними, різноманітними й технологічно адаптивними.

Саме тому у звіті особливо підкреслюється значення західної допомоги у сфері ППО. Patriot залишаються критичними передусім через здатність протидіяти балістичним ракетам. Але сама наявність систем — лише частина відповіді. Потрібні перехоплювачі, ремонт, навчений персонал, інтеграція з іншими ешелонами ППО, а в ідеалі — локалізація або ліцензійне виробництво частини боєприпасів.

Україна прагне отримати ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів Patriot, а також випробувала власну першу протиракетну систему-перехоплювач як альтернативу PAC-3. Це показує, що Київ розуміє: війна входить у фазу, де залежність лише від поставок союзників стає стратегічним ризиком.

У компанії Lockheed Martin повідомили, що наразі не можуть назвати чітких термінів постачання протибалістичних ракет PAC-3 MSE для систем ППО Patriot союзникам США, незважаючи на плани потроєння виробництва.

Про це сказав віцепрезидент зі стратегії та розвитку бізнесу ракетного підрозділу компанії Браян Данн, повідомляє Financial Times.

Він запевнив, що компанія докладає значних зусиль для нарощування виробництва критично важливих ракет-перехоплювачів PAC-3 на тлі дефіциту, який посилився через війну США проти Ірану.

Водночас у коментарі журналістам на берлінському авіасалоні ILA він надіслав невтішне повідомлення союзникам США, зокрема Німеччині, Японії, Польщі, ОАЕ та Саудівській Аравії, які використовують систему ППО Patriot.

Данн також зазначив, що додаткові виробничі потужності «вочевидь зможуть задовольнити потреби багатьох користувачів у більш стислі терміни», однак зауважив, що Lockheed Martin не контролює, як саме розподіляються ці ракети.

«Ми не контролюємо розподіл цих ракет. Ми не можемо нікому вказувати, яке місце ви будете в цьому (списку пріоритетів — ред.) […] Очевидно, що зараз з боку Пентагону лунає багато риторики про те, як вони збираються реорганізувати, хто першим отримає ракети. Ми нічого з цього не контролюємо», — сказав він.

У квітні 2026 року американський уряд уклав контракт із Lockheed Martin на 4,76 мільярда доларів на виробництво і постачання ракет-перехоплювачів PAC-3 MSE для систем протиповітряної оборони Patriot.

Це замовлення стало продовженням рамкової угоди, про яку Пентагон оголошував у січні цьогоріч. Відповідно до нього компанія погодилася збільшити виробництво ракет з 650 на рік до 2000 до 2033 року.

Lockheed Martin уже наростила виробництво з 380 одиниць у 2023 році до рекордних 620 у 2025-му. Компанія перевищила контрактні зобов’язання, інвестувавши у виробничі лінії, і планує досягти рівня у 750 одиниць до 2027 року.

Збільшення виробництва ГСН

Водночас компанія Boeing та Пентагон також уклали 7-річну угоду, яка передбачає розширення виробництва головок самонаведення (ГСН) для ракет PAC-3.

Відповідно до угоди з міністерством оборони США, Boeing та Lockheed Martin негайно розпочали нарощування виробництва.

Boeing у же інвестувала понад 200 мільйонів доларів із 2024 року в розширення виробничих потужностей для виготовлення ГСН у місті Гантсвілл.

Тут ключове питання — не тільки «скільки систем ППО має Україна», а «чи може Україна разом із партнерами витримувати темп російського виробництва і запусків». Якщо Росія здатна щомісяця накопичувати десятки балістичних і крилатих ракет, то оборона має бути не разовою, а промислово забезпеченою.

Інакше кажучи, протиповітряна оборона України дедалі більше залежить від оборонної промисловості Заходу. Не від політичних заяв, а від конвеєра.

Російська воєнна економіка: більше витрат, менше простору для маневру

Ще одна важлива частина картини — бюджет. Росія витрачає на війну дедалі більше, навіть коли її доходи зменшуються.

За оцінкою економіста Яніса Клюге, наведеною у звіті, у першому кварталі 2026 року військові витрати РФ сягнули 5,9 трлн рублів — приблизно $81,4 млрд. Це 46% усіх бюджетних витрат за цей період і на 30% більше, ніж у першому кварталі 2025 року. Секретні витрати також різко зросли — на 43% порівняно з першим кварталом 2025 року, до 38,2% усіх федеральних видатків.

Це свідчить не лише про масштаб мілітаризації. Це також показує, що війна поглинає дедалі більшу частку державних ресурсів РФ. Кремль може намагатися демонструвати стабільність, але цифри вказують на інше: Росія дедалі сильніше підпорядковує бюджет воєнним потребам.

У короткостроковій перспективі це дає Москві змогу фінансувати виробництво ракет, дронів, боєприпасів, виплати військовим і підтримку оборонних підприємств. У довшій перспективі це створює структурну проблему: що більше ресурсів іде на війну, то менше залишається на цивільну економіку, інфраструктуру, регіони, соціальні послуги та технологічний розвиток поза оборонним сектором.

Проте для України ця потенційна слабкість Росії не є автоматичною перевагою. Навіть економіка, що працює з перекосами, може тривалий час забезпечувати війну, якщо політична система готова жертвувати добробутом населення. Саме тому важливо не лише чекати виснаження РФ, а й активно посилювати власну промислову, енергетичну та оборонну стійкість.

Путін знову збільшує армію. Але цього разу — майже символічно

На тлі нарощування ракетного виробництва, мілітаризації бюджету та спроб підтримувати тиск на кількох ділянках фронту путін підписав ще один указ про збільшення чисельності російських збройних сил. Формально це продовження військових реформ, які Москва проводить після початку повномасштабного вторгнення в Україну. Але масштаби нового збільшення показові: цього разу йдеться не про сотні тисяч людей, а лише про кілька тисяч.

Указом від 12 червня чисельність Збройних сил РФ встановлено на рівні 2 399 130 осіб, з яких 1 510 000 — військовослужбовці. Попередній такий указ путін підписував 4 березня: тоді чисельність російської армії була визначена на рівні 2 391 770 осіб, включно з 1 502 640 військовослужбовцями. Тобто новий указ передбачає збільшення лише на 7360 військовослужбовців.

Для війни такого масштабу це не та цифра, яка може швидко змінити ситуацію на полі бою. Саме тому це рішення радше слід розглядати не як негайний воєнний крок, а як елемент довшої перебудови російської армії. Москва продовжує розширювати структуру збройних сил, створювати нові військові округи, формування та підрозділи, які потребують додаткового особового складу для повного укомплектування.

Контраст із попередніми роками дуже промовистий. Після початку повномасштабної війни Росія майже щороку збільшувала чисельність армії значно більшими темпами: у 2022 році — на 137 000, у 2023-му — на 170 000, у 2024-му — на 180 000. На цьому тлі приріст у 2026 році виглядає найменшим за весь період великої війни.

Це може свідчити про кілька речей одночасно. По-перше, Кремль уже формально заклав дуже високу чисельність армії, і подальші збільшення стають менш масштабними. По-друге, реальна проблема Росії полягає не лише в юридичній чисельності військ, а в здатності наповнити ці штатні структури підготовленими людьми. По-третє, Москва дедалі більше робить ставку не тільки на масу особового складу, а й на інші інструменти виснаження України — ракети, дрони, плануючі бомби, удари по логістиці та постійний тиск малими штурмовими групами.

Тому новий указ путіна навряд чи сам по собі матиме швидкий ефект на фронті. Але він добре вписується у ширшу картину: Росія готується не до короткої кампанії, а до довгої війни, у якій збільшена армійська структура, воєнний бюджет, оборонне виробництво та повітряний терор працюють як частини однієї системи.

12 червня невідомі особи намагалися вбити колишнього чиновника Донецької Народної Республіки (ДНР) за допомогою саморобного вибухового пристрою. Російські джерела повідомили, що в будинку Андрія Пінчука в Щаповому (на південь від Москви) стався вибух після того, як кур’єр доставив посилку, але Пінчук вижив під час замаху. Пінчук — полковник Федеральної служби безпеки (ФСБ) Росії у відставці, який обіймав посаду міністра державної безпеки ДНР з 2014 по 2015 рік і є лідером ветеранської організації «Союз добровольців Донбасу».

Фронт без великих проривів — але з небезпечними локальними загрозами

Попри масштабну повітряну кампанію, Росія не відмовляється від наземного тиску. 13 червня, за оцінкою ISW, підтверджених просувань не було. Але це не означає відсутності активності.

На півночі Сумської області російські війська продовжували наступальні дії, намагаючись підтримувати загрозу створення так званої буферної зони вздовж кордону. На півночі Харківщини вони також проводили обмежені наступальні операції. На Куп’янському напрямку згадується російська інфільтраційна місія в районі Кіндрашівки.

Саме інфільтрації стають дедалі важливішим елементом російської тактики. Це не класичний наступ великими колонами, а спроби малих груп просочитися у сірі зони, закріпитися в посадках, зайти у будівлі, створити загрозу українським маршрутам постачання або змусити Сили оборони реагувати на кількох ділянках одночасно.

Це виснажлива тактика. Вона не завжди дає швидкий територіальний результат, але змушує українських військових постійно витрачати сили на виявлення, блокування й ліквідацію таких груп.

Куп’янськ, Борова, Лиман: боротьба за ініціативу

На Куп’янському напрямку російські війська, за оцінкою ISW, провели інфільтраційну операцію в районі Кіндрашівки. Російські джерела заявляли про просування у Кіндрашівці та Тищенківці, але такі заяви потребують обережного ставлення, оскільки інформаційна складова російських повідомлень часто перебільшує реальні результати.

Цікавою є ситуація на напрямку Борової. У звіті зазначається, що українські контратаки на цій ділянці можуть підривати російські зусилля на Лиманському напрямку. За одним із російських джерел, українські війська контратакували поблизу Нового та Липового й просувалися в напрямку Шандриголового та Новоселівки. Це, за твердженням джерела, створило для росіян «критичну ситуацію» та змусило командування перекидати сили з районів Святогірська і Ярової.

Якщо ця оцінка відповідає реальній динаміці, це означає, що Україна не лише обороняється, а й на окремих ділянках здатна змушувати Росію змінювати розподіл сил. Навіть локальні контратаки можуть мати ширший ефект, якщо вони порушують плани противника на сусідніх напрямках.

У війні такого типу важлива не тільки лінія фронту, а й темп рішень. Якщо одна сторона змушує іншу постійно перекидати резерви, реагувати на локальні кризи й закривати слабкі місця, вона отримує оперативну перевагу навіть без великих проривів.

Донеччина: Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка

Донецька область залишається центральною ціллю російської кампанії. Москва прагне захопити всю область і створити умови для подальшого тиску на Дніпропетровщину. Але шлях до цього залишається важким і повільним.

На Слов’янському напрямку російські війська продовжують спроби просочування через лісосмуги та посадки, зокрема в районах на північний схід від Слов’янська. Українські військові повідомляють, що росіяни намагаються створювати загрози наземним лініям комунікації, використовують дистанційне мінування та удари дронами.

Краматорський напрямок, за словами українського речника, залишається відносно спокійнішим, але російська логіка очевидна: не йти прямо в лоб на великі міста, а намагатися обходити, тиснути на логістику, виснажувати оборону та шукати слабкі місця.

Окрема тема — Костянтинівка. Міністерство оборони РФ заявляло про наступ у східній і західній частинах міста та про нібито захоплення 172 будівель. Але ISW оцінює такі заяви як частину інформаційних зусиль Росії, спрямованих на перебільшення масштабу присутності в місті. Водночас аналітики визнають, що здатність України захищати Костянтинівку погіршується.

Це важливий нюанс. Російська пропаганда може перебільшувати успіхи, але це не означає, що ситуація безпечна. Навпаки: Костянтинівка залишається однією з тих точок, де інформаційний тиск, тактичні атаки й реальне виснаження оборони накладаються одне на одне.

Читайте також: “Місто-пастка або новий плацдарм РФ: що відбувається в Костянтинівці”

Покровськ: війна дронових маршрутів

На Покровському напрямку 12–13 червня російські війська продовжували наступальні операції, але не мали підтверджених просувань. Проте ця ділянка важлива не лише через наземні атаки.

Український 7-й корпус швидкого реагування ДШВ повідомив про знищення шести російських пусково-посадкових точок безпілотників у Покровську. За повідомленням, російські війська використовували для цього цивільні об’єкти — кафе, дитячий магазин, бібліотеку та приватний будинок. Українські військові виявили ці точки, аналізуючи траєкторії польоту російських дронів.

У Покровську підрозділи 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ спільно з 4-м полком Сил спеціальних операцій «Рейнджери» знищили мережу ворожих точок запуску безпілотників, які використовувалися для атак на українські позиції та логістичні маршрути.

Відео бойової роботи оприлюднив 7 корпус швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

У результаті спільної операції Сили оборони уразили шість позицій, з яких російські військові здійснювали запуски безпілотних літальних апаратів вертикального зльоту та посадки.

Цілі були виявлені під час аналізу дій противника та вивчення маршрутів польотів російських дронів, які використовувалися для ведення розвідки та нанесення ударів по українських підрозділах.

Серед знищених об’єктів — приміщення поблизу міського кафе, магазин дитячих товарів, будівля бібліотеки, а також зруйнований будинок у приватному секторі Покровська.

За даними українських військових, противник використовував ці локації як приховані майданчики для підготовки та виконання бойових вильотів безпілотників.

Особливу увагу російські оператори приділяли атакам по логістичних шляхах, намагаючись ускладнити постачання, евакуацію поранених та переміщення українських сил у районі міста.

Безпосереднє ураження цілей здійснювалося ударними безпілотниками літакового типу, які точково атакували виявлені позиції противника.

Опубліковані кадри демонструють послідовне знищення об’єктів, що використовувалися окупантами для розміщення екіпажів та підготовки безпілотних систем до запуску.

Боротьба з екіпажами ворожих БпЛА та їхньою інфраструктурою залишається одним із ключових елементів протидії російській перевазі у застосуванні безпілотників на окремих ділянках фронту.

“Знищення точок злету дозволяє не лише скоротити кількість бойових вильотів противника, а й порушити відпрацьовану систему управління та забезпечення дронових підрозділів”, – зазначають в ДШВ.

Цей епізод добре показує, наскільки змінилася війна. Лінія фронту — це вже не лише окопи й посадки. Це також мережа точок запуску, маршрутів БпЛА, ретрансляторів, пунктів управління, антен, спостережних позицій і логістичних вузлів.

Знищення таких точок може мати не менше значення, ніж відбиття штурму. Якщо російські дрони втрачають стартові позиції, погіршується їхня здатність бити по українській логістиці, техніці та ротаціях.

Запорізький напрямок: Гуляйполе як вузол літньої кампанії

На півдні особливе значення має Гуляйпільський напрямок. За словами речника Південних сил оборони Владислава Волошина, це найактивніша ділянка фронту в Запорізькій області — із 40–45 бойовими зіткненнями щодня. Російські війська намагаються наступати на північ від Гуляйполя, щоб обійти місто із заходу й ускладнити українську логістику.

У звіті також зазначається, що російське командування нібито поставило завдання підійти якомога ближче до Запоріжжя до кінця літа 2026 року. Але ISW оцінює, що російське командування, ймовірно, має завищене уявлення про власні успіхи в Запорізькій області, що може штовхати його до надмірно амбітних наказів.

Це не робить загрозу менш серйозною. Навпаки, надмірно амбітні накази часто означають зростання інтенсивності штурмів, більшу кількість малих атак, посилення інфільтрацій і спроби знайти слабке місце в обороні.

Російські війська, за повідомленням українського командира, використовують малі піхотні групи, зокрема вночі, оскільки українські сили обмежують можливість застосування механізованої техніки. Це ще один доказ того, що українська протидія бронетехніці змушує Росію адаптуватися — але не відмовлятися від наступу.

Українська відповідь: удари по енергетиці, логістиці й пунктах управління

Паралельно Україна продовжує власну кампанію ударів по російських тилових і військових об’єктах. У ніч з 12 на 13 червня українські сили, за повідомленнями у звіті, атакували енергетичну інфраструктуру РФ, зокрема об’єкти в Краснодарському краї та Волгоградській області. Серед цілей згадується термінал «Таманьнафтогаз», де, за українськими даними, були уражені резервуари з нафтопродуктами, танкери та російські системи ППО. Також повідомлялося про удар по станції підготовки та перекачування нафти поблизу Котова у Волгоградській області.

Ударні дрони уразили морський термінал у Темрюцькому районі Краснодарського краю.

Про це повідомив губернатор області Веніамін Кондратьєв.

Атака відбулася в ніч із 12 на 13 червня, унаслідок чого на території розпочалася пожежа.

Кондратьєв не повідомив деталей щодо того, який саме морський термінал зазнав удару. Втім, раніше дрони Сил оборони України вже неодноразово завдавали атак по таких об’єктах, як порт «Тамань», порт «Кавказ» та порт «Темрюк».

Так, 13 травня дрони атакували територію морського порту «Тамань» у Краснодарському краї. Дрон упав на територію підприємств, унаслідок чого там розпочалася пожежа. Фіксація пожежі за даними сервісу NASA FIRMS підтвердила, що загоряння відбулося безпосередньо на території порту, а саме на нафтопаливних резервуарах біля залізничних колій.

У Волгоградській області РФ, поблизу села Єфимовка, ударні дрони уразили центральний пункт підготовки та перекачування нафти (ЦППН) — ключовий вузол нафтотранспортної інфраструктури регіону.

Про це повідомляє ресурс Astra.

Атака на підприємство відбулася в ніч із 12 на 13 червня, а перша фіксація моніторинговим сервісом із виявлення пожеж FIRMS від NASA відбулася о 03:41 ночі.

ЛПДС «Єфимовка» (Координати 50.301518897683145, 44.68601502488515) належить компанії АТ «Транснефть – Приволга» та інтегрована в систему магістральних нафтопроводів, через які здійснюється прокачування сировини.

Станція здійснює технологічне обслуговування та забезпечує тиск на ділянках трубопроводів, зокрема пов’язаних із напрямком «Жирновськ — Волгоград» та скиданням із МН «Куйбишев — Тихорецьк».

Маршрут нафтопроводів через цей регіон зв’язує нафтовидобувні райони Поволжя та Сибіру з великими нафтопереробними заводами, наприклад, Волгоградським НПЗ, та забезпечує транзит сировини в напрямку ключових експортних терміналів на Чорному морі, зокрема порту Новоросійськ.

Резервуарний парк станції невеликий, проте на його території розміщені нафтові резервуари типу РВСП-5000 номінальним об’ємом 5 000 куб. м кожен.

Кількість основних нафтових ємностей такого типу в межах модернізації парку зазвичай становить від 2 до 4 одиниць.

Волгоградська область останнім часом стала однією з пріоритетних цілей Сил оборони України, оскільки на цій території розміщуються нафтові підприємства, що здійснюють переробку, зберігання та транспортування нафти.

Ці удари мають кілька цілей.

Перша — економічна. Російська енергетика залишається одним із ключових джерел доходів і логістичної підтримки війни.

Друга — військова. Пальне, нафтопродукти, транспортна інфраструктура та експортні вузли прямо чи опосередковано пов’язані зі здатністю РФ вести довгу війну.

Третя — психологічна й політична. Коли обмеження продажу пального з’являються в Москві, Санкт-Петербурзі чи Казані, війна стає менш абстрактною для російського тилу.

У звіті згадується, що АЗС «Татнафта» почали обмежувати продаж бензину в кількох великих містах, а «Роснефть» і «Лукойл» також запроваджували ліміти на продаж пального. Це може бути одним із наслідків довгострокової української кампанії проти російської енергетичної інфраструктури.

Крим і південь: удари по мостах, понтонах і промисловості

Окремий напрям української кампанії — окупований Крим. У звіті згадуються удари по понтонних мостах, які Росія будувала після пошкодження автомобільних мостів у Криму, зокрема поблизу Чонгара. Також повідомляється про удари по заводу «Кримський титан» в Армянську, який виробляє діоксид титану та інші компоненти, що можуть використовуватися у виробництві пороху, ракетного палива та вибухівки.

У ніч на 13 червня Сили безпілотних систем ЗСУ завдали удару по заводу «Крымский титан» в окупованому Армянську — одному з найбільших виробників діоксиду титану у Східній Європі, який після окупації півострова працює під контролем російської компанії «Русский титан».

Про це повідомив командувач Сил безпілотних систем ЗСУ Роберт Бровді («Мадяр»), який оприлюднив відео об’єктивного контролю ураження підприємства.

“Після атаки на території об’єкта виникла масштабна пожежа, а виробничий процес повністю зупинився”, – зазначив командувач СБС.

На опублікованих кадрах і справді добре видно кілька осередків пожежі на території промислового комплексу. За словами Бровді, ураження підтверджене засобами об’єктивного контролю.

У місцевих Telegram-каналах після атаки також повідомляли про численні вибухи на території підприємства.

“По заводу було завдано 23 удари, усі цехи постраждали, усе горить, а працівників евакуювали додому», – стверджують в одному з дописів.

За словами командувача СБС, підприємство активно працює в інтересах російського оборонно-промислового комплексу.

Зокрема, воно виробляє діоксид титану, який використовується у захисних і спеціалізованих покриттях, а також сірчану кислоту.

Сірчана кислота є важливою сировиною для виробництва порохів, компонентів ракетного палива та вибухових речовин, що робить подібні підприємства важливими елементами забезпечення оборонної промисловості держави-агресора.

У разі тривалого припинення роботи заводу це може вплинути на виробничі ланцюги російського ОПК, які залежать від стабільного постачання продукції хімічної промисловості.

Водночас «Крымский титан» неодноразово ставав джерелом екологічних скандалів. Жителі Армянська роками скаржилися на різкий запах хімічних речовин та погіршення якості повітря через діяльність підприємства.

Ударні дрони Сил оборони України атакували підстанції на території тимчасово окупованого Криму.

Про це свідчить моніторинговий сервіс NASA FIRMS, який зафіксував підвищені температури на території кількох підстанцій, передає Telegram-канал «Крымский ветер»

Атаковано підстанцію 220/35/10 кВ «Яни Капу» в Яни-Капу, а також ПС 220 кВ «Титан» біля Армянська. Ці підстанції відіграють важливу роль в електрифікації півострова та розташованих там підприємств.

Так, «Яни Капу» — ключовий об’єкт енергетичної інфраструктури в північному Криму (Координати 45.97191587356244, 33.78936085806126), що забезпечує електропостачання міст Яни-Капу та Армянськ, прилеглих районів, а також живлення промислових об’єктів.

Відповідно до моніторингового сервісу FIRMS, пожежу на території підстанції зафіксували о 04:00 годині ранку. Втім, як зауважує Telegram-канал «Крымский ветер», з 02:09 до 03:40 у місті не було світла.

Сама підстанція знаходиться поруч із Перекопським бромним заводом — хімічним підприємством, яке працювало з давніх часів на оборонну промисловість.

Іншою атакованою підстанцією стала ПС 220 кВ «Титан» (Координати 46.19892998074738, 33.66581655057852), яка отримала свою назву через розташування поряд із заводом «Кримський титан» — одним із найбільших хімічних підприємств Криму.

Як зауважує «Крымский ветер», ПС 220 кВ «Титан» слугувала головною сполучною ланкою для перетоку потужності з України (лінією Каховка — Титан).

Після інтеграції в енергосистему Росії підстанцію модернізували, а для підвищення надійності побудували заходи, що пов’язують її через ЛЕП із підстанцією 330 кВ «Джанкой».

Варто зауважити, що ці удари спрямовують на підрив можливостей російських військ в окупованому Криму, а також на порушення роботи підприємств, які ворог використовує для власних цілей, зокрема для підтримки власного оборонно-промислового комплексу.

Це важливо, бо Крим для Росії — не лише символічний плацдарм, а й логістичний вузол. Через нього проходить забезпечення угруповань на півдні України. Будь-яке ускладнення транспортних маршрутів, мостових переходів, ремонтних можливостей і промислових ланцюгів послаблює російську здатність підтримувати наступальні дії.

Українська стратегія тут виглядає як поступове «розбирання» тилової інфраструктури РФ: не обов’язково одним великим ударом, а серією точкових атак по мостах, понтонах, складах, пунктах управління, системах ППО й промислових об’єктах.

Чому цивільні міста залишаються у центрі російської кампанії

Найважчий гуманітарний вимір цієї війни — російські удари по містах. За даними Місії ООН з моніторингу прав людини в Україні, наведеними у звіті, у травні 2026 року внаслідок пов’язаного з війною насильства загинули щонайменше 274 цивільні особи, ще 1763 були поранені. Це найбільша кількість загиблих і поранених цивільних в Україні з квітня 2022 року.

Причиною такого зростання названо використання Росією потужної зброї проти міських районів, зокрема ракет і плануючих бомб, а також удари по районах далеко від лінії фронту. Поблизу фронту головною причиною втрат серед цивільних стали дрони малої дальності.

Це показує, що російська кампанія має два рівні. На фронті — тиск малими групами, дронами, плануючими бомбами й ударами по логістиці. У тилу — далекобійні удари по містах, енергетиці, житловій і комерційній інфраструктурі.

Мета такої кампанії — не лише військова. Це також спроба виснажити суспільство, створити відчуття постійної небезпеки, збільшити навантаження на ППО, рятувальні служби, медицину, енергетику й місцеву владу.

Читайте також: “Травень став найсмертоноснішим місяцем для цивільних із 2022-го через посилення Росією ударів по містах України”

Війна входить у фазу промислової витривалості

Якщо звести всі ці елементи докупи, картина виглядає так: Росія не демонструє швидкого стратегічного прориву на фронті, але системно готує довгу кампанію виснаження.

Її складові:

Напрям	Що робить Росія	Навіщо
Ракети	Нарощує виробництво Х-101, «Іскандер-М», «Іскандер-К»	Перевантажити ППО та збільшити частоту ударів
Дрони	Використовує Shahed/«Герані», «Гербери», приманки та інші БпЛА	Виснажити мобільні групи й системи ППО
Модернізація	Додає контрзаходи, пастки, складнішу навігацію	Ускладнити перехоплення
Економіка	Збільшує військові та секретні видатки	Підтримувати довгу війну
Фронт	Застосовує інфільтрації й локальні атаки	Розтягнути українську оборону
Інформаційна війна	Перебільшує успіхи, зокрема в Костянтинівці	Створити враження невідворотного просування

Україна відповідає власною логікою: посиленням далекобійних ударів, знищенням пунктів управління дронами, атаками по російській енергетиці, розвитком власних перехоплювачів і спробами отримати більше виробничої автономії у сфері ППО.

Але головне питання літа 2026 року — чи зможе Україна разом із партнерами наростити оборонний темп швидше, ніж Росія нарощує темп ударів.

Повітряна кампанія Росії: не лише Shahed, а цілий «зоопарк» дронів

Російська повітряна кампанія проти України дедалі менше схожа на окремі хвилі ударів і дедалі більше — на системну війну на виснаження. Її мета залишається незмінною: бити по українській військовій і цивільній інфраструктурі як у тилу, так і поблизу фронту. Але інструменти цієї кампанії стають різноманітнішими.

У ніч з 12 на 13 червня російські війська випустили по Україні 118 безпілотників далекого радіусу дії. Це були не лише звичні ударні Shahed, а й дрони типів «Гербера», «Італмас», барражуючі боєприпаси «Бандероль» та безпілотники-приманки «Пародія». Запуски здійснювалися з кількох напрямків: Курська, Орла, Міллерового в Ростовській області, Приморсько-Ахтарська в Краснодарському краї, окупованого Донецька та Гвардійського в окупованому Криму.

Українська ППО збила 110 із 118 дронів. Ще три безпілотники влучили у трьох місцях, а уламки впали на шести локаціях. Попри високий відсоток перехоплення, такі атаки залишаються небезпечними: навіть збиті дрони можуть спричиняти руйнування, пожежі та пошкодження інфраструктури. Унаслідок цієї хвилі ударів російські війська атакували цивільну, житлову та комерційну інфраструктуру в Дніпропетровській, Миколаївській і Сумській областях.

Ключова зміна полягає в тому, що Росія дедалі активніше комбінує різні типи безпілотників. Одні апарати виконують роль ударних засобів, інші — відволікають ППО, треті можуть бути приманками або засобами для перевантаження української системи виявлення. Така тактика змушує Україну витрачати більше ресурсів на класифікацію цілей, супровід, перехоплення та захист об’єктів у різних регіонах одночасно.

Окрему небезпеку становить поява повідомлень про дистанційно керовані російські дрони «Герань». Геолокаційні кадри, опубліковані 12 червня, свідчать, що такі апарати могли бути застосовані проти Криворізької теплової електростанції поблизу Зеленодольська на Дніпропетровщині. Якщо ця тенденція підтвердиться, це означатиме, що Росія намагається підвищити точність ударів по енергетичних об’єктах і зробити дрони не просто масовою зброєю, а більш керованим інструментом ураження.

Для України це створює подвійний виклик. З одного боку, ППО демонструє високу ефективність — збиття 110 дронів із 118 є показником значної роботи мобільних груп, радіолокаційних засобів, авіації та систем протиповітряної оборони. З іншого боку, Росія намагається зробити кожну нову хвилю складнішою: більше типів дронів, більше напрямків запуску, більше приманок і більше спроб обійти українську оборону.

Саме тому російська авіаційна, ракетна та безпілотна кампанія — це вже не лише про кількість запущених Shahed. Це про поступову еволюцію повітряної війни, у якій Москва намагається знайти слабкі місця української ППО, виснажити її ресурси й одночасно тримати під загрозою енергетику, житлові квартали, бізнесову інфраструктуру та прифронтові райони.

Війна без великих стрілок на карті може бути найнебезпечнішою

13 червня не принесло підтверджених територіальних проривів. Але це не означає стабільності. Навпаки, саме такі дні часто показують справжню природу війни: боротьба йде не лише за населені пункти, а за здатність тримати темп.

Росія хоче зробити війну для України дорожчою — у перехоплювачах, людських ресурсах, електроенергії, логістиці, психологічній витривалості та бюджеті. Вона намагається змусити Україну обороняти все одночасно: міста від ракет і дронів, фронт від інфільтрацій, логістику від FPV і мінування, енергетику від далекобійних ударів.

Україна, своєю чергою, намагається перенести тиск у російський тил: по нафтобазах, терміналах, мостах, пунктах управління, полігонах і виробничих ланцюгах. Це вже не лише оборона — це спроба зламати російську здатність вести довгу війну.

Саме тому найближчі місяці можуть визначатися не одним великим наступом, а сукупністю питань: скільки Росія виробить ракет, скільки Україна отримає й виготовить перехоплювачів, наскільки ефективними будуть удари по російській енергетиці, чи витримає українська ППО, і чи зможуть Сили оборони не лише стримувати, а й зривати російські плани на ключових напрямках.

Літо 2026 року може стати не сезоном швидких проривів, а сезоном великого випробування промислової, технологічної та суспільної витривалості. І саме в цій площині вирішуватиметься, хто зможе нав’язати противнику свою логіку війни.

За матеріалами understandingwar.org