Зустріч президентів України та США у Вашингтоні має поєднати два взаємозалежні треки — оборонно-промислові домовленості й спробу перезапустити переговори про припинення війни. Тим часом заклик президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва «заморозити» бойові дії показав, що дедалі більшу ціну за продовження війни сплачують не лише Росія та Україна, а й найближчі партнери Москви.
У вівторок, 28 липня, Дональд Трамп і Володимир Зеленський мають зустрітися у Вашингтоні. Заплановані переговори підтвердив представник Білого дому, хоча детального порядку денного американська адміністрація публічно не представила. За інформацією джерел, паралельно українські та американські посадовці обговорюють нову пропозицію щодо повітряного припинення вогню, яку можуть передати Росії.
Це означає, що майбутня зустріч може вийти далеко за межі чергової політичної розмови про підтримку України. Київ підходить до неї одразу з кількома потенційними угодами: щодо випробування і спільного виробництва дронів у США, локалізації виробництва ракет для Patriot та можливих термінових постачань перехоплювачів. Вашингтон, зі свого боку, намагається зрозуміти, чи існує дипломатична формула, яку можна запропонувати Москві без негайного провалу.
На цьому тлі особливої ваги набув виступ Токаєва поруч із путіним в Омську. Президент Казахстану запропонував «заморозити» війну, відновити переговори за умовною «стамбульською формулою 2.0» і залучити великі держави як гарантійні сторони. Кремль практично одразу дав зрозуміти, що не готовий прийняти навіть таку, потенційно вигідну Росії, конструкцію.
Таким чином, перед зустріччю Трампа і Зеленського формується нова дипломатична ситуація: партнери Москви дедалі відвертіше говорять про необхідність зупинити війну, але сама Росія не відмовляється від територіальних і політичних ультиматумів. Україна ж намагається перетворити технологічну перевагу в дронах, далекобійний тиск і домовленості щодо ППО на інструменти, які посилять її позиції за столом переговорів.
Вашингтон після Анкари: від політичних обіцянок до контрактів
Нинішня зустріч Трампа і Зеленського фактично має стати продовженням їхніх переговорів на саміті НАТО в Анкарі 8 липня. Саме тоді президент США заявив, що Вашингтон дозволить Україні виробляти ракети для Patriot за американською ліцензією. Він також припустив, що певну кількість перехоплювачів можна буде надати швидше зі складів, не чекаючи запуску нового виробництва.
Політично це була важлива зміна. Раніше переговори про Patriot переважно зводилися до пошуку наявних батарей і ракет у США та європейських союзників. Ліцензійне або спільне виробництво відкриває іншу перспективу: Україна з отримувача дефіцитних боєприпасів може поступово перетворитися на одного з учасників виробничого ланцюга.
Але між заявою президента і серійним випуском ракет існує велика дистанція. Потрібні міжурядові дозволи на передачу технологій, експортні ліцензії, погодження з виробниками, фінансування, сертифікація підприємств, контроль якості та гарантований доступ до компонентів. Тому головне питання вашингтонської зустрічі — чи готові сторони перейти від політичного дозволу до затвердженої дорожньої карти.
Показовою стала зустріч Зеленського з делегацією Raytheon 23 липня. Офіс президента повідомив, що компанія готова вивести співпрацю на рівень спільного виробництва перехоплювачів, а урядові та корпоративні команди продовжать опрацьовувати деталі. Водночас жодних параметрів майбутньої угоди не розкрито.
Тут важливе технічне уточнення. Patriot використовує різні типи ракет. Raytheon виробляє, зокрема, перехоплювачі PAC-2 GEM-T, тоді як PAC-3 MSE виготовляє Lockheed Martin. Тому формулювання «виробництво ракет для Patriot» поки не дає відповіді, яку саме систему або які компоненти планують локалізувати.
Крім того, Україна вже має окремий контрактний трек. У квітні Raytheon повідомила про контракт на $3,7 млрд для постачання Україні GEM-T, частину яких планують виробляти на новому підприємстві COMLOG у Німеччині. Отже, переговори про локалізацію — це не заміна чинних постачань, а наступний, довгостроковий рівень співпраці.
Для Києва оптимальним результатом зустрічі було б розділення питання на два пакети: негайне поповнення запасів перехоплювачів і паралельне створення виробничої лінії на майбутнє. Без першої складової навіть успішна ліцензійна угода не закриє сьогоднішню потребу української ППО.
Дронова угода: США купують не лише техніку, а й досвід війни
Другим потенційним оборонним пакетом є співпраця у сфері дронів. За даними Reuters, шість українських компаній отримали дозвіл експортувати до США приблизно по 100 апаратів для участі у програмі Пентагону Drone Dominance. Йдеться орієнтовно про 600 дронів, які мають пройти випробування в умовах, наближених до бойових. Офіційних коментарів урядів щодо назв компаній і вартості партій поки немає.
Окремо повідомлялося про підписання двосторонньої заяви про наміри. Вона має створити механізм, за яким американські військові зможуть замовляти конкретні українські наземні, повітряні або морські платформи для тестування й оцінювання. Важливо, що така заява ще не є виробничим контрактом і не означає автоматичного прийняття українських систем на озброєння США.
Зеленський уже назвав наступну мету — створення у Сполучених Штатах заводу або виробничих ліній, які використовуватимуть українські технології. Однак американське джерело Reuters наголосило, що деталі майбутньої угоди ще опрацьовуються напередодні зустрічі з Трампом.
Цей проєкт може бути вигідним обом сторонам. США отримують доступ до технологій, які постійно змінюються під впливом реального бойового застосування, засобів радіоелектронної боротьби та нової тактики. Україна — американські інвестиції, масштаб виробництва, доступ до глобального ринку й можливість зробити свою оборонну промисловість частиною довгострокового партнерства зі США.
Водночас майбутня угода має відповісти на кілька принципових запитань. Хто володітиме інтелектуальною власністю? Чи отримуватимуть українські компанії частку від американського виробництва? Чи не призведе експорт технологій до дефіциту комплектуючих для української армії? Як швидко можна буде оновлювати американські версії дронів, якщо українські моделі змінюються протягом кількох місяців?
Тому головним показником успіху стане не кількість підписаних меморандумів, а поява контрактів із зафіксованими обсягами, фінансуванням, правилами передачі технологій і гарантіями пріоритетного забезпечення українських Сил оборони.
Рубіо—Лавров і можливе повітряне перемир’я
Оборонні переговори відбуваються паралельно з дипломатичним перезапуском. 23 липня держсекретар США Марко Рубіо зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим у Манілі. Після розмови Рубіо заявив, що Вашингтон готовий відігравати конструктивну роль у завершенні війни, але не розкрив позицію Москви та зміст можливих нових пропозицій. Російська сторона повторила, що нібито відкрита до політико-дипломатичного врегулювання, водночас пославшись на попередні домовленості Трампа і путіна.
Напередодні Зеленський разом з українською переговорною командою розмовляв із Віткоффом і Кушнером. Офіс президента визначив метою контакту активізацію дипломатії та наближення «миру з гідністю», але конкретних параметрів не оприлюднив.
На цьому тлі з’явилася інформація про обговорення повітряного припинення вогню. Його зміст залишається невідомим. Це може бути повна взаємна відмова від ракетних і дронових ударів або вужча домовленість щодо міст, енергетики та іншої критичної інфраструктури. Не визначено також, чи поширюватиметься режим на авіацію вздовж фронту та українські далекобійні операції по військових і енергетичних об’єктах у Росії.
Без цих деталей термін «повітряне перемир’я» може означати принципово різні речі. Для України така домовленість здатна знизити загрозу для міст і критичної інфраструктури. Але вона також може надати Росії час для накопичення ракет і безпілотників, якщо не буде механізмів контролю та відповідальності за порушення.
Необхідні щонайменше чотири елементи: чіткий перелік заборонених дій, незалежна система фіксації порушень, визначені наслідки за зрив домовленості та зрозуміла послідовність переходу від повітряного режиму тиші до ширшого припинення вогню.
Чому виступ Токаєва став незвичним сигналом
Заклик президента Казахстану пролунав саме тоді, коли Вашингтон знову почав зондувати можливості дипломатичного руху. В Омську, сидячи поруч із путіним, Токаєв заявив, що сторони могли б заморозити конфлікт і повернутися до переговорів за «стамбульською формулою 2.0» з гарантіями великих держав, включно з Росією.
Сам формат заяви був незвичним. Казахстан є стратегічним партнером Росії, учасником очолюваних Москвою інтеграційних об’єднань і державою з надзвичайно тісними економічними зв’язками з РФ. Токаєв пом’якшив свій заклик похвалою на адресу дипломатичної «гнучкості» путіна та відмовився претендувати на роль посередника. Проте сам факт публічної пропозиції зупинити бойові дії продемонстрував занепокоєння Астани.
Кремль відповів перекладанням відповідальності на Київ. Дмитро Пєсков заявив, що замороження начебто неможливе через позицію України. Москва знову пов’язала припинення війни з виведенням українських військ із чотирьох областей, які Росія проголосила своїми, та відмовою України від вступу до НАТО.
Ця реакція має принципове значення. Токаєв запропонував Росії не відведення військ і не повернення окупованих територій, а лише фіксацію бойових дій і нові переговори. Навіть таку конструкцію Кремль не підтримав, бо продовжує вимагати від України попередніх односторонніх поступок.
Нафтовий чинник: війна вдарила по головному експортному маршруту Казахстану
Пояснювати виступ Токаєва тільки нафтою було б спрощенням. Прямих доказів того, що саме проблеми з експортом стали причиною його заяви, немає. Проте економічний контекст надто помітний, щоб його ігнорувати.
Основний обсяг казахстанської нафти транспортується через територію Росії до чорноморського термінала Каспійського трубопровідного консорціуму поблизу Новоросійська. Після атак безпілотників на танкери роботу термінала зупинили з міркувань безпеки. Росія звинуватила Україну, але Київ офіційно не коментував свою можливу причетність.
Через обмеження експорту Казахстан був змушений скоротити видобуток. За даними Reuters, на найбільшому родовищі Тенгіз він упав приблизно з 925 тисяч до 406 тисяч барелів на добу, а загальнонаціональний показник нафти й газового конденсату знизився з липневого середнього у 2,07 млн до 1,63 млн барелів на добу.
Для Казахстану це наочний приклад того, як залежність від російської інфраструктури перетворює війну на прямий економічний ризик. Астана не контролює бойові дії, але втрачає експортні доходи через розташування свого головного маршруту на території РФ.
Тому слова Токаєва можна трактувати не як перехід Казахстану на український бік, а як спробу обмежити поширення наслідків війни. Астана не хоче конфронтації з Москвою, однак так само не зацікавлена в безстроковій війні, яка руйнує транспортні коридори та ставить під загрозу її головне джерело доходів.
Що приховує поняття «Стамбул 2.0»
Формула, запропонована Токаєвим, звучить конструктивно, але залишається політично й юридично невизначеною.
Навесні 2022 року в Стамбулі Україна справді обговорювала можливість нейтрального статусу в обмін на гарантії безпеки, подібні за логікою до колективного захисту НАТО. Йшлося також про відсутність іноземних військових баз і тривалий переговорний процес щодо Криму. Пропозиції мали набрати чинності лише після повного припинення вогню. Остаточної угоди сторони не підписали.
Нові раунди в Стамбулі у 2025 році також не дали політичного прориву. Вони дозволили домовитися про обміни полоненими та інші гуманітарні кроки, але не наблизили повного припинення вогню. Після третього раунду українська делегація прямо констатувала прогрес у гуманітарних питаннях і його відсутність у припиненні бойових дій.
Отже, «Стамбул 2.0» не є готовим документом, до якого достатньо повернутися. Це радше політична назва для спроби поєднати припинення вогню, нейтральний або невизначений статус України та гарантії великих держав.
Для Києва головний ризик полягає в тому, що замороження може закріпити фактичну окупацію без усунення причин війни. Якщо гарантії залишаться декларативними, Росія зможе використати паузу для відновлення сил і нового наступу. Особливо проблемною виглядає ідея Росії як одного з гарантів: держава-агресор не може одночасно мати можливість блокувати або послаблювати реакцію на власне порушення угоди.
Альтернативну конструкцію вже запропонувала Коаліція охочих. У заяві від 13 липня її учасники підтримали повне припинення вогню від нинішньої лінії зіткнення, обов’язкову участь України та європейських держав у переговорах і політично та юридично зобов’язувальні гарантії, які мають запрацювати після встановлення режиму тиші. Окремо йдеться про готовність багатонаціональних сил діяти на території України на її запрошення.
Саме різниця між декларативними гарантіями та наперед погодженим механізмом допомоги визначатиме, чи стане замороження кроком до миру, чи лише паузою перед новою війною.
Як з’єднуються дрони, Patriot і дипломатія
На перший погляд, переговори про спільне виробництво зброї та пропозиції щодо припинення вогню належать до різних сфер. Насправді вони є частинами однієї стратегії.
Дрони дають Україні можливість асиметрично тиснути на російську військову логістику та економіку. Patriot зменшують здатність Москви використовувати ракетні атаки як інструмент примусу. Спільне виробництво зі США робить українську обороноздатність менш залежною від разових політичних рішень. А надійні гарантії мають переконати Росію, що нова агресія після перемир’я коштуватиме їй дорожче.
Тому припинення українських далекобійних операцій без взаємних обмежень, контролю та гарантій означало б передчасну відмову від одного з ключових важелів тиску. Водночас добре підготовлене повітряне перемир’я могло б стати тестом готовності Москви виконувати домовленості й першим етапом ширшого припинення вогню.
Завдання Зеленського у Вашингтоні — не просто отримати схвалення нової дипломатичної ініціативи, а пов’язати її з конкретними оборонними запобіжниками. Чим переконливішими будуть угоди про дрони, ППО та довгострокову підтримку, тим менше шансів, що запропоноване «замороження» перетвориться на односторонню поступку Україні.
За чим стежити після зустрічі 28 липня
Реальний результат переговорів можна буде оцінити за кількома показниками.
Перший — чи з’явиться підписана дорожня карта дронового партнерства із зазначенням виробників, фінансування, місця розміщення підприємств та правил використання українських технологій.
Другий — чи конкретизує Вашингтон ліцензію на Patriot: які саме ракети або компоненти можна буде виробляти, де розмістять потужності та хто профінансує запуск.
Третій — чи оголосять про додаткові перехоплювачі з наявних запасів. Для України це не менш важливо, ніж довгострокова локалізація.
Четвертий — чи представить адміністрація Трампа параметри повітряного припинення вогню: географію, перелік заборонених цілей, систему моніторингу та відповідальність за порушення.
П’ятий — чи буде будь-яка мирна пропозиція пов’язана з юридично зобов’язувальними гарантіями США та європейських держав.
Шостий — чи відмовиться Росія від вимоги вивести українські війська з неокупованої частини чотирьох областей. Без цього заяви Кремля про готовність до дипломатії залишатимуться несумісними з реальним компромісом.
Нарешті, важливо стежити за подальшою поведінкою Казахстану. Якщо слова Токаєва залишаться одиничним виступом, їх можна буде розглядати як обережний сигнал. Якщо ж Астана почне координувати позицію з іншими партнерами Москви, це свідчитиме про ширше зростання тиску на Кремль.
Зустріч Трампа і Зеленського навряд чи сама по собі завершить війну. Але вона може визначити, з якими ресурсами й гарантіями Україна увійде в новий дипломатичний раунд.
Київ уже має політичну згоду на рух у напрямку виробництва ракет для Patriot, початковий механізм доступу українських дронів до американських випробувань і зацікавленість США у спільних виробничих проєктах. Проте більшість цих домовленостей ще потрібно перетворити на контракти, фінансові зобов’язання та реальні виробничі лінії.
Заклик Токаєва показує, що війна дедалі сильніше зачіпає економічні інтереси найближчих партнерів Росії. Але швидка відмова Кремля від замороження засвідчила інше: Москва поки не демонструє готовності завершити війну без попередньої капітуляції України перед її територіальними вимогами.
Тому центральним результатом вашингтонської зустрічі має стати не чергова загальна декларація про мир. Україні потрібна конструкція, у якій дипломатія спиратиметься на виробничі контракти, достатню протиповітряну оборону, збереження військового тиску та механізм гарантованої відповіді на можливе нове порушення домовленостей. Лише за таких умов припинення вогню може стати початком стійкого миру, а не юридично неоформленою паузою, що законсервує окупацію.
