Кремль відмовляється від територіальних компромісів і розраховує дотиснути Донеччину, хоча дані з поля бою не підтверджують швидкого російського прориву. Україна відповідає контратаками, ударами по логістиці, енергетиці та паливній системі РФ, одночасно перебудовуючи найвище військове командування.
КАРТИНА ВІЙНИ | 21-22 ЛИПНЯ 2026
Два дні – 21 і 22 липня – дали майже лабораторний зріз того, якою стала російсько-українська війна влітку 2026 року. На політичному рівні Москва говорить мовою ультиматумів і демонструє впевненість, ніби час працює виключно на неї. На фронті російська армія посилює тиск на широкій дузі від Сумщини й Харківщини до Донеччини та Запорізької області, проте переважно діє малими піхотними групами, проводить інфільтрації, намагається створювати передові пункти запуску дронів і підтримує атаки керованими авіабомбами. Це небезпечно, але поки не дорівнює оперативному прориву.
Українська відповідь дедалі менше зводиться лише до утримання лінії зіткнення. Сили оборони намагаються зруйнувати саму систему, яка забезпечує російський наступ: б’ють по пунктах управління безпілотниками, складах, мостах, залізниці, нафтобазах, аеродромах, засобах ППО та енергетичних вузлах у російському тилу й на окупованих територіях. Наслідки вже виходять за межі суто військової сфери: російська влада субсидує імпорт пального, перерозподіляє поставки між регіонами, витрачає бюджетні кошти на компенсації та водночас переконує населення, що ситуація стабільна.
Саме тому головна історія цих двох днів – не перелік населених пунктів, ударів чи заяв. Це зіткнення двох моделей виснаження. Росія намагається перетворити локальний тиск і кількісну перевагу в політичну капітуляцію України. Україна прагне зробити кожен наступний місяць війни дорожчим для російської армії, економіки та системи управління.
Ключовий висновок. Росія зберігає спроможність довго тиснути, нарощувати повітряні атаки й створювати локальні кризи на фронті. Але між цією спроможністю та здатністю швидко захопити всю Донеччину залишається велика дистанція. Українська стратегія полягає в тому, щоб не дати тактичним проникненням скластися в оперативний обвал і паралельно руйнувати ресурси, завдяки яким Москва підтримує війну.
Кремлівський парадокс: вимоги зростають, темпи наступу – ні
22 липня речник Кремля Дмитро Пєсков знову назвав основою російської позиції умови, проголошені путіним у червні 2024 року. Йдеться не про компромісне припинення вогню, а про вимогу, щоб Україна вивела війська з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей у їхніх адміністративних межах і відмовилася від прагнення вступити до НАТО ще до початку мирного процесу.
Повідомлення Bloomberg, переказане в оцінці Інституту вивчення війни (ISW), додало до цієї публічної формули важливий неофіційний контекст. За словами трьох джерел, близьких до Кремля, Москва більше не розглядає повернення Україні будь-якої частини окупованої території в межах потенційної угоди. путін нібито має намір силою захопити решту Донецької області, а зайняті прикордонні райони Сумщини та Харківщини зберегти як так звану буферну зону.
Ці твердження походять від анонімних співрозмовників, тому їх не можна подавати як формально затверджений план. Однак вони узгоджуються з публічними вимогами Кремля та з логікою російських операцій: тиск на півночі Харківщини й Сумщини створює прикордонний пояс, а основні зусилля на Донеччині спрямовані на український “фортечний пояс” – Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ і Слов’янськ.
За даними Bloomberg, близькі до Кремля джерела також стверджують, що Москва може повернутися до серйозних переговорів лише після захоплення всієї Донеччини. Один зі співрозмовників заявив, що російське Міноборони нібито пообіцяло путіну досягти цього до кінця 2026 року. ISW оцінює такий строк як украй нереалістичний, а частина російських військових, за даними Bloomberg, також не вірить у повний контроль над Донбасом раніше 2027 року.
Розрив між політичною риторикою та реальними результатами добре видно на цифрах. Російське Міноборони заявило про захоплення 2226 квадратних кілометрів у першому півріччі 2026 року. ISW стверджує, що має докази чистого захоплення лише 81,1 квадратного кілометра. Ще приблизно 626,85 квадратного кілометра аналітики віднесли до територій, які російські сили захопили або куди проникли. Це принципова різниця: присутність штурмової групи, підняття прапора чи поява дрона над селом не означають стійкого контролю над місцевістю.
Така відмінність у підрахунках не є академічною суперечкою. Вона впливає на політичні рішення. Якщо керівництво Росії вірить завищеним звітам, воно може робити висновок, що ще кілька місяців тиску принесуть бажаний результат, і тому відкидати компроміси. Завдання російської пропаганди в такому разі подвійне: переконати зовнішню аудиторію в неминучості поразки України й підтримати всередині Кремля уявлення про те, що максималістські цілі залишаються досяжними.
До цієї ж дипломатичної конструкції належать заяви Сергія Лаврова про нібито домовленості, досягнуті путіним і президентом США Дональдом Трампом на саміті в Анкориджі у серпні 2025 року. Американська сторона публічно заперечувала, що тоді було укладено угоду про завершення війни. Проте Москва продовжує посилатися на “дух Анкориджа”, намагаючись подати власні пропозиції як уже погоджену рамку, від якої Вашингтон нібито відступив. Це не лише боротьба за трактування минулої зустрічі, а й спроба сформувати стартову позицію для наступних контактів зі США.
Фронт широкого тиску: багато атак, але без єдиного прориву
Оперативна картина 21-22 липня суперечлива. Російська армія атакує майже на всіх ключових напрямках, однак не має одного прориву, який розвалював би українську оборону на значну глибину. Натомість вона створює багато одночасних загроз, змушуючи Україну розподіляти людей, дрони, артилерію й резерви.
Сумщина: “буферна зона” та різке зростання авіаційного тиску
На півночі Сумської області російські війська 20-22 липня вели обмежені наступальні дії, але не досягли підтвердженого просування. Українські сили контратакували, зокрема поблизу Юнаківки. Саме відсутність швидкого наземного успіху пояснює, чому Росія дедалі активніше використовує авіацію для тиску на обласний центр і прикордоння.
За даними голови Сумської обласної військової адміністрації, від початку червня до 21 липня російські сили застосували по місту Суми 70 керованих авіабомб. Для порівняння, з лютого до травня таких ударів було чотири. Цей стрибок показує, що “буферна зона” для Кремля – не лише територіальна мета. Це також спроба відсунути українські війська, наблизити російські засоби ураження та зробити повсякденне життя великого прикордонного міста залежним від постійної повітряної загрози.
Водночас Україна б’є по інфраструктурі безпосередньо за кордоном. Згадуються удари по пунктах управління дронами, складах матеріально-технічного забезпечення, реактивних системах залпового вогню та складі пального у Брянській, Курській і Бєлгородській областях. Такі операції мають стримувати не абстрактну “російську присутність”, а конкретні елементи, які забезпечують атаки на Сумщину та Чернігівщину.
Українські війська продовжили кампанію з ударів безпілотників по російській водній інфраструктурі та військових об’єктах у Бєлгородській, Курській та Брянській областях. Білгородське обласне видання «Пепел ➜ Белгород» 20 липня повідомило, що невказані, але, як повідомляється, українські удари безпілотників та ракет зруйнували дамбу Бєлгородського водосховища поблизу Безлюдівки та Графівки (обидві на південний схід від міста Суми та приблизно за 10 та 11 кілометрів від міжнародного кордону відповідно), що спричинило швидке скидання води та затоплення в прилеглих районах. Супутникові знімки, зроблені 1, 18 та 20 липня, показують затоплення на захід від Безлюдівки. Оперативний штаб Бєлгородської області 21 липня заявив, що українські удари пошкодили гідравлічне обладнання на Бєлгородському водосховищі.
Удар БпЛА пошкодив греблю Бєлгородського водосховища у Шебекінському окрузі, після чого почалися підтоплення нижче за течією.
Про це повідомив місцевий Telegram-канал «Пепел ➜ Белгород».
За його даними, атака безпілотників відбулася 19 липня. На опублікованих супутникових знімках видно безконтрольне скидання води з водосховища та розрив дорожнього полотна автомобільного мосту, який проходить по греблі.
Це ускладнює можливість засипки в місці прориву споруди.
У каналі зазначають, що прорив греблі стався по всій ширині водоскиду: довжина зруйнованої ділянки становить близько 35 метрів.
Потік води швидко наповнює річку Нежеголь, що протікає через Шебекіно. Через це у прибережній зоні міста вже підтоплено інфраструктуру та споруди.
У селі Безлюдовка, розташованому нижче за течією, також піднявся рівень води, ймовірно, через підвищення рівня ґрунтових вод після прориву греблі.
Місцеві мешканці скаржаться на “озеро”, яке утворилося на вулиці Побєди. Через це тепер важко пройти і проїхати цією ділянкою.
Нагадаємо, що у жовтні минулого року 1-й Центр Сил безпілотних систем (СБС) вже бив по цій греблі.
Об’єкт отримав серйозні пошкодження і почав пропускати воду. Додатково місцева влада відкрила шлюзи для зниження рівня води та недопущення повного руйнування дамби.
Харківщина й Оскіл: інфільтрації замість великої механізованої хвилі
На півночі Харківської області та на напрямку Великого Бурлука російські джерела заявляли про захоплення Волохівського, Артільного та Графського. Частина цих повідомлень не мала незалежного підтвердження. ISW окремо зауважив, що відео з підняттям російських прапорів у Графському могло бути змінене за допомогою штучного інтелекту. Це показовий епізод нової інформаційної війни: коротке відео має створити враження контролю раніше, ніж цей контроль з’явився на місцевості.
На Куп’янському напрямку ситуація складніша. Російські групи проводять інфільтрації в міській забудові та намагаються наростити присутність у північній частині Куп’янська. Однак українські геолокації свідчать, що Сили оборони утримують позиції в районах, які російські джерела вже оголошували своїми.
Показовими є повідомлення української бригади про проблеми 347-го мотострілецького полку РФ. Висока щільність українських дронів обмежує застосування російських “Ланцетів” і “Молній”, а дефіцит пального ускладнює використання мотоциклів, всюдиходів та автомобілів. Додається нестача підготовленого особового складу. Це локальні свідчення, які не можна автоматично переносити на всю російську армію, але вони пояснюють, чому навіть за наявності резервів російське просування часто набуває форми повільного просочування малих груп.
Слов’янськ, Лиман і Костянтинівка: боротьба за підступи до “фортечного поясу”
На Слов’янському й Лиманському напрямках російські сили посилили атаки невеликими піхотними групами, підтримуючи їх великою кількістю розвідувальних та ударних безпілотників. Українські військові описували російський тиск як дуже інтенсивний, але станом на 21-22 липня ISW не зафіксував значного підтвердженого просування до Слов’янська.
Одночасно Росія використовує керовані авіабомби, щоб руйнувати оборонні позиції та інфраструктуру в тилу. 22 липня чотири ФАБ-250 пошкодили у Слов’янську житлові будинки й навчальний заклад, двоє людей були поранені. Такі удари не гарантують просування піхоти, але підвищують ціну утримання міста й навантаження на цивільні служби.
Найскладнішою для точного опису залишається Костянтинівка. Геолокаційні матеріали свідчать, що російські групи проникали в північно-західну, центральну, східну та південно-західну частини міста. Водночас українські позиції зберігалися у північно-західних, північно-східних і центральних районах, а також у частині південної промислової зони.
Отже, традиційне формулювання “місто захоплене” або “місто повністю контролюється Україною” не описує реальність. Йдеться про мозаїчне поле бою, де одні й ті самі квартали можуть містити позиції обох сторін, а проникнення групи не гарантує постачання, ротації та стійкого утримання. Російські підрозділи також намагаються закріплюватися у зруйнованих районах Часового Яру та створювати там точки запуску дронів, щоб тиснути на українську логістику навколо Костянтинівки.
Добропілля: напрямок, де тактичний успіх може стати оперативною загрозою
Якщо Костянтинівка є центральною битвою за сам “фортечний пояс”, то Добропілля – це спроба обійти й розтягнути його оборону. За оцінкою українського військового оглядача Костянтина Машовця, російські війська просунули основні сили передових підрозділів до ліній Василівка – Родинське та Дорожнє – Шахове, а також проводили інфільтрації далі на північ. За цією оцінкою, російські сили, ймовірно, захопили Новоолександрівку та наблизилися до підступів до Добропілля.
Оперативна мета Росії зрозуміла: швидко створити загрозу Добропіллю, відкрити напрямок на Дружківку й згодом використати частину сил для наступу на український оборонний пояс із півдня та південного заходу. Але ця схема залежить від слова “швидко”. Якщо російські підрозділи загрузнуть у затяжних боях за Добропілля та навколишні населені пункти, вони не вивільнять сили для наступного етапу, а навпаки – потребуватимуть нових резервів, артилерії й логістики.
Тому Добропілля є одним із головних індикаторів найближчих тижнів. Окреме проникнення чи навіть захоплення села ще не означає оперативного обвалу. Небезпека виникне тоді, коли росіянам удасться стабілізувати фланги, підтягнути артилерію, створити захищені маршрути постачання та перетворити розрізнені просування на суцільний виступ.
На Покровському та Новопавлівському напрямках за ці дві доби значного підтвердженого просування Росії не було. Натомість геолокаційні матеріали свідчили, що українські сили утримували або відновили позиції на схід від Олександрівки в районі попередніх російських проникнень. Це ще раз показує, що карта інфільтрацій не є незворотною: частину малих груп можна ізолювати й витіснити, якщо вони не отримали сталого постачання.
Південь: обмежені атаки й війна за дальність дронів
На Гуляйпільському та західнозапорізькому напрямках 20-22 липня не було підтвердженого значного російського просування. На Оріхівському напрямку 17 липня відбувся перший з лютого моторизований штурм у зоні відповідальності однієї з українських бригад. У ньому брали участь щонайменше вісім російських військових і чотири всюдиходи.
Масштаб цього епізоду важливіший за сам результат. Він демонструє, наскільки дрони змінили механіку наступу. Великі броньовані колони стали надто помітними й уразливими, тому російські війська використовують малі групи, легкий транспорт і короткі ривки. За оцінкою українського речника, на цій ділянці Росія могла уражати цілі приблизно на 30 кілометрів від фронту, тоді як Україна – до 50 кілометрів. Отже, боротьба точиться не лише за траншеї, а й за ширину “кілзони”, у якій рух і постачання стають небезпечними.
Українська відповідь: три пояси ударів по російській системі війни
Удари України 20-22 липня складаються в систему з трьох рівнів. Перший – безпосередній тил фронту. Другий – оперативна глибина окупованих територій. Третій – стратегічний тил у самій Росії.
Перший пояс: штаби дронів, боєприпаси та транспорт біля фронту
У прикордонних районах і поблизу лінії зіткнення українські сили атакували російські пункти управління безпілотниками, склади боєприпасів, реактивну систему “Град”, логістичні колони та інші цілі, які безпосередньо підтримують наступ.
На Куп’янському напрямку український МіГ-29 застосував дві керовані бомби GBU-39 проти російського пункту управління дронами на схід від Курилівки.
Українська тактична авіація зірвала спробу російського наступу на село Рижівка в Сумській області.
Про це повідомив Telegram-канал «Соняшник».
За його даними, російські штурмові групи за підтримки безпілотників намагалися просунутися з прикордонного міста Тьоткіно в Курській області.
Підрозділи місцевої Територіальної оборони своєчасно виявили противника та навели авіацію на район зосередження штурмових груп і позиції розрахунків ворожих безпілотників.
Ударів по цілях на території Росії завдали винищувачі МиГ-29, які застосували керовані авіабомби GBU-39 та AASM HAMMER.
За інформацією «Соняшника», російські військові намагалися перехопити авіабомби. Зокрема, по одній із них вони випустили одразу чотири ракети.
Відомо, що на цьому напрямку діє 1427-й мотострілецький полк Сухопутних військ РФ.
Загалом, ситуація на напрямку залишається контрольованою. З початку березня лінія фронту в районі Рижівка залишається праткично без змін.
Раніше, 5 липня, повідомлялося, що українські винищувачі почали скидати авіабомби по російських окупантах у центрі міста Костянтинівка.
GBU-39
GBU-39/B Small Diameter Bomb (SDB) – американська легка керована високоточна авіаційна бомба масою 130 кілограмів, що має діаметр близько 190 мм і довжину близько 1,8 м. Максимальна дальність польоту — до 110 км за умови скидання з великої висоти.
Конструкція бомби має крила, які розкладаються в польоті, що дозволяє істотно збільшити дальність ураження цілей.
При пікіруванні на ціль з великої висоти завдяки вольфрамовому наконечнику вона здатна пробивати бетонні укриття.
Система підриву дає можливість перед скиданням вибирати повітряний підрив та затримку підриву після влучання.
Точність влучання досягається за допомогою бортової системи керування з інерційною системою та GPS.
AASM
Французькі високоточні авіабомби AASM, як і американські JDAM, призначені для модернізації звичайних вільнопадаючих бомб західного зразка, перетворюючи їх на високоточну зброю.
Втім, на відміну від JDAM, французькі комплекти вирізняються тим, що оснащуються вбудованим ракетним двигуном, який значно збільшує дальність дії. Залежно від умов застосування, AASM здатні вражати цілі на відстані до 15 км при скиданні з малих висот і до 70 км — із великих.
Існує два основні варіанти: Hammer-250, призначений для 227-кілограмових бомб Mk.82, і Hammer-1000 — для 908-кілограмових Mk.84.
Комплекти AASM можуть мати різні типи систем наведення, зокрема інерційну, GPS, лазерну або інфрачервону.
Логіка таких ударів полягає в тому, щоб зменшувати щільність російських безпілотників і порушувати цикл “розвідка – передача координат – удар”. У нинішній війні знищення одного пункту управління або складу може мати більший локальний ефект, ніж ураження окремої штурмової групи, бо тимчасово позбавляє підтримки ширшу ділянку фронту.
Другий пояс: мости, підстанції, радари й логістика на окупованій території
На окупованій Донеччині українські сили атакували залізничний міст через Кальміус, який використовувався для російської логістики, склад у Давидівському, паливну техніку в Маріуполі та електропідстанції в Макіївці й Землянках. В окупованій Луганській області повідомлялося про удари по складу боєприпасів у Кундрючому та низці енергетичних вузлів. На Запоріжжі цілями стали логістична колона на трасі М-18, радіолокаційна система 35Н6 “Каста”, пункти управління дронами та підстанції.
У тимчасово окупованому Маріуполі Донецької області вдень 21 липня пролунали вибухи. Після ударів виникла масштабна пожежа.
Про це інформує Маріупольська міська рада.
За інформацією міськради, вибухи сталися в районі вулиці Тополиної. Підтверджено ураження фури-бензовоза, автозаправної станції “Мосгаз” та станції технічного обслуговування.
Також перевіряється інформація про можливе влучання у військові склади російських окупантів, розташовані в цьому ж районі.
У Маріупольській міській раді зазначили, що через вибухи та сильну пожежу окупаційна влада перекрила в’їзд на вулицю Тополину.
У Херсонській області було уражено радіолокаційну станцію “Буссоль-С”, яка підтримує виявлення та супровід морських надводних цілей. На окупованому лівобережжі та в Криму серія ударів по підстанціях спричинила масштабні перебої з електропостачанням.
Енергетичні об’єкти в цій системі мають подвійне значення. Вони забезпечують військову інфраструктуру, зв’язок, ремонтні бази й логістику, але водночас живлять цивільні населені пункти. Тому оцінювати ефект таких ударів потрібно обережно: військова вигода залежить не від кількості знеструмлених районів, а від того, чи зупиняються конкретні військові процеси й чи змушена Росія витрачати дефіцитні ресурси на ремонт та захист.
У випадку Криму фінансовий наслідок уже став видимим. Окупаційна влада заявила про додаткові 5 мільярдів рублів компенсацій мешканцям, які залишаються без електроенергії понад дві доби. Раніше російський уряд виділив ще 4,2 мільярда рублів на підтримку туристичного сектору півострова. Це не руйнує російську економіку, але переводить наслідки війни в прямі бюджетні витрати.
Підрозділи Сил безпілотних систем Збройних сил України за 21 і 22 липня уразили 13 суден російського «тіньового флоту» в акваторіях Чорного та Азовського морів.
Про це повідомив командувач СБС ЗСУ Роберт «Мадяр» Бровді.
Серед атакованих дронами плавзасобів: 10 суховантажів, 1 нафтовий танкер та 2 буксири.
За словами командувача, протягом останніх 17 днів СБС вдалося атакувати 196 суден, які незаконно перевозили нафту, паливо та інші вантажі в обхід міжнародних санкцій проти Росії.
Загалом у межах операції «МоЛоЧКа» в Азовському морі під удари українських безпілотників потрапили 126 суден, а в Чорному — 70.
За цей період у тимчасово окупованому Криму СБС уразили 13 енерговузлів та електропідстанцій, а також два таких об’єкти в інших частинах захопленої росіянами території.
Загальний рахунок ударів з 1 по 22 липня склав 117 енергетичних цілей, які використовують окупанти на окупованій території України.
У межах операції “Кримський рубильник off” підрозділи Сил безпілотних систем (СБС) уразили ще 13 енерговузлів в окупованому Криму та на інших тимчасово окупованих територіях України протягом 21-22 липня.
Про це повідомив командувач Сил безпілотних систем Роберт (Мадяр) Бровді.
Третій пояс: аеродроми, промисловість, нафтобази та великі логістичні центри в Росії
21 липня Генеральний штаб України повідомив про удар по аеродрому Халіно в Курській області. Геолоковані кадри, за оцінкою ISW, підтверджують ураження винищувача МіГ-29 і зенітного ракетно-гарматного комплексу “Панцир-С1”.
15-та окрема бригада артилерійської розвідки «Чорний ліс» уразила винищувач МиГ-29 та зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцирь-С1» на російському аеродромі «Халино» в Курській області.
Про це повідомили у Генеральному штабі ЗСУ та опублікували відео ударів.
Оприлюднені кадри свідчать, що для ураження військової техніки противника українські оборонці застосували ударні дрони.
Ураження фіксував розвідувальний БпЛА, який перебував над російською авіабазою під час операції.
На кадрах видно, як безпілотник підлітає до одного з двох бойових літаків, які стояли поруч та вибухає.
Після цього в об’єктиві камери іншого ударного дрона з’являється комплекс ППО «Панцирь-С1» і уражає його. Комплекс був на бойовій позиції та мав захищати летовище країни-агресора від БпЛА і крилатих ракет.
У Генштабі назвали цю операцію успішною, але не уточнили ступінь пошкодження ворожого винищувача і зенітного комплексу.
Можливо, росіяни використовували ці МиГ-29 для перехоплення українських далекобійних дронів-камікадзе які летять уражати важливі об’єкти в глибокому тилу РФ.
Аеродром «Халино» розташований за сім кілометрів на схід від міста Курськ. Тут базується 14-й винищувальний авіаполк 105-ї змішаної авіаційної дивізії Повітряно-космічних сил Росії.
Це не перший удар українських Сил оборони по цьому об’єкту. У 2025 році на території аеродрому знищили сховище авіаційного озброєння. Також у 2023 році цей аеродром атакували дрони-камікадзе.
У Липецьку після ймовірного українського ракетного удару сталася пожежа поблизу Новолипецького металургійного комбінату та ТЕЦ-2. Російська влада визнала займання на промисловому об’єкті площею близько 2500 квадратних метрів, але повний масштаб пошкоджень не був незалежно встановлений.
У російському Липецьку вночі 21 липня спалахнула масштабна пожежа між місцевою ТЕЦ та металургійним комбінатом.
Про це свідчать відео, опубліковані Telegram-каналом Exilenova+, і аналіз OSINTерів Astra.
Жителі Липецька повідомили про вибухи та пожежу. У регіоні ще з вечора оголошували ракетну та безпілотну небезпеку.
Зранку губернатор Липецької області Ігор Артамонов підтвердив пожежу і заявив, що загоряння сталося на відкритому майданчику виробничих об’єктів на вулиці Передельській.
За його даними, площа займання становить близько 2,5 тисячі квадратних метрів.
«До місця події спрямовані додаткові сили та засоби пожежно-рятувальних підрозділів. Усі оперативні служби працюють на місці. Інформація про причини виникнення пожежі та постраждалих уточнюється», – написав очільник регіону.
У Astra з’ясували, що пожежа виникла між ТЕЦ-2 та Новолипецьким металургійним комбінатом (НЛМК).
На опублікованих у мережі кадрах від очевидців видно стовп густого диму та спалахи від вибухів.
OSINTери каналу Falcon insight map, проаналізувавши доступні кадри стверджують, що у Липецьку горить логістичний склад.
Новолипецький металургійний комбінат (НЛМК) — найбільший сталеливарний комбінат у Росії, який виробляє близько 20% всієї російської сталі.
Підприємство працює на військово-промисловий комплекс Росії та виконує велику кількість державних замовлень. Метал із цього комбінату використовують для виготовлення, зокрема, російських ракет, артилерії та іншого. Його вже атакували українські безпілотники.
Липецька ТЕЦ-2 — одна з найбільших теплоелектростанцій у регіоні. Вона забезпечує місто Липецьк та деякі промислові підприємства району.
Окремою кампанією стали удари по логістичних центрах Wildberries у Московській і Тамбовській областях, Краснодарі та Невинномиську. Володимир Зеленський заявив, що атаковані об’єкти використовувалися для постачання російським військам компонентів дронів і навігаційного обладнання. Оскільки йдеться про цивільну комерційну мережу, ключовим питанням залишається конкретна військова функція кожного складу. Саме вона, а не назва компанії, визначає військову значущість цілі.
Українські безпілотники вночі 22 липня уразили два логістичні центри Wildberries у Краснодарі та Невинномиську Ставропольського краю Росії.
Про це свідчать відео, опубліковані у Telegram-каналі Exilenova+ та аналіз Astra.
Окрім того, дрони вдарили по нафтобазі в Армавірі Краснодарського краю. На всіх цих об’єктах спалахнули пожежі.
Перед займанням одного з найбільших логістичних хабів Wildberries у Росії, що розташований у Краснодарі, очевидці чули 20–30 вибухів.
За словами місцевих жителів, сирену повітряної тривоги ввімкнули вже після удару «на дві хвилини та вимкнули».
Після цього у компанії заявили, що логістичний комплекс у Краснодарі евакуювали відповідно до вимог безпеки.
Оперативний штаб Краснодарського краю також повідомив, що після «падіння безпілотників» спалахнула пожежа на території складського комплексу.
Пізніше стало відомо, що під удар потрапив також логістичний центр Wildberries у Невинномиську Ставропольського краю. Згодом у компанії заявили про евакуацію працівників з цього об’єкта.
На оприлюднених очевидцями відео та фото видно, як горять складські приміщення, полум’я та густий чорний дим від яких здіймається на десятки метрів.
Вночі безпілотники вдарили і по нафтобазі в Північній промзоні Армавіра. Вранці місцева адміністрація повідомила, що площа займання становить 800 квадратних метрів.
Там зазначили, що місто пережило один із наймасштабніших ударів: нафтобазу атакували понад 16 дронів. Для ліквідації наслідків залучено дев’ять одиниць спецтехніки та понад 40 працівників МНС Росії.
Нагадаємо, що ударні дрони Сил оборони України 18 липня атакували складські приміщення Wildberries на Московщині та Тамбовщині. Також у ніч на 20 липня БпЛА вдарили по нафтобазі та чотирьох логістичних складах поблизу Москви.
Паралельно посилення української далекобійної кампанії змусило російського авіаційного регулятора додатково обмежити повітряний простір над Москвою: транзитні польоти над містом заборонили, а допустиму висоту поблизу столиці знизили. Навіть без фізичного ураження кожен такий режим збільшує тривалість маршрутів, витрати пального й навантаження на цивільну авіацію.
Сукупна мета ударів по стратегічному тилу – створити для Росії багатошаровий рахунок. Москва має одночасно ремонтувати НПЗ і склади, захищати аеродроми, перекидати ППО, змінювати цивільні маршрути, субсидувати пальне та компенсувати перебої на окупованих територіях. Жоден окремий удар не вирішує війну. Ефект виникає через повторюваність, географічне розпорошення та необхідність захищати надто багато об’єктів.
Паливна криза: де військові удари стають економічною політикою
Найкращим доказом того, що українська далекобійна кампанія має системний ефект, є не відео пожеж, а рішення російської влади. 21 липня Держдума ухвалила зміни, які поширюють механізм паливного демпфера на імпорт дизельного пального в період дії експортних обмежень. Держава фактично компенсуватиме компаніям різницю між вищою зовнішньою та нижчою внутрішньою ціною, щоб пальне залишалося на російському ринку.
Для білоруського дизеля коефіцієнт компенсації збільшили до 0,9. Вертикально інтегрованим нафтовим компаніям також дозволили продавати через біржу менше дизельного пального, ніж зазвичай вимагає закон. Офіційно це подається як стабілізація ринку. Фактично федеральний бюджет бере на себе частину витрат, які виникли через падіння переробки, дефіцит і необхідність імпорту.
На початку липня загальне виробництво бензину в Росії впало до рівня, еквівалентного приблизно 65% середнього сезонного споживання. Для захисту Москви від дефіциту влада перенаправляла пальне з Уралу та Сибіру, збільшувала поставки з Білорусі й почала імпорт з Індії. У столиці ситуацію до середини липня вдалося частково стабілізувати, але окупований Крим залишався найпроблемнішим регіоном.
Цей перерозподіл показує політичну географію дефіциту. Москва отримує пріоритет, тоді як віддалені регіони та окуповані території несуть більшу частину обмежень. Така модель може певний час приховувати кризу від центру, але не усуває дефіциту – вона лише змінює місце, де він стає видимим.
путін 22 липня назвав труднощі тимчасовими й заявив, що економіка залишається стабільною. Він послався на зростання ВВП на 0,3% у травні та на 0,2% за перші п’ять місяців року, червневий профіцит федерального бюджету у 196 мільярдів рублів і збільшення грошової маси на 13% у річному вимірі.
Але ці показники не складаються в однозначно оптимістичну картину. Дефіцит федерального бюджету Росії за перше півріччя досяг 5,73 трильйона рублів, або 2,5% ВВП, і був у 1,7 раза більшим, ніж за аналогічний період попереднього року. Очікуваний річний дефіцит може перевищити затверджений план більш ніж на трильйон рублів. Зростання грошової маси на тлі обмеженої пропозиції товарів і пального створює додаткові інфляційні ризики, а мінімальний продуктовий кошик, за даними російської галузевої асоціації, подорожчав від початку року на 7,9%.
Отже, Росія не стоїть перед неминучим економічним обвалом, але ціна війни зростає в дедалі більшій кількості статей: військові витрати, ремонт енергетики, імпорт пального, компенсації, дефіцит робочої сили, дорожче кредитування та скорочення ліквідної частини резервів. Для України важливо не перебільшувати короткостроковий ефект, а підтримувати тиск достатньо довго, щоб тимчасові заходи ставали постійним бюджетним навантаженням.
Повітряна війна: різкий стрибок масованості російських атак
Поки Україна переносить удари в російський тил, Росія зберігає можливість масштабувати атаки по українських містах та інфраструктурі. У ніч на 21 липня російські сили запустили 58 безпілотників різних типів. Повітряні сили України повідомили про знешкодження 46 із них; вісім апаратів уразили сім локацій.
Наступної ночі масштаб різко зріс: одна балістична ракета “Іскандер-М”, три керовані авіаційні ракети Х-59/69 і 216 безпілотників. За українськими даними, було збито або подавлено три Х-59/69 та 204 дрони. Балістична ракета і 12 безпілотників уразили 12 локацій, уламки впали ще у семи місцях. Після ударів повідомлялося про перебої з електропостачанням у восьми областях.
Цивільний вимір цієї кампанії не обмежується аварійними відключеннями. ЮНІСЕФ повідомив, що внаслідок російського удару по складу в Білогородці на Київщині 19-20 липня було знищено 106 тисяч одиниць гуманітарної допомоги. У Херсоні 22 липня російський дрон уразив цивільний мікроавтобус, одна людина загинула. ISW розглядає систематичні удари короткодальними дронами по цивільних цілях на правобережжі Херсонщини як окрему кампанію залякування населення.
Порівнювати 58 і 216 апаратів як сталий тренд на підставі лише двох ночей було б помилкою. Проте друга атака показує, що Росія здатна швидко переходити від відносно обмеженого нальоту до насичення української ППО великою кількістю ударних дронів, імітаторів і ракет різних класів. Така комбінація змушує Україну витрачати не лише перехоплювачі, а й радіолокаційний ресурс, мобільні вогневі групи та авіацію.
Головна асиметрія полягає в тому, що українські удари по російському тилу можуть підвищувати ціну війни, але не скасовують необхідності щоденно захищати власну енергетику та міста. Тому результат далекобійної кампанії залежить від поєднання двох процесів: збільшення втрат Росії у виробництві, логістиці та пальному і водночас нарощування української системи дешевших перехоплювачів, РЕБ та багатошарової ППО.
Ймовірно, російські війська завдали удару по судну під ліберійським прапором у міжнародних водах поблизу узбережжя Румунії. Президент Румунії Нікусор Дан заявив 21 липня, що невстановлений виконавець завдав удару по судну LPG Gas Libson під ліберійським прапором приблизно за 20 морських миль від узбережжя Румунії, за межами територіальних вод Румунії. Судно вийшло з порту Александрії, Єгипет, і прямувало до українського порту Рені, Одеська область. Дан заявив, що інцидент, ймовірно, є частиною війни Росії проти України. Російські війська, зокрема, останніми днями атакували міжнародні судна в українських портах Одеської області та поблизу них.
Танкер для перевезення зрідженого нафтового газу (газовоз) Gas Lisbon під прапором Ліберії загорівся поблизу узбережжя Румунії минулої ночі під час руху до українського порту Рені.
За попередніми даними, судно могло бути атаковане безпілотником. За даними румунського президента, інцидент стався приблизно за 20 морських миль від узбережжя.
До місця події одразу прибули два румунські судна, які евакуювали весь екіпаж із 17 осіб. Серед них є троє поранених.
Також у район направили буксир, щоб не допустити дрейфу аварійного газовоза та загрози для судноплавства.
Як повідомляє Digi24, судно вийшло з єгипетського порту Александрія і було завантажене пропаном, на його борту стався вибух.
Газовоз нині перебуває неподалік від міста Сфинту-Георге та продовжує горіти. За даними джерел видання, судно, ймовірно, було атаковане дроном, походження якого наразі невідоме.
Для забезпечення безпеки судноплавства в районі інциденту поширили попередження із закликом до суден оминати небезпечну зону.
Білорусь не бачить військової загрози з боку НАТО й України
Міністерство оборони Білорусі запевнило президента Білорусі Олександра Лукашенка, що безпосередньої військової загрози з боку НАТО чи України немає. Міністр оборони Білорусі генерал-лейтенант Віктор Хренін 22 липня доповів Лукашенку, що військово-політична ситуація у відносинах між Білоруссю та НАТО стабільна і що немає жодних ознак підготовки до раптового нападу на Білорусь. Хренін заявив, що держави НАТО проводять мінімальні військові навчання в сусідніх державах, а українські війська вздовж білоруського кордону не готують жодних агресивних дій проти Білорусі. Хренін спростував повідомлення ЗМІ про те, що Білорусь будує оборонні укріплення вздовж свого південного кордону з Україною, і заявив, що ці повідомлення мають на меті створити напруженість між Білоруссю та Україною.
Людський ресурс: Кремль створює більше способів поповнювати армію
Ще одна лінія російської адаптації стосується людей. 21 липня Держдума розширила перелік правопорушень, за які з Росії можуть депортувати мігрантів. До нього додали, зокрема, “дискредитацію” армії, участь у несанкціонованих протестах, непокору поліції та порушення режимів надзвичайного або воєнного стану. ISW припускає, що загроза депортації може використовуватися як важіль примусу до підписання військових контрактів.
Наступного дня депутати дозволили громадянам із незнятими судимостями за ширше коло злочинів, включно з окремими злочинами, пов’язаними з організованою злочинністю та наркотиками, укладати контракти з Міноборони під час офіційної мобілізації. Паралельно Росгвардія запропонувала розширити правила цивільної оборони на період мобілізації, воєнного стану та війни.
Ці рішення не доводять, що путін уже вирішив оголосити нову загальну мобілізацію. Вони створюють правову й адміністративну опціональність: Кремль отримує більше категорій людей для набору, більше інструментів тиску та більше можливостей контролювати суспільство, якщо мобілізаційні кроки викличуть невдоволення. Це типова підготовка системи до рішення, яке може бути відкладене, але не повинно застати владу зненацька.
Важливо й те, що Росія продовжує шукати способи поповнення армії без політично токсичного оголошення повної мобілізації. Контракти, тиск на мігрантів, використання засуджених і поступове залучення резервістів дають змогу розподіляти соціальний удар у часі. Але чим ширше коло людей, яких доводиться залучати такими методами, тим очевиднішою стає проблема якості підготовки та мотивації.
Нова верхівка ЗСУ: зміна командування під потреби іншої війни
На тлі цієї оперативної та ресурсної боротьби Україна змінила найвище військове керівництво. Увечері 21 липня Володимир Зеленський оголосив, що новим Головнокомандувачем ЗСУ стане генерал-майор Михайло Драпатий замість генерала Олександра Сирського. 22 липня рішення було оформлене указами. Того ж дня начальником Генерального штабу призначили генерал-майора Ігоря Скибюка замість Андрія Гнатова.
Драпатий із червня 2025 року командував Об’єднаними силами, а до того очолював Сухопутні війська. Скибюк був заступником начальника Генштабу, а раніше – командувачем Десантно-штурмових військ. Отже, йдеться не про прихід людей ззовні, а про переконфігурацію верхівки з опорою на командирів, які вже працювали всередині системи.
Російські пропагандисти не приховують страху після офіційного призначення генерал-майора Михайла Драпатого Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Російський “воєнкор” Олександр Сладков в ефірі пропагандистського шоу Ольги Скабєєвої застеріг аудиторію та російських військових від будь-яких ілюзій щодо полегшення ситуації на фронті.
“Лютый враг! Нелюдь высшей категории!”, – заявив Z-воєнкор, розповівши про бойовий шлях Драпатого на російсько-українській війні.
Президент поставив перед новим керівництвом завдання підготувати оновлену стратегію оборони, продовжити реформу корпусної системи, прискорити постачання зброї, дронів та обладнання, посилити захист неба й запропонувати реалістичне бачення мобілізаційного процесу. Окремо Зеленський наголосив на безперервності далекобійних ударів і програми “мідлстрайків”.
Цей перелік майже точно відповідає проблемам, які видно у звітах за 21-22 липня. Російські малі групи та дрони вимагають швидшого обміну інформацією між бригадами й корпусами. Інфільтрації у Костянтинівці та біля Куп’янська потребують точнішої картини контролю місцевості. Загроза Добропіллю – здатності швидко перекидати резерви. Масовані повітряні атаки – єдиного управління ППО. Удари по російському тилу – стабільного виробничого й розвідувального циклу.
Однак сама заміна прізвищ не гарантує результату. Її ефективність визначать чотири практичні речі: чи отримають корпуси реальні повноваження й ресурси; чи скоротиться шлях від виявлення проблеми на фронті до рішення; чи буде синхронізовано мобілізацію з підготовкою та комплектуванням; і чи збережеться керованість операцій під час передачі справ.
Інформаційний фронт і ризик провокацій проти НАТО
Російські заяви про захоплені населені пункти, підозрілі відео з прапорами й перебільшені дані про площу просування – не другорядний шум навколо війни. Вони є частиною самої операції. Їхня мета – змусити Україну та партнерів сприймати російський успіх як незворотний, а територіальні поступки – як єдиний раціональний вихід.
Показовим став випадок із Благодатним на Олександрівському напрямку. Російське Міноборони оголосило населений пункт захопленим і оприлюднило відео з прапором. ISW оцінив запис як змонтований із кадрів, знятих у різних місцях, а найближчу підтверджену російську інфільтрацію розташував приблизно за 11 кілометрів від села. У такій війні верифікація геолокацією стає не менш важливою, ніж сама заява військового відомства.
На цьому тлі особливої ваги набувають попередження Польщі. Міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш заявив, що Росія може використати захоплені українські дрони для операції під чужим прапором проти Польщі, країн Балтії, Фінляндії або Румунії. Це попередження, а не доказ підготовленої атаки. Проте воно вписується в ширший набір ризиків для східного флангу НАТО: диверсії, порушення повітряного простору, втручання засобами РЕБ та інформаційні операції.
ISW називає таку підготовчу діяльність “фазою нуль” – створенням психологічних та інформаційних умов, у яких майбутня провокація може виглядати правдоподібною, а відповідальність за неї буде розмита. Публічне попередження Варшави має превентивний сенс: заздалегідь знизити переконливість можливої постановки й показати, що союзники розглядають такий сценарій.
Що насправді показали 21-22 липня
За дві доби не змінився стратегічний баланс війни, але чіткіше проявилися його головні механізми.
По-перше, Кремль не готує суспільство до компромісу. Навпаки, він підвищує заявлену ціну миру й намагається прив’язати дипломатію до майбутнього захоплення Донеччини. Це означає, що самі переговорні контакти не свідчитимуть про готовність Росії зупинитися.
По-друге, російська армія залишається небезпечною не через один великий прорив, а через здатність одночасно створювати десятки локальних криз. Найбільшу увагу слід приділяти не кожному повідомленню про прапор у селі, а тому, чи з’єднуються проникнення у стійкі логістично забезпечені виступи – насамперед біля Добропілля, Костянтинівки та Куп’янська.
По-третє, українські удари по тилу вже впливають на російські управлінські рішення. Імпорт пального, бюджетні субсидії, регіональний перерозподіл запасів, компенсації в Криму та обмеження авіації над Москвою є матеріальними наслідками, а не лише інформаційними ефектами. Водночас Росія ще має ресурси адаптуватися, тому вирішальною буде тривалість і повторюваність української кампанії.
По-четверте, масований наліт 22 липня підтвердив, що Росія зберігає значний запас засобів повітряного нападу. Україна одночасно має бити по джерелах цієї спроможності й будувати дешевшу оборону від маси дронів. Інакше обидві сторони підвищуватимуть ціну війни одна для одної, але українські міста й енергетика залишатимуться під непропорційним ризиком.
По-п’яте, зміна військового керівництва в Києві відбулася не у вакуумі. Вона є відповіддю на війну, де швидкість управління, інтеграція дронів, корпусна структура, мобілізація й удари на сотні кілометрів стали частинами одного завдання. Новій команді доведеться довести не лише здатність сформулювати стратегію, а й уміння перетворити її на стабільну щоденну практику.
Липень 2026 року не дає підстав говорити ані про швидку російську перемогу, ані про близький економічний крах РФ. Натомість він показує затяжну боротьбу за здатність довше перетворювати ресурси на військовий результат.
Росія намагається зробити локальні просування доказом стратегічної неминучості та використати цю картину для нав’язування Україні максималістського миру. Україна прагне розірвати цей зв’язок: не допустити оперативного прориву на Донеччині, одночасно позбавляючи російську армію пального, логістики, енергетики, засобів ППО та безпечного тилу.
Тому вирішальним стає не те, хто за один день оголосив більше захоплених сіл або опублікував видовищніше відео. Важливо, яка сторона швидше навчається, точніше розподіляє дефіцитні ресурси й здатна перетворити тисячі малих тактичних епізодів на довгострокову стратегічну перевагу. Саме на цьому рівні – між фронтом, заводом, нафтобазою, бюджетом і командним пунктом – і визначатиметься наступна фаза війни.
За матеріалами understandingwar.org
