Перший візит путіна на один зі спірних островів спричинив новий дипломатичний конфлікт між Москвою і Токіо. DW трактує його як спробу «покарати» Японію за санкції, підтримку України та зближення з НАТО. Але після реакції російського МЗС цей зв’язок уже не лише припущення аналітиків: Москва сама згадала Україну, пояснюючи можливі «контрзаходи» проти Японії. За суперечкою про віддалені острови дедалі виразніше проглядається ширший конфлікт — між російською політикою сили та японською ставкою на союз із західними демократіями.
13 серпня путін уперше за час свого правління прибув на Ітуруп — найбільший із чотирьох островів, які контролює Росія, але на які претендує Японія. У Токіо його називають Еторофу й включають до так званих Північних територій.
Формально програма виглядала майже внутрішньополітичною: путін відвідав рибопереробне підприємство, лікарню та школу, поспілкувався з жителями і зустрівся з губернатором Сахалінської області Валерієм Лімаренком. Проте в міжнародній політиці сам факт появи російського лідера на спірному острові важив значно більше, ніж зміст цих зустрічей. Це був його перший особистий візит на Курильські острови, а напередодні він перебував на Сахаліні та спостерігав за навчаннями російського Тихоокеанського флоту.
Токіо відреагував негайно. Міністр закордонних справ Тосіміцу Мотегі викликав російського посла і заявив рішучий протест. Прем’єр-міністерка Санае Такаїчі назвала поїздку «абсолютно неприйнятною» та несумісною з позицією Японії щодо Північних територій. Японський уряд наполягає, що Еторофу, Кунасірі, Сікотан і група островів Хабомаї є територією Японії. Москва, навпаки, вважає російський суверенітет над ними результатом Другої світової війни, який не підлягає перегляду.
Саме тут історія про стару територіальну суперечку перетворюється на історію про Україну.
Не просто Курили: чому DW говорить про «покарання» Японії
Автор DW Джуліан Раялл звертає увагу насамперед не на сам візит, а на його політичний контекст. Професор міжнародних відносин токійського кампусу Temple University Джеймс Браун назвав поїздку чітким «сигналом» Японії.
На його думку, Кремль роздратований двома процесами: послідовною підтримкою України з боку Токіо та дедалі тіснішими відносинами Японії з європейськими членами НАТО. Саме тому Браун говорить про бажання Москви «покарати» Японію. Одночасно візит працює на внутрішню російську аудиторію: демонстрація контролю над територією, навколо якої існує давній міжнародний спір, легко вкладається в патріотичний і територіальний дискурс Кремля.
DW не встановлює, що рішення про поїздку було офіційно ухвалене саме як відповідь на допомогу Україні. «Покарання» — інтерпретація залучених виданням експертів.
Однак події після публікації зробили цю інтерпретацію значно вагомішою.
18 серпня російське МЗС викликало вже японського посла в Москві Акіру Муто. Заступник глави російського МЗС Михайло Галузін заявив протест через висловлювання японського керівництва щодо Ітурупа. І саме тоді Москва безпосередньо згадала Україну: російська сторона заявила, що через приєднання Токіо до західних санкцій та підтримку України залишає за собою право на «відповідні контрзаходи».
Тому після 18 серпня говорити про зв’язок Курил та української політики Японії можна значно впевненіше. Не доведено, що сам візит путіна був задуманий виключно як санкційна відповідь Токіо. Але вже очевидно, що Москва сама включає територіальну суперечку до ширшого конфлікту з Японією через її зовнішньополітичний курс після 2022 року.
Чотири острови, через які мирний договір не підписаний понад 80 років
Суперечка значно старша за сучасну Росію.
У 1855 році Японія та Російська імперія уклали Сімодський трактат, який провів кордон між островами Еторофу та Уруп. Японія використовує цю історичну угоду як один з аргументів на користь того, що чотири нині спірні острови не повинні розглядатися як частина територій, отриманих СРСР після Другої світової війни.
У серпні 1945 року Радянський Союз вступив у війну проти Японії. Радянські війська зайняли Еторофу/Ітуруп, Кунасірі/Кунашир, Сікотан і Хабомаї наприкінці війни. Відтоді острови перебувають спочатку під радянським, а після розпаду СРСР — під російським управлінням. Японія вважає таке становище незаконною окупацією; Росія посилається на підсумки Другої світової війни.
Проблему не вирішила навіть радянсько-японська декларація 1956 року. Вона припинила стан війни й відновила дипломатичні відносини між двома країнами, але не стала повноцінним мирним договором.
СРСР тоді погодився після укладання майбутнього мирного договору передати Японії Хабомаї та Сікотан. Щодо двох більших островів — Кунаширу та Ітурупа — домовленості досягти не вдалося. Саме ця невирішена конструкція залишила територіальне питання відкритим на наступні десятиліття.
У результаті Японія та Росія підтримують дипломатичні відносини, торгували, проводили саміти й реалізовували спільні економічні проєкти — але мирного договору, який остаточно закріпив би післявоєнні відносини, досі немає.
Ставка Сіндзо Абе: домовитися з путіним через економіку
Наймасштабнішу спробу розморозити питання зробив колишній прем’єр Японії Сіндзо Абе.
Його стратегія полягала не у фронтальному тиску на Москву, а в поступовому створенні такої системи економічних і політичних відносин, за якої компроміс щодо територій став би можливим.
У 2016 році сторони домовилися обговорювати спільну економічну діяльність на чотирьох островах. Серед напрямів називали туризм, медицину, аквакультуру та інші проєкти. Паралельно Японія домагалася полегшення поїздок колишніх мешканців островів до могил родичів.
У листопаді 2018 року Абе і путін у Сінгапурі домовилися прискорити переговори про мирний договір на основі декларації 1956 року. Це було принципово важливо, оскільки декларація містила формулу потенційної передачі Японії Хабомаї та Сікотану після укладення миру.
Прориву все одно не сталося.
Для Москви острови мали не тільки символічну, а й військово-стратегічну цінність. Усередині Росії будь-яка територіальна поступка ставала дедалі токсичнішою політично. Зміни до російської Конституції 2020 року додатково звузили можливість для майбутнього територіального компромісу — саме цей фактор DW називає одним із ключових бар’єрів для японських сподівань.
Проте остаточно зруйнувала попередню модель відносин не конституційна реформа.
Нею стала війна проти України.
2022 рік: Україна фактично поховала російсько-японську «відлигу»
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Японія приєдналася до міжнародних санкцій, обмежила операції з російськими компаніями та фізичними особами і почала системно підтримувати Україну.
Реакція Москви була швидкою.
У березні 2022 року Росія оголосила, що не має наміру продовжувати переговори з Японією про мирний договір. Одночасно Москва припинила програми безвізових обмінів із мешканцями островів та вийшла з діалогу про спільну економічну діяльність на чотирьох спірних територіях. У вересні того самого року російський уряд додатково призупинив дію домовленостей, які забезпечували частину таких поїздок.
Японія відкинула спробу покласти відповідальність за крах переговорів на Токіо. У дипломатичному «Синьому довіднику» японське МЗС прямо наголосило: нинішній стан відносин став наслідком російської агресії проти України.
Таким чином, після 2022 року Курили перестали бути окремою двосторонньою проблемою, яку Москва й Токіо намагалися ізолювати від решти розбіжностей.
Вони стали ще одним фронтом загального політичного протистояння.
Чому Україна для Японії — це водночас питання безпеки самої Японії
На перший погляд, між Ітурупом і Україною понад сім тисяч кілометрів, а територіальні конфлікти мають різну історію. Однак японська стратегія останніх років дедалі більше виходить із того, що європейська та індо-тихоокеанська безпека взаємопов’язані.
Токіо послідовно формулює принцип: не можна дозволяти одній державі силою змінювати міжнародний статус-кво.
У липні 2026 року прем’єрка Такаїчі у зверненні до зустрічі «коаліції охочих» щодо України заявила, що Японія й надалі підтримуватиме Україну та санкції проти Росії. Окремо вона наголосила на неприйнятності односторонньої зміни статус-кво силою.
Це формулювання має для Японії значення далеко за межами Європи.
Токіо одночасно спостерігає за Китаєм, ситуацією навколо Тайваню, активністю китайських кораблів і літаків біля японської території, ракетною програмою Північної Кореї та зближенням Пхеньяна з Москвою. Саме тому японські дипломати систематично повторюють: безпеку Євроатлантики та Індо-Тихоокеанського регіону більше не можна розглядати окремо.
На зустрічі представників НАТО та його чотирьох індо-тихоокеанських партнерів у липні 2026 року глава японського МЗС Мотегі прямо навів військову співпрацю Росії та Північної Кореї у війні проти України як доказ взаємозалежності двох регіонів. Сторони домовилися розширювати практичну співпрацю у сфері оборонної промисловості, кібербезпеки та технологій.
Тобто для Москви Японія вже не просто сусід, із яким існує стара суперечка щодо островів. Вона дедалі більше є частиною ширшої мережі держав, які Кремль сприймає як політичних партнерів України та партнерів НАТО.
Японія вже допомагає Україні через механізми НАТО
Особливо показовим стало рішення Токіо у травні 2026 року приєднатися до натовської ініціативи Prioritised Ukraine Requirements List.
Японія виділила $14,658 млн на пакет нелетального обладнання для України. Японське МЗС прямо зазначило, що цей внесок одночасно є підтримкою України та елементом поглиблення співпраці Японії з НАТО.
Йдеться не про членство Японії в Альянсі — вона ним не є. Але політичне та інституційне зближення очевидне. Токіо бере участь у самітах НАТО як один із чотирьох ключових партнерів Альянсу в Індо-Тихоокеанському регіоні поряд з Австралією, Південною Кореєю та Новою Зеландією.
У лютому 2026 року японське МЗС заявило про намір підняти відносини з НАТО на новий рівень, зокрема через співробітництво у сфері оборонної техніки та оборонної промисловості. НАТО, зі свого боку, окремо відзначило японську підтримку України.
Тому згадка про НАТО в аналізі DW не випадкова.
Для Кремля конфлікт навколо України дедалі сильніше зливається з протистоянням із ширшим колом союзників і партнерів Заходу — навіть коли вони розташовані на іншому кінці Євразії.
Чому Ітуруп важливий не лише як символ
Курильські острови мають і суто військове значення.
Ланцюг островів відділяє Охотське море від Тихого океану. Для Росії це створює стратегічний бар’єр навколо акваторії, важливої для її Тихоокеанського флоту. Острови також можуть використовуватися для розміщення військової інфраструктури, протикорабельних та протиповітряних систем і засобів спостереження.
Дослідники CSIS зазначали, що Курили контролюють важливі маршрути виходу з Охотського моря в Тихий океан і дають Росії можливості для передового базування та розвідки.
Москва протягом років посилювала там військову присутність, що регулярно викликало японські протести. AP також звертає увагу, що мілітаризація островів стала одним зі способів Росії підкреслити небажання переглядати їхній статус.
Контекст нинішнього візиту тому був особливо показовим: перед поїздкою на Ітуруп путін перебував біля Тихоокеанського флоту під час військових навчань.
Це не доводить, що візит був частиною конкретної військової операції чи нового розгортання сил. Але створює зрозумілий політичний образ: Тихоокеанський флот, російська присутність на Далекому Сході та поява путіна на території, яку вимагає повернути Японія.
Символічний удар по найчутливішому місцю Токіо
Є ще один вимір суперечки, який легко загубити за великими геополітичними конструкціями.
Для Японії питання Північних територій — не тільки стратегія. Це пам’ять про людей, які жили там до 1945 року, були змушені залишити острови і десятиліттями домагалися можливості повернутися хоча б для відвідання сімейних могил.
Саме з гуманітарних міркувань японські уряди навіть у складні періоди намагалися не руйнувати всі канали діалогу з Москвою. AP зазначає, що можливість поїздок колишніх мешканців до могил була однією з причин, через які Токіо тривалий час прагнув зберігати робочі відносини з Росією.
Після 2022 року ці механізми практично зупинилися.
Тому перший візит путіна на Ітуруп має для японського суспільства значно сильніший емоційний ефект, ніж звичайна поїздка російського керівника в один із регіонів країни.
Прем’єрка Такаїчі вже заявила, що поїздка додатково погіршила ставлення японського суспільства до Росії та ускладнила відновлення двосторонніх відносин у середньо- й довгостроковій перспективі.
Чи може Токіо відповісти чимось, крім протесту
І саме тут проявляється межа японських можливостей.
Дипломатичний протест відбувся негайно. Нові масштабні санкції лише через поїздку на Ітуруп менш очевидні.
Професор Університету Васеда Тосіміцу Сігемура, якого цитує DW, звертає увагу, що значний санкційний режим проти Росії вже діє. Крім того, Японія продовжує залежати від частини російських енергоресурсів, тому простір для економічного тиску не безмежний.
Москва, ймовірно, також це враховує.
Саме тому символічний жест на кшталт особистого візиту путіна може бути для Кремля відносно дешевим способом підвищити ставки. Він не вимагає формального перегляду договорів або нової військової операції, але змушує японський уряд реагувати на одному з найболючіших для країни зовнішньополітичних напрямів.
А російська відповідь 18 серпня підвищила ставки ще на один рівень: тепер Москва вже сама говорить про можливі «контрзаходи» через санкції та підтримку України.
Чи означає це кінець японських шансів повернути острови
У короткостроковій перспективі — підстав для оптимізму майже немає.
Переговори про мирний договір фактично заморожені з 2022 року. Спільні економічні механізми згорнуті. Росія посилила військову присутність у регіоні. А тепер путін особисто приїхав на Ітуруп, перетворивши російський контроль над островом на публічну демонстрацію найвищого політичного рівня.
Експерти DW налаштовані ще песимістичніше.
Джеймс Браун вважає, що навіть зміна влади в Росії сама по собі навряд чи відкриє шлях до передачі островів. Він нагадує: цього не сталося навіть після розпаду СРСР, коли Росія перебувала в набагато слабшому економічному становищі.
Сігемура також вважає, що конституційні зміни та тривале посилення російського націоналістичного дискурсу зробили територіальний компроміс практично неможливим у нинішніх політичних умовах.
Це, однак, прогнози експертів, а не встановлений факт. Історія міжнародних територіальних суперечок знає різкі зміни після трансформації політичних режимів чи систем безпеки.
Але нинішня тенденція однозначна: простір для компромісу між Москвою і Токіо звужується, а не розширюється.
Курили як ще один наслідок війни проти України
Саме тому історія з Ітурупом значно ширша за черговий російсько-японський дипломатичний скандал.
До 2022 року Москва й Токіо роками намагалися працювати з Курильською суперечкою як з окремим складним питанням. Сторони сперечалися про суверенітет, але одночасно домовлялися про економічні проєкти, поїздки колишніх мешканців і переговори щодо мирного договору.
Після вторгнення в Україну ця модель розвалилася.
Японія дедалі чіткіше бачить російсько-українську війну не як віддалений європейський конфлікт, а як перевірку фундаментального правила міжнародної системи: чи може велика держава змінювати кордони силою.
Саме тому Токіо підтримує Україну, бере участь у санкціях, працює з «коаліцією охочих», фінансує допомогу через механізми НАТО і поглиблює оборонну співпрацю з європейськими партнерами.
Москва у відповідь дедалі сильніше розглядає Японію як частину ширшого табору держав, що протистоять російській зовнішній політиці.
Ітуруп виявився зручним місцем, щоб це продемонструвати.
Тому висновок DW про «покарання» Японії варто подавати обережно: це експертна інтерпретація мотивів путіна, а не встановлений документами задум Кремля.
Але після подій 18 серпня є суттєве уточнення. Зв’язок між Україною і новим загостренням навколо Курил уже проводить сама Москва.
Російське МЗС прямо згадало санкції та підтримку України, погрожуючи Японії можливими контрзаходами. Таким чином, війна, що почалася в Україні, дедалі відчутніше перебудовує систему конфліктів і союзів далеко за межами Європи — аж до островів між Охотським морем і Тихим океаном.
І саме це робить поїздку путіна на Ітуруп важливішою за звичайну демонстрацію прапора над спірною територією. Вона показує, як старий післявоєнний конфлікт Росії з Японією стає частиною нового глобального протистояння, у центрі якого залишається Україна.
