Сполучені Штати розпочали нову кампанію проти Міжнародного кримінального суду, погрожуючи санкціями не лише його посадовцям, а й державам, які співпрацюють із Гаагою. Для України це створює майже безпрецедентну дилему: Вашингтон залишається критично важливим безпековим партнером, тоді як МКС є одним із головних механізмів переслідування російського керівництва. Однак справжній вибір Києва полягає не між США і Судом, а між вибірковим та послідовним застосуванням міжнародного права.
У липні 2026 року багаторічний конфлікт між Сполученими Штатами та Міжнародним кримінальним судом перейшов у нову фазу. Державний секретар Марко Рубіо оголосив про масштабну кампанію, спрямовану на обмеження можливостей Суду переслідувати американських громадян та представників союзних Вашингтону держав.
У заяві Державного департаменту МКС названо загрозою американському суверенітету. Вашингтон дав зрозуміти, що готовий застосовувати дипломатичні, економічні та політичні інструменти не тільки проти працівників Суду, а й проти тих, хто допомагає його розслідуванням.
Особливу увагу США планують приділяти державам, які одночасно співпрацюють із МКС та користуються американською військовою, фінансовою чи політичною підтримкою. Фактично союзникам пропонують визначитися: або вони визнають американські винятки з юрисдикції Суду, або ризикують зіткнутися з наслідками у відносинах із Вашингтоном.
Для більшості європейських країн це складний політичний виклик. Для України — питання національного інтересу.
Київ залежить від американської військової допомоги, систем протиповітряної оборони, розвідувальної інформації та дипломатичної підтримки. Водночас саме МКС видав ордер на арешт путіна та інших російських посадовців. Послаблення Суду може безпосередньо позначитися на перспективах притягнення російського керівництва до відповідальності.
Отже, Україна опинилася між двома опорами власної стратегії виживання: американською силою та міжнародним правом.
Що таке МКС і чому навколо його повноважень точиться суперечка
Міжнародний кримінальний суд був створений на підставі ухваленого 1998 року Римського статуту й розпочав роботу у 2002-му. Це перша постійна міжнародна судова інституція, уповноважена розглядати справи щодо геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів і злочину агресії.
На відміну від Міжнародного суду ООН, який розглядає спори між державами, МКС притягує до відповідальності конкретних людей. Його підозрюваними можуть бути військові командири, міністри, глави урядів і президенти.
Суд не має замінювати національне правосуддя. В основі його роботи лежить принцип комплементарності: першими розслідувати міжнародні злочини повинні держави. МКС втручається тоді, коли відповідна країна не може або не бажає проводити справжнє розслідування та судове переслідування. Сам Суд називає себе інституцією останньої інстанції, яка доповнює, а не підміняє національні суди.
Станом на середину 2026 року учасницями Римського статуту є 125 держав. Однак США, Росія, Китай, Індія, Ізраїль та низка інших впливових країн до системи МКС не належать.
Саме тут виникає головна юридична суперечка.
Позиція Вашингтона полягає в тому, що міжнародний суд, до якого США не приєдналися, не повинен мати права переслідувати американських військових і посадовців. На думку американської адміністрації, протилежний підхід порушує суверенітет Сполучених Штатів.
МКС виходить з іншої правової логіки. Суд може розглядати злочини, скоєні на території держави — учасниці Римського статуту, навіть якщо підозрюваний є громадянином країни, яка до Суду не приєдналася. Крім того, держава, що не ратифікувала Статут, може окремо визнати юрисдикцію МКС щодо злочинів на своїй території.
Саме цей механізм свого часу використала Україна.
Інакше кажучи, для МКС ключове значення може мати не громадянство підозрюваного, а місце вчинення ймовірного злочину. США цю інтерпретацію щодо своїх громадян не приймають. Для Суду та його держав-учасниць вона є одним із фундаментальних принципів територіальної юрисдикції.
Конфлікт, який триває понад два десятиліття
Нинішня кампанія Дональда Трампа не виникла раптово. Сполучені Штати обережно або відверто вороже ставилися до МКС майже від початку його існування.
Адміністрація Білла Клінтона підписала Римський статут у 2000 році, але не передала його на ратифікацію Сенату. У 2002-му адміністрація Джорджа Буша-молодшого повідомила, що США не мають наміру ставати його стороною.
Тоді ж Конгрес ухвалив законодавство, спрямоване на захист американських військовослужбовців від юрисдикції Суду. Вашингтон також укладав із різними державами двосторонні угоди, які мали перешкодити передачі американських громадян до Гааги.
Найгостріший конфлікт першого президентства Трампа був пов’язаний з Афганістаном. У 2017 році прокурорка МКС Фату Бенсуда попросила суддів дозволити розслідування ймовірних злочинів, скоєних усіма сторонами афганського конфлікту. Воно потенційно могло охопити дії американських військових та співробітників ЦРУ. У 2020 році Апеляційна палата МКС дозволила розслідування.
У відповідь перша адміністрація Трампа запровадила санкції проти Бенсуди та ще одного високопосадовця Суду. Адміністрація Джо Байдена у квітні 2021 року скасувала ці обмеження, хоча Вашингтон не відмовився від принципових заперечень щодо юрисдикції МКС над американцями.
Того ж року новий прокурор Карім Хан оголосив, що розслідування в Афганістані зосередиться насамперед на діях талібів та угруповання «Ісламська держава». Епізоди, пов’язані з американськими силами, були фактично відсунуті на другий план, але формально вся афганська ситуація не була закрита.
Після повномасштабного вторгнення Росії адміністрація Байдена почала прагматично підтримувати роботу МКС щодо України. Це, однак, не означало приєднання США до Римського статуту. Вашингтон підтримував Суд там, де його діяльність була спрямована проти Росії, але продовжував відкидати можливість переслідування американських громадян.
Ця внутрішня суперечність американської позиції існувала й раніше. Повернення Трампа лише перетворило її на відкриту політику силового тиску.
Ізраїльські ордери як безпосередній привід
Новий виток протистояння розпочався після того, як у листопаді 2024 року МКС видав ордери на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та колишнього міністра оборони Йоава Галанта у межах розслідування ситуації в Палестині.
Сполучені Штати відкинули ці рішення. У Вашингтоні наголосили, що Ізраїль, як і США, не є стороною Римського статуту, а тому Суд не повинен переслідувати його керівництво. МКС, зі свого боку, вказував на територіальну юрисдикцію у ситуації в Палестині.
У лютому 2025 року Трамп підписав указ про санкції проти МКС. Документ дозволив блокувати активи, обмежувати в’їзд до США та застосовувати інші заходи проти людей, які допомагають розслідувати або переслідувати американців чи громадян союзних держав без згоди їхніх урядів.
Згодом обмеження поширили на прокурорів і суддів МКС. А в липні 2026 року Вашингтон перейшов до ширшої кампанії, об’єктом якої можуть стати вже не тільки окремі посадовці, а й уряди, організації, компанії та інші партнери Суду.
У цьому полягає принципова відмінність нинішньої ситуації. США намагаються не просто висловити незгоду з конкретним ордером. Вони прагнуть зробити співпрацю з МКС політично та економічно ризикованою.
Як санкції можуть послабити Суд
МКС не має власної поліції, спецслужби чи виконавчої служби. Він не може самостійно затримати підозрюваного, провести обшук в іншій державі або примусово отримати докази. Суд залежить від співпраці урядів, національних правоохоронців, банків, транспортних компаній, технологічних постачальників і міжнародних організацій.
Саме тому американські санкції здатні завдати йому непропорційно великої шкоди.
Блокування активів та заборона американським особам і компаніям надавати послуги підсанкційним посадовцям можуть ускладнити банківські операції, міжнародні поїздки, доступ до програмного забезпечення, захищених комунікацій та хмарної інфраструктури. Виникають проблеми з найманням експертів, оплатою роботи консультантів, обробкою цифрових доказів і захистом свідків.
Навіть компанії, на які формально не поширюються санкції, можуть припинити співпрацю із Судом через страх потрапити під вторинні обмеження. Банки та технологічні платформи зазвичай обирають максимально обережну поведінку, якщо існує хоча б теоретичний ризик порушити американський санкційний режим.
Не менш важливим є психологічний ефект. Слідчий, експерт або дипломат має вирішувати, чи готовий він співпрацювати з МКС, якщо це може закрити йому доступ до американської фінансової системи або в’їзд до США.
У такий спосіб тиск здатен послаблювати Суд без формального втручання в його рішення.
Чому Україна особливо залежить від МКС
Українські відносини з МКС розпочалися задовго до повномасштабного вторгнення.
У 2014 році Україна вперше скористалася статтею 12(3) Римського статуту й визнала юрисдикцію Суду щодо подій Революції гідності в період від листопада 2013-го до лютого 2014 року. Друга декларація, подана 2015 року, поширила юрисдикцію МКС на ймовірні міжнародні злочини, скоєні на українській території від 20 лютого 2014 року без визначення кінцевої дати.
Таким чином, правова основа для розслідування російських злочинів з’явилася ще до 24 лютого 2022 року.
Після початку повномасштабної війни десятки держав — учасниць Римського статуту передали ситуацію в Україні прокурору МКС. Це дозволило оперативно активізувати розслідування без необхідності отримувати окремий дозвіл суддів.
У березні 2023 року МКС видав ордери на арешт путіна та Марії Львової-Бєлової. Вони підозрюються у причетності до незаконної депортації та переміщення українських дітей з окупованих територій.
Пізніше Суд видав ордери щодо російських воєначальників Сергія Кобилаша і Віктора Соколова, а також Сергія Шойгу та Валерія Герасимова. Ці рішення стосуються, зокрема, ймовірних атак на цивільні об’єкти та енергетичну інфраструктуру.
З 1 січня 2025 року Україна стала 125-ю державою — учасницею МКС. Відтоді вона є не лише державою, яка визнала юрисдикцію Суду в окремій ситуації, а повноправним учасником усієї системи Римського статуту.
Україна отримала право голосувати в Асамблеї держав-учасниць, брати участь у формуванні бюджету, обранні суддів і прокурора, пропонувати зміни до Статуту та впливати на майбутнє інституції. Одночасно виник обов’язок повноцінно співпрацювати із Судом і виконувати його рішення.
Водночас українська ратифікація містить тимчасове застереження за статтею 124: протягом семи років Україна не визнає юрисдикцію МКС щодо ймовірних воєнних злочинів, скоєних її громадянами. Це передбачено законом про ратифікацію.
Таке застереження не скасовує членства України та її обов’язку співпрацювати із Судом. Проте воно показує, що й сам Київ намагався створити тимчасовий захисний механізм для власних громадян. Якщо Україна претендує на роль принципового захисника міжнародної юстиції, питання юридичної послідовності, зокрема майбутнього цього застереження, неминуче постане.
Чи можуть американські санкції скасувати ордер проти путіна
Ні. Ані указ президента США, ані санкції Державного департаменту не здатні юридично анулювати рішення МКС.
Ордер на арешт видає судова палата, а не прокурор одноосібно. Він залишається чинним, доки його не змінять або не скасують самі судді відповідно до процедур Римського статуту. Зміна прокурора, політичний тиск або мирні переговори автоматично на нього не впливають.
Тому навіть усунення Каріма Хана з посади прокурора не означає припинення українських справ.
У липні 2026 року Асамблея держав-учасниць більшістю голосів усунула Хана з посади, визнавши серйозне порушення ним службових обов’язків. Сам Хан заперечував звинувачення та заявляв про намір оскаржувати рішення.
Обов’язки керівництва Офісом прокурора виконують його заступники. Уже видані суддями ордери залишаються чинними. Заміна керівника прокуратури може вплинути на пріоритети, темпи та організацію майбутніх розслідувань, але не обнуляє проведену роботу.
Основний ризик для справи проти путіна — не юридичне скасування ордера, а поступове зниження спроможності та авторитету Суду.
Якщо через санкції МКС втратить частину фінансової, технічної чи кадрової підтримки, нові справи можуть готуватися повільніше. Якщо держави побоюватимуться конфлікту зі США, вони можуть обмежувати обмін інформацією. Якщо дедалі більше урядів ігноруватимуть рішення Гааги, ордери ризикують перетворитися на юридично чинні, але практично важковиконувані документи.
Найслабше місце МКС — виконання ордерів
Міжнародний кримінальний суд може видати ордер, але затримати підозрюваного повинна держава, на території якої він перебуває.
Саме тому особливе значення мають дії 125 учасників Римського статуту. Вони зобов’язані співпрацювати із Судом, зокрема затримувати та передавати осіб, яких розшукує МКС.
Однак політична практика часто відрізняється від юридичних зобов’язань.
У вересні 2024 року путін відвідав Монголію — державу — учасницю МКС. Його не затримали. Суд встановив, що Монголія не виконала обов’язку співпрацювати, та передав питання Асамблеї держав-учасниць.
У жовтні 2025 року схожа ситуація повторилася в Таджикистані. У 2026-му МКС також визнав невиконання ним зобов’язань і передав справу Асамблеї.
Ці випадки продемонстрували системну проблему: Римський статут передбачає реакцію на відмову від співпраці, але не містить автоматичного й достатньо сильного механізму покарання держави, яка не затримала підозрюваного.
Проте називати ордер проти путіна лише символічним також було б помилкою.
Він обмежує міжнародну мобільність російського президента, змушує держави змінювати формати самітів, створює юридичні ризики для організаторів його візитів і закріплює офіційний статус підозрюваного. Навіть якщо арешт не відбувається негайно, ордер зберігає можливість затримання у майбутньому — після зміни політичних обставин або влади.
Історія міжнародної кримінальної юстиції знає випадки, коли колишні глави держав поставали перед судом через роки після того, як це здавалося неможливим.
Криза Каріма Хана: удар по Суду чи доказ підзвітності
Усунення прокурора стало найсерйознішою внутрішньою кризою в історії МКС. Воно неминуче використовуватиметься противниками Суду як доказ його нібито морального банкрутства.
Однак між відповідальністю конкретного посадовця та легітимністю самої інституції потрібно провести чітку межу.
Міжнародний суд, який вимагає підзвітності від президентів і генералів, не може ігнорувати серйозні порушення всередині власної системи. Посада прокурора не повинна забезпечувати імунітет від перевірки. Водночас порушення однієї людини не скасовують юрисдикцію Суду, рішення його суддів і права потерпілих.
Справжнім тестом стане те, наскільки прозоро Асамблея організує обрання нового прокурора, чи буде гарантовано безперервність розслідувань і чи не перетворять внутрішню кризу на привід для політичного захоплення Офісу прокурора.
У цьому сенсі МКС опинився під подвійним тиском: він має одночасно відновлювати довіру до себе зсередини та захищатися від зовнішньої кампанії США.
Чи здатен Спеціальний трибунал замінити МКС
Прихильники менш конфліктної позиції щодо Вашингтона можуть стверджувати, що Україна вже створює альтернативний механізм — Спеціальний трибунал щодо злочину агресії Росії. Отже, послаблення МКС нібито не матиме критичних наслідків.
Це хибне припущення.
МКС і Спеціальний трибунал мають різну юрисдикцію. Вони не дублюють, а доповнюють один одного.
МКС розслідує воєнні злочини, злочини проти людяності та можливий геноцид. Натомість його можливості щодо злочину агресії в українській ситуації обмежені. Росія не є учасницею Римського статуту, а передати ситуацію через Раду Безпеки ООН практично неможливо через російське право вето.
Спеціальний трибунал покликаний закрити саме цю прогалину. Він має переслідувати найвище політичне та військове керівництво, відповідальне за рішення розпочати й вести агресивну війну проти України.
У червні 2025 року Україна та Рада Європи підписали угоду про створення такого суду. У травні 2026-го 36 держав і Європейський Союз висловили намір приєднатися до механізму його управління. Рада Європи наголошує, що трибунал має доповнити МКС, а його початкову фазу планують розмістити в Гаазі.
Однак практичний запуск ще потребує фінансування, завершення національних процедур, формування органів і приєднання достатньої кількості держав.
Навіть після початку роботи трибунал не перебере на себе справи щодо депортації дітей, атак на цивільну інфраструктуру, катувань, убивств або інших міжнародних злочинів. Його мандат буде зосереджений на самому рішенні про агресію.
Тому послаблення МКС створить прогалину, якої Спеціальний трибунал заповнити не зможе.
Читайт також: “Суд для Кремля ближче, ніж будь-коли: як спецтрибунал щодо агресії РФ переходить від політичної ідеї до реального запуску”
На чиєму боці має бути Україна
Формулювання «США або МКС» створює хибну дилему. Україна не повинна ставати політичним противником Сполучених Штатів, але так само не може відмовитися від захисту незалежності Суду.
Її позиція має спиратися на кілька принципів.
Підтримувати інституцію, а не кожне її рішення
Україна не зобов’язана погоджуватися з усіма рішеннями прокурора чи суддів. Вона може критикувати юридичне обґрунтування, пріоритети, повільність, процедури та використання ресурсів.
Але є принципова різниця між юридичною критикою і політичним покаранням суддів за зміст їхніх рішень. Перше допомагає вдосконалювати систему. Друге підриває незалежність правосуддя.
Не підтримувати вибіркову юстицію
Україні вигідні рішення МКС щодо російського керівництва. Але підтримка Суду тільки тоді, коли він переслідує ворогів Києва, неминуче послаблює українську аргументацію.
Якщо юрисдикція МКС визнається щодо громадян Росії, яка не є стороною Римського статуту, але відкидається щодо громадян інших держав винятково через їхню політичну вагу, міжнародне правосуддя перетворюється на систему геополітичних привілеїв.
Україні невигідний світ, у якому сила держави визначає, чи поширюється на її керівництво міжнародне право. У такому світі Росія завжди матиме більше можливостей уникнути відповідальності.
Відокремити суперечку про МКС від безпекового партнерства зі США
Київ повинен пояснювати Вашингтону, що українська співпраця з МКС спрямована на документування російських злочинів і не є антиамериканським кроком.
Україні варто домагатися чітких письмових гарантій, що її виконання зобов’язань за Римським статутом, передача доказів у ситуації щодо України та участь у роботі Асамблеї держав-учасниць не впливатимуть на американську військову допомогу.
Це не розв’яже фундаментального конфлікту між США та Судом, але може захистити українську справу від його безпосередніх наслідків.
Діяти разом із коаліцією держав
Відкритий двосторонній конфлікт зі США був би для України надто ризикованим. Тому Києву доцільно діяти через Асамблею держав-учасниць і разом із Європейським Союзом, Великою Британією, Канадою, Японією, Нідерландами та іншими прихильниками Суду.
Колективна позиція зменшує можливість вибіркового тиску на окремі країни й дозволяє подавати захист МКС не як антиамериканську кампанію, а як виконання багатостороннього договору.
Посилювати спроможність МКС працювати під санкціями
Держави-учасниці мають створити для Суду стійкі фінансові, технологічні та юридичні механізми. Йдеться про захищені системи зберігання доказів, альтернативні платіжні канали, незалежну цифрову інфраструктуру та правовий захист компаній, які співпрацюють із МКС у межах національного законодавства.
Україна повинна бути активним учасником цієї роботи, адже саме українські розслідування можуть першими постраждати від скорочення ресурсів Суду.
Вимагати наслідків за невиконання ордерів
Після випадків Монголії та Таджикистану недостатньо просто закликати МКС видавати нові ордери. Потрібно зміцнювати механізм реагування на відмову держав від співпраці.
Асамблея держав-учасниць може запроваджувати політичні процедури розгляду порушень, вимагати пояснень, ухвалювати публічні рішення та координувати дипломатичну реакцію. Окремі держави й міжнародні організації можуть враховувати систематичне невиконання ордерів у двосторонніх відносинах.
Без реальної ціни за порушення зобов’язань авторитет Суду поступово зменшуватиметься.
Розвивати всю архітектуру відповідальності
МКС не може самостійно розслідувати десятки тисяч епізодів. Основний масив справ залишатиметься в українських судах.
Тому Київ має одночасно зміцнювати національні слідчі органи, прокуратуру та суди, забезпечувати належну кваліфікацію міжнародних злочинів, захист потерпілих і свідків, координацію доказів та дотримання стандартів справедливого суду.
До цієї системи мають входити:
- українські кримінальні провадження;
- розслідування МКС;
- Спеціальний трибунал щодо злочину агресії;
- справи за принципом універсальної юрисдикції в інших державах;
- компенсаційний механізм і Реєстр збитків;
- рішення Європейського суду з прав людини.
Жоден із цих елементів не може самостійно забезпечити повну відповідальність. Разом вони створюють систему, яку значно важче зруйнувати одним політичним рішенням.
Три можливі сценарії
Перший сценарій — контрольоване протистояння. США продовжують тиск у справах, пов’язаних з американськими та ізраїльськими громадянами, але фактично не перешкоджають роботі МКС щодо Росії. Україна отримує певний неформальний або письмовий захист для своєї співпраці із Судом. Ордери залишаються чинними, хоча загальна легітимність системи послаблюється через очевидний подвійний стандарт.
Другий сценарій — поступова ерозія. Санкції відлякують банки, технологічні компанії, експертів і частину держав. Розслідування сповільнюються, виконання ордерів стає ще менш імовірним, а окремі країни починають виходити з Римського статуту або відкрито ігнорувати його вимоги. Для України це означатиме менше нових справ і нижчу ймовірність реальних арештів.
Третій сценарій — консолідація держав-учасниць. Європейські та інші партнери компенсують фінансові й технічні втрати, захищають співпрацю із Судом та створюють реальні політичні наслідки за невиконання ордерів. Американський тиск у такому разі може парадоксально змусити систему МКС стати стійкішою та менш залежною від інфраструктури США.
Який із цих сценаріїв реалізується, залежатиме не лише від Вашингтона. Вирішальною буде реакція самих держав — учасниць Римського статуту.
Україна не може дозволити собі нейтралітет
Україна має всі підстави бути незадоволеною повільністю міжнародного правосуддя. Ордер проти путіна досі не виконаний. Багато потерпілих роками чекають на справи. МКС розглядає лише невелику частину злочинів, а його внутрішні проблеми підірвали довіру до керівництва прокуратури.
Однак слабка система правосуддя — не аргумент на користь її демонтажу. Альтернативою недосконалому МКС буде не сильніший і справедливіший суд. Найімовірнішою альтернативою стане ще ширша безкарність.
Україна не повинна обирати між стратегічним партнерством зі Сполученими Штатами та міжнародною кримінальною юстицією. Її завдання — зберегти партнерство, не погоджуючись із правом будь-якої держави карати незалежний суд за небажані рішення.
Позиція Києва має бути юридично чіткою і дипломатично виваженою: підтримка американської безпекової ролі не означає відмови від Римського статуту, а захист МКС не є ворожістю до США.
Фактично Україна повинна бути на боці власного довгострокового інтересу — на боці системи, в якій міжнародний статус, ядерна зброя, військові союзи та місце в Раді Безпеки ООН не гарантують абсолютної безкарності.
Адже сьогодні питання стоїть не лише про майбутнє конкретного Суду в Гаазі. Вирішується, чи може міжнародне право застосовуватися до найвпливовіших держав і посадовців, чи воно діятиме лише щодо тих, кого великі сили дозволять переслідувати.
Для України відповідь має безпосереднє значення. Якщо система не витримає випробування російською війною та політичним тиском її союзників, шанс на справедливість для українських потерпілих стане значно меншим.
Захищаючи незалежність МКС, Україна захищає не абстрактну міжнародну інституцію. Вона захищає власне право вимагати відповідальності від Росії — сьогодні, через десять років або тоді, коли політичні обставини нарешті дозволять перетворити ордери на реальні судові процеси.
