Марко Рубіо і Сергій Лавров відновили прямий політичний контакт після десятимісячної перерви. Вашингтон заявляє про готовність допомогти завершити війну, але Москва одночасно відмовляється від можливих територіальних поступок, вимагає припинити озброєння України й знову посилається на суперечливий «дух Анкориджа». Зустріч у Манілі поки є дипломатичним зондуванням, а не початком нового переговорного процесу.
23 липня державний секретар США Марко Рубіо та міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зустрілися на полях заходів Асоціації держав Південно-Східної Азії у Манілі. Це була їхня перша очна розмова з вересня 2025 року і найвищий за рівнем прямий американо-російський дипломатичний контакт за останні місяці.
Зустріч була внесена до офіційного графіка Держдепартаменту США, тривала приблизно пів години й завершилася без спільної пресконференції, узгодженого комюніке або оголошення наступного раунду переговорів.
Рубіо назвав розмову «доброю і відвертою» та підтвердив, що США готові відігравати конструктивну роль у припиненні війни. Але він відмовився повідомляти, які саме пропозиції озвучив Лавров і чи побачив Вашингтон зміни в російській позиції. Американська сторона обмежилася коротким повідомленням про обговорення двосторонніх відносин і необхідності завершити російсько-українську війну.
Москва використала контакт для повторення старих вимог. Лавров заявив про нібито готовність Росії до «політико-дипломатичного врегулювання», але водночас назвав неприйнятним подальше постачання зброї Україні, розкритикував європейські держави та підтвердив прихильність Росії до пропозицій, які обговорювали Дональд Трамп і путін на Алясці у серпні 2025 року.
Отже, Маніла повернула прямий канал зв’язку, але не повернула повноцінне американське посередництво. Для цього поки бракує головного: погодженого порядку денного, участі України, дати нового раунду та хоча б попереднього розуміння, що саме сторони готові обговорювати.
Що підтверджено, а що залишається припущенням
Перед оцінкою політичної ваги зустрічі важливо розділити факти, заяви та повідомлення анонімних джерел.
Підтверджено:
- Обговорювали війну проти України та американо-російські відносини.
- США висловили готовність повернутися до активнішої дипломатії, якщо з’являться умови для результативного процесу.
- Росія знову послалася на пропозиції, обговорені в Анкориджі, та вимагала припинити постачання зброї Україні.
- Вашингтон не погодився на цю вимогу. Рубіо окремо заявив, що політика військової підтримки України не змінилася, а передавання зброї через механізм НАТО PURL продовжиться.
Не підтверджено:
- що сторони домовилися відновити тристоронні переговори;
- що Москва передала новий офіційний мирний план;
- що Вашингтон погодився обговорювати територіальні вимоги Росії без України;
- що російські пропозиції вже передані Києву;
- що готується зустріч Трампа і путіна або Зеленського і путіна.
Окремо слід оцінювати повідомлення Bloomberg про посилення російських територіальних вимог. Агентство посилається на трьох співрозмовників, знайомих із позицією Кремля. Це вагома інформація, але вона не є формальною пропозицією Росії. Кремлівський речник Дмитро Пєсков назвав публікацію «спекуляцією», не спростувавши окремо ключове твердження про намір утримувати захоплені райони Сумської та Харківської областей.
Чому США повертаються до дипломатичного каналу саме зараз
Американські спроби домовитися про припинення війни фактично зупинилися після кількох раундів переговорів у першій половині 2026 року. Сам Рубіо визнав, що зусилля Вашингтона протягом останніх місяців «дещо відійшли на другий план», зокрема через війну з Іраном.
Два раунди консультацій в Абу-Дабі у січні та лютому дали обмін полоненими, але не наблизили політичного врегулювання. Росія вимагала, щоб Україна залишила підконтрольну їй частину Донецької області. Київ відмовився передавати території, які російська армія не змогла захопити.
У лютому переговори перенесли до Женеви. Сторони просунулися в обговоренні механізму контролю за можливим припиненням вогню, але територіальне питання, гарантії безпеки та майбутнє Запорізької АЕС залишилися невирішеними. Україна назвала переговори недостатньо результативними, тоді як Білий дім говорив про «значний прогрес». Після Женеви нового повноцінного раунду так і не відбулося.
Манільська зустріч могла виконувати відразу кілька завдань.
По-перше, Вашингтон перевіряв, чи змінилися умови настільки, щоб поновлення переговорів мало сенс. Рубіо визнав, що попередні спроби були «невдалими або принаймні безплідними», і заявив про необхідність нових ідей.
По-друге, США прагнуть зберегти канал зв’язку з Росією не лише через Україну. Рубіо прямо зазначив, що дві найбільші ядерні держави повинні підтримувати відносини навіть за наявності глибоких суперечностей.
По-третє, Москва намагається пов’язати врегулювання війни з ширшим американо-російським порядком денним: нормалізацією дипломатичних відносин, санкціями, торгівлею та стратегічною стабільністю. Це дозволяє Кремлю пропонувати Вашингтону потенційні вигоди за межами України й водночас домагатися зменшення американської підтримки Києва.
Чи справді Кремль змінив територіальну позицію
Формальна російська позиція майже не змінилася, але Москва могла зняти з неофіційного столу одну обмежену поступку, яку раніше пропонувала США.
Публічно Кремль давно вимагає:
- виведення українських військ з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей;
- міжнародного визнання Криму та чотирьох областей частиною Росії;
- нейтрального статусу України й відмови від НАТО;
- обмеження чисельності та озброєння української армії;
- заборони на розміщення іноземних військ;
- скасування санкцій і відмови України від претензій щодо відшкодування збитків.
Ці вимоги були викладені в російському меморандумі на переговорах у Стамбулі в червні 2025 року. Москва тоді пропонувала припинити вогонь лише після початку повного відведення українських сил із чотирьох областей або після фактичної зупинки мобілізації, переміщення військ і західної військової допомоги. Київ натомість пропонував безумовне припинення вогню, міжнародний моніторинг і використання фактичної лінії зіткнення як відправної точки переговорів, а не як нового державного кордону.
Ще 29 червня 2026 року Кремль офіційно заявляв, що ці умови не змінилися з 2024 року. Тому твердження, що Росія лише тепер почала вимагати всю Донецьку область, було б неточним. Вона вимагала її і раніше.
Новизна повідомлення Bloomberg полягає в іншому: Росія нібито більше не готова повернути захоплені райони Сумської та Харківської областей, які раніше могли бути частиною неформального територіального обміну.
Як змінювалися російські вимоги у 2025–2026 роках
| Етап | Російська позиція | Що пропонувала або вимагала Україна | Результат |
|---|---|---|---|
| Стамбул, червень 2025 року | Вихід ЗСУ з усіх чотирьох областей, які РФ оголосила своїми; нейтралітет; обмеження армії; припинення західної допомоги | Безумовне припинення вогню; моніторинг; переговори від фактичної лінії фронту; гарантії безпеки | Сторони обмінялися меморандумами, політичного компромісу не досягли |
| Анкоридж, серпень 2025 року | За даними джерел, Україна мала залишити весь Донбас; фронт у Запорізькій і Херсонській областях заморожувався; РФ могла повернути невеликі ділянки Сумщини та Харківщини | Київ відмовився виводити війська з неокупованих районів Донеччини | Письмової угоди не було |
| Американський план, листопад 2025 року | Москва погодилася розглядати план, який враховував її вимоги щодо територій, НАТО й української армії | Україна та європейці домоглися перегляду початкових 28 пунктів | Підготовлено оновлену рамку, але не договір |
| Абу-Дабі, січень–лютий 2026 року | РФ знову вимагала передати всю Донецьку область | Україна відмовилася від одностороннього відведення | Обмін полоненими без територіального компромісу |
| Женева, лютий 2026 року | Території залишилися головною умовою Москви | Київ допускав обговорення територій на рівні лідерів, але не примусову здачу | Прогрес у технічних питаннях, політичний тупик |
| Червень–липень 2026 року | Публічно — вимоги щодо чотирьох областей і НАТО; за даними Bloomberg — додаткове утримання частин Сумщини й Харківщини | «Мир із гідністю», гарантії безпеки, збереження міжнародно визнаного суверенітету | Підтверджено лише дипломатичне зондування |
«Дух Анкориджа»: пропозиція, яку Москва називає домовленістю
Саміт Трампа і путіна на Алясці 15 серпня 2025 року залишається центром нинішньої дипломатичної суперечки.
Російська пропозиція передбачала виведення українських сил з усіх районів Донецької та Луганської областей в обмін на замороження фронту на півдні й повернення порівняно невеликих захоплених територій Сумщини та Харківщини. За оцінкою на той момент, Росія могла повернути близько 440 квадратних кілометрів, тоді як Україна мала залишити приблизно 6600 квадратних кілометрів Донбасу. Москва також вимагала відмови України від НАТО й щонайменше формального визнання російського контролю над Кримом.
Жодного документа за підсумками саміту не підписали. Рубіо у червні 2026 року прямо заявив: на Алясці була пропозиція, але не було угоди. Лавров відповів, що якщо США висунули пропозиції, а Росія погодилася, це вже можна вважати домовленістю. Сам путін визнавав, що підписів і формальних документів не було.
Це не лише суперечка про слова. Москва намагається подати американські ідеї 2025 року як зобов’язання Вашингтона, яке США повинні нав’язати Україні. Американська сторона наполягає, що жодні пропозиції не стали угодою без згоди Києва та завершення переговорів.
У Манілі Лавров знову послався на Анкоридж. Це означає, що Росія не представила публічно нової формули, а намагається повернути США до рамки, вигідної Кремлю.
Що означає відмова повертати Сумщину та Харківщину
За даними Bloomberg, Москва тепер планує утримувати окуповані прикордонні райони як так звані буферні зони. Двоє співрозмовників агентства стверджують, що Росія може повернутися до серйозних переговорів лише після встановлення повного контролю над Донецькою областю. Російське Міноборони нібито запевняє путіна, що це можливо зробити до кінця 2026 року, хоча частина військових вважає такий строк нереалістичним.
Цей сценарій мав би три важливі наслідки.
Перший — розширення географії російських претензій. Росія оголосила «своїми» Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області, але не Сумську й Харківську. Постійне утримання прикордонних районів означало б спробу закріпити окупацію за межами навіть незаконно проголошених анексій.
Другий — відсутність визначеної кінцевої межі. Термін «буферна зона» не має в російських заявах конкретної ширини або юридичних параметрів. У грудні 2025 року начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов уже закликав розширювати такі зони в Сумській та Харківській областях. Москва пояснювала це потребою відсунути українські засоби ураження від російського кордону. Однак за такої логіки бажана глибина «буфера» може змінюватися разом із дальністю озброєнь.
Третій — підпорядкування дипломатії військовому календарю. Якщо Росія справді готова говорити лише після захоплення всієї Донеччини, переговори для неї стають не альтернативою наступу, а інструментом закріплення його результатів.
Водночас російський термін не змінює правового статусу цих територій. Вони залишаються міжнародно визнаною частиною України. Генеральна асамблея ООН засудила російські спроби анексії та закликала держави не визнавати їх.
Український кут: чи передав Вашингтон російські пропозиції Києву
Напередодні зустрічі Рубіо з Лавровим Володимир Зеленський провів телефонну розмову зі спецпредставниками Дональда Трампа Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером. Разом із президентом у ній брали участь Рустем Умєров, Кирило Буданов і Сергій Кислиця. Сторони обговорювали пожвавлення дипломатії та наближення «миру з гідністю».
Однак сама послідовність контактів не доводить, що Вашингтон передав Києву нову російську пропозицію. Розмова із Зеленським відбулася до зустрічі Рубіо з Лавровим, а після Маніли не було оприлюднено окремого українсько-американського повідомлення про зміст російських заяв.
Вашингтон підтримує паралельні канали з Києвом і Москвою, але публічних доказів появи нового узгодженого переговорного документа немає.
Для України принциповою є різниця між трьома речами:
- припиненням бойових дій по фактичній лінії фронту;
- політичним визнанням російського контролю;
- юридичною відмовою від суверенітету над окупованими територіями.
Перша модель може бути предметом переговорів про перемир’я. Друга й третя створюють значно глибші правові та безпекові наслідки. Саме тому Київ допускає використання лінії зіткнення як відправної точки, але відмовляється визнавати російські анексії або виводити війська з територій, які Росія не захопила.
Чи залишається участь України базовою умовою
Після зустрічі Рубіо сказав, що Вашингтон шукає завершення війни, яке могли б прийняти обидві сторони. Це опосередковано підтверджує: без згоди України остаточна домовленість неможлива.
Але таке формулювання слабше за чіткий принцип «нічого про Україну без України». У Манілі не було української делегації, а Держдепартамент не оприлюднив окремої гарантії, що територіальні параметри не обговорюватимуть без Києва.
Сам двосторонній контакт США і Росії не є порушенням інтересів України. Дипломатичні посередники неминуче проводять окремі консультації. Вирішальним буде те, що відбуватиметься після них:
- чи отримає Київ повний брифінг;
- чи наступний раунд буде тристороннім;
- чи не вимагатимуть від України попередньо погодитися на територіальні поступки;
- чи залишаться військова допомога та санкційний тиск інструментами переговорів;
- чи будуть гарантії безпеки узгоджені до територіального рішення, а не після нього.
Поки Рубіо підтверджує незмінність військової підтримки, американська позиція не виглядає як прийняття вимоги Лаврова про припинення озброєння України.
Три можливі сценарії після Маніли
Дипломатичне зондування без нового процесу
Це найбільш обережний короткостроковий сценарій. США перевірили позицію Москви, Росія повторила свої вимоги, сторони погодилися підтримувати контакт, але не знайшли основи для нового раунду.
На користь цього варіанта свідчить відсутність спільного документа, дати наступної зустрічі й конкретних заяв про припинення вогню.
Повернення до тристоронніх технічних переговорів
Вашингтон може спробувати скликати представників України та Росії для обговорення обмеженого пакета: гуманітарних питань, обмінів, контролю за припиненням вогню та взаємного обмеження ударів.
Такий формат не розв’яже територіального конфлікту, але може відновити робочу переговорну інфраструктуру. Саме технічні домовленості раніше були єдиним напрямом, де сторони демонстрували хоча б вимірюваний результат.
Росія використовує діалог для тиску на Україну
Москва може намагатися переконати Вашингтон, що швидке завершення війни можливе лише через український вихід із Донбасу, нейтралітет і зменшення західної допомоги. У такому разі переговори стануть засобом перенесення російських вимог із поля бою на американсько-українські відносини.
Повідомлення Bloomberg про відмову повертати райони Сумщини та Харківщини може бути частиною такої тактики: підвищити початкову ціну, а потім подати повернення до старішої «анкориджської» формули як компроміс.
Зустріч Рубіо і Лаврова в Манілі є важливим дипломатичним сигналом, але поки не проривом. Вона відновила прямий міністерський канал після десятимісячної перерви й показала, що адміністрація Трампа не відмовилася від ролі посередника.
Однак зміст окремих заяв свідчить не про зближення, а про збереження фундаментальної суперечності. США говорять про нові ідеї, «середину», прийнятну для України та Росії, і водночас продовжують військову підтримку Києва. Москва вимагає припинити цю підтримку, посилається на неоформлені пропозиції Анкориджа та, за даними Bloomberg, уже не готова обговорювати навіть обмежене повернення захоплених районів Сумської й Харківської областей.
Тому головна інтрига полягає не в самому факті зустрічі, а в тому, чи спробує Вашингтон перетворити російські вимоги на предмет рівноправних переговорів — чи на інструмент тиску на Київ. До появи тристороннього формату, узгодженого порядку денного й конкретної формули безпеки Манілу слід оцінювати як розвідку позицій: дипломатичний канал відкрився, але відстань між сторонами не скоротилася.
