Президент Польщі Кароль Навроцький оголосив, що позбавляє Володимира Зеленського ордена Білого Орла — найвищої державної нагороди Польщі. Формально причиною стало рішення Києва надати одному з підрозділів ССО ЗСУ почесне найменування «імені Героїв УПА». Політично — це значно більше, ніж суперечка про одну військову назву. Це удар по символічному капіталу українсько-польського союзу, який після 24 лютого 2022 року здавався одним із найміцніших у Європі.
Увечері 19 червня президент Польщі Кароль Навроцький зробив заяву, яка одразу стала однією з найгучніших дипломатичних новин дня. Він оголосив, що вирішив позбавити президента України Володимира Зеленського ордена Білого Орла — найстарішої та найпрестижнішої державної нагороди Польщі.
У своїй промові Навроцький пояснив: польська держава не може залишити без реакції рішення українського президента надати одному з підрозділів Збройних сил України почесне найменування «імені Героїв УПА». Для Києва це було частиною політики відновлення історичних традицій українського війська. Для Варшави — болючим сигналом, який торкається пам’яті про Волинську трагедію, польських жертв Другої світової війни та давньої суперечки про роль УПА в українській і польській історичних традиціях.
Навроцький намагався розвести два рівні: підтримку України у війні проти Росії — і незгоду з українською політикою пам’яті. Він підкреслив, що рішення щодо ордена не спрямоване проти українського народу і не означає зміни стратегічної лінії Польщі. Варшава, за його словами, і далі підтримує Україну, бо російська агресія є загрозою для безпеки Польщі та всієї Європи. Але поруч із цією декларацією прозвучала і жорстка політична умова: Польща не погодиться на героїзацію тих, кого в польській пам’яті вважають відповідальними за злочини проти польських цивільних.
Це рішення стало кульмінацією конфлікту, який розгортався майже місяць. 26 травня Володимир Зеленський підписав указ про присвоєння Окремому центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ почесного найменування «імені Героїв УПА». У документі зазначалося, що це зроблено «з метою відновлення історичних традицій національного війська» та з огляду на зразкове виконання підрозділом завдань із захисту територіальної цілісності й незалежності України.
Усередині України такий крок міг виглядати продовженням довгої лінії декомунізації, дерусифікації та переосмислення військових традицій. В умовах повномасштабної війни українська держава активно створює власний пантеон військової пам’яті, повертає назви, пов’язані з боротьбою за незалежність, і шукає символи, які протиставляються російській імперській традиції. Однак у випадку з УПА цей символ має зовсім інше звучання у Польщі.
Для значної частини польського суспільства УПА — це не лише український антирадянський рух, а передусім організація, з якою пов’язують масові вбивства польського цивільного населення на Волині та в Галичині у 1943–1945 роках. Польський Сейм ще у 2016 році визнав злочини ОУН і УПА проти поляків геноцидом. Тому будь-яке державне вшанування УПА в Україні автоматично стає подразником для польської політики — навіть тоді, коли Київ пояснює його власною логікою антиімперської боротьби.
Саме на цій різниці історичних рамок і вибухнув новий конфлікт. Українська сторона говорила про традиції національного війська та героїзм підрозділу, який воює проти Росії. Польська сторона почула інше: державне прославлення символу, який для неї пов’язаний із незагойною травмою.
Читайте також: “Історія, яка б’є по союзу: чому скандал довкола УПА загрожує відносинам України та Польщі”
Від нагороди солідарності — до символу недовіри
Особливо болючим цей крок є через сам статус ордена Білого Орла. Зеленський отримав його 5 квітня 2023 року від тодішнього президента Польщі Анджея Дуди — у момент, коли українсько-польські відносини перебували на піку символічної близькості.
Тоді Польща була однією з головних країн, які прийняли українських біженців, відкрили логістичні маршрути для військової допомоги, адвокатували Україну в ЄС і НАТО та просували постачання зброї. Вручення Зеленському найвищої польської нагороди було не лише персональним жестом на адресу українського президента. Це була церемонія великого політичного союзу: Польща визнавала Зеленського лідером країни, яка захищається від російського вторгнення, а Україна бачила у Польщі одного з найближчих партнерів.
Тому нинішнє рішення Навроцького має сильний символічний ефект. Воно ніби перегортає сторінку 2023 року і показує: війна з Росією не скасувала старих конфліктів пам’яті. Навпаки, вони повертаються тоді, коли українсько-польські відносини переходять від емоційної солідарності перших років повномасштабного вторгнення до складнішої фази — з конкуренцією інтересів, внутрішньою політикою, аграрними суперечками, дискусіями про міграцію, оборонні витрати та майбутній вступ України до ЄС.
Орден Білого Орла у цьому сенсі став не просто нагородою. Він став індикатором довіри. У 2023 році його вручення означало: Польща бачить в Україні історичного союзника. У 2026 році намір забрати його означає: Варшава вважає, що Київ переступив межу у сфері історичної пам’яті.
Що саме сказав Навроцький
У своїй промові польський президент вибудував кілька ключових тез.
Перша: пам’ять про польських жертв не може бути предметом політичного торгу. Навроцький заявив, що польська держава має моральний обов’язок захищати пам’ять про своїх громадян, які стали жертвами злочинів під час Другої світової війни. Він наголосив, що для Польщі правда про Волинь і роль УПА є не питанням політичної кон’юнктури, а частиною національної ідентичності.
Друга: рішення Зеленського має значення не лише для України. За логікою Навроцького, назва військового підрозділу ЗСУ не може розглядатися як суто внутрішня справа Києва, якщо вона зачіпає пам’ять іншої держави — особливо держави, яка стала одним із ключових союзників України під час війни.
Третя: Польща не відмовляється від підтримки України. Навроцький прямо заявив, що Росія залишається агресором, а Володимир Путін — відповідальним за розв’язання найбільшої війни в Європі з часів Другої світової. Польща, за його словами, і далі підтримуватиме український суверенітет і територіальну цілісність.
Четверта: є межі, які не можна переходити. Саме ця фраза стала політичним ядром промови. Навроцький дав зрозуміти, що у польсько-українських відносинах історична пам’ять не є другорядною темою, яку можна відкласти «до перемоги». Для Варшави вона є частиною безпекової, дипломатичної та європейської політики.
П’ята: питання може вплинути на європейський шлях України. Найжорсткішою частиною виступу стала теза про те, що шлях України до європейських структур вимагає готовності чесно подивитися на складні сторінки власної історії. Навроцький заявив, що у Європейському Союзі немає місця тим, хто не розуміє необхідності відмови від тоталітаризму та культу насильства, і що Польща цього не допустить.
Це вже не лише символічна суперечка про орден. Це сигнал, що історичний конфлікт може бути використаний у майбутніх переговорах про вступ України до ЄС.
Чому реакція Польщі така гостра
Для української аудиторії реакція Варшави може здаватися непропорційною. Україна воює проти Росії, підрозділ ССО виконує бойові завдання, а назва «Герої УПА» у внутрішньоукраїнському контексті апелює до традиції боротьби за незалежність. Але польська політична пам’ять працює інакше.
Волинська трагедія — одна з найболючіших тем польської історії ХХ століття. У польському суспільному дискурсі вона давно має статус не лише історичного питання, а морального боргу перед загиблими. Будь-яка спроба української держави офіційно вшановувати УПА сприймається у Польщі як невизнання або применшення польського болю.
Це не нова проблема. Українсько-польські відносини неодноразово загострювалися через питання ексгумацій, пам’ятників, формулювань у заявах політиків, трактування ОУН і УПА, постаті Степана Бандери, оцінку Волинської трагедії та взаємних історичних кривд. У різні періоди Київ і Варшава намагалися винести історію «за дужки», щоб не руйнувати стратегічне партнерство. Але повністю це ніколи не вдавалося.
Після 2022 року здавалося, що спільна загроза з боку Росії перекрила старі суперечки. Польща стала хабом українського спротиву, а українці масово дякували полякам за допомогу. Проте саме в умовах глибокої співпраці питання історичної пам’яті стало ще чутливішим. Польські політики дедалі частіше говорять: якщо Польща допомагає Україні, приймає біженців, витрачає ресурси і підтримує Київ на міжнародній арені, то Київ має враховувати польські історичні травми.
У цьому сенсі рішення Зеленського стало для Навроцького зручним моментом, щоб продемонструвати жорсткість. Він виступає не просто як президент, який реагує на конкретний указ. Він позиціонує себе як захисник польської пам’яті, державних символів і національної гідності.
Внутрішня польська політика: чому це важливо для Навроцького
Рішення щодо Зеленського не можна розглядати лише як зовнішньополітичний крок. Воно має і внутрішній польський вимір.
Навроцький прийшов до влади як політик, для якого історична пам’ять є одним із ключових елементів політичної ідентичності. Тема Волині, УПА, польських жертв і «правди про історію» важлива для правоконсервативного електорату. Вона дозволяє говорити одночасно про патріотизм, суверенітет, недовіру до «політики поступок» і про межі підтримки України.
У Польщі, як і в багатьох країнах Європи, підтримка України вже не є настільки одностайною, як у перші місяці повномасштабної війни. Частина суспільства втомилася від війни, частина незадоволена економічними наслідками, фермери пам’ятають зернові конфлікти, праві сили критикують українських мігрантів або вимагають більшої «вдячності» від Києва. На цьому тлі історична тема стає політично ефективною: вона дозволяє не відмовлятися від підтримки України напряму, але вимагати від неї поступок у сфері пам’яті.
Водночас у Польщі є ще один важливий центр влади — уряд Дональда Туска. Саме тому юридичний статус рішення Навроцького може стати окремою інтригою. Польські медіа звертають увагу, що для набуття чинності рішення про позбавлення ордена може бути потрібна контрасигнація прем’єра. Якщо Туск підтримає рішення, це означатиме фактичну згоду уряду з жорсткою лінією президента. Якщо ні — конфлікт перейде ще й у площину польської внутрішньої боротьби між президентом і урядом.
Туск уже раніше визнавав, що ситуація з назвою підрозділу ССО створила непотрібну напругу, і покладав відповідальність за пошук рішення на українську сторону. Водночас прем’єр Польщі, на відміну від Навроцького, має ширший набір практичних зовнішньополітичних завдань: підтримка України, координація з ЄС, безпека східного флангу НАТО, відносини з Вашингтоном і Брюсселем. Тому для нього питання ордена — не лише моральний жест, а й потенційна дипломатична проблема.
Що це означає для Києва
Для України цей скандал є неприємним із кількох причин.
По-перше, він вдаряє по одному з найважливіших двосторонніх партнерств. Польща залишається критично важливою для України як логістичний, військовий, політичний і гуманітарний тил. Через Польщу проходить значна частина західної допомоги. Польща має вагомий голос у ЄС і НАТО. І саме Польща може бути як адвокатом України, так і джерелом серйозних блокувань у майбутньому.
По-друге, скандал створює негативний фон перед євроінтеграційними переговорами. Україна вже вступила у практичну фазу руху до ЄС, і кожна країна-член матиме можливість впливати на темп переговорів. Якщо історичні питання будуть винесені у політичну площину вступу, це може стати додатковим важелем тиску на Київ.
По-третє, це удар по образу української дипломатії. Польські політики фактично кажуть: Київ не врахував чутливість найближчого союзника. Навіть якщо українська сторона не мала наміру образити Польщу, сам факт такого ефекту став проблемою. У дипломатії, особливо між сусідами з травматичною історією, значення має не лише намір, а й сприйняття.
По-четверте, ситуація вигідна Росії. Сам Навроцький у промові визнав, що конфлікт між поляками та українцями служить інтересам Кремля. І це справді так: Москва роками намагається використовувати історичні суперечки між Україною та Польщею, роздмухуючи тему Волині, Бандери, УПА, «невдячності» Києва та «зради» Варшави. Кожен такий скандал створює для російської пропаганди готовий матеріал.
Чи означає це розрив між Україною і Польщею
Ні. Але це означає серйозне охолодження і новий рівень недовіри.
Навроцький спеціально наголосив, що Польща не змінює стратегічної оцінки війни: Росія — агресор, Україна має право на оборону, Польща підтримує українську незалежність. Це важлива частина заяви, бо польський президент не хоче виглядати політиком, який через історичну суперечку послаблює східний фланг Європи.
Але водночас він зробив інше: поставив історичну пам’ять поруч із безпекою. І це нова рамка для відносин. Якщо раніше історичні питання часто намагалися відкласти, аби не шкодити воєнній співпраці, то тепер польський президент фактично каже: без поваги до польської пам’яті не буде повноцінної довіри.
Це не розрив, але це попередження. І саме так Навроцький його сформулював.
Чи може Київ залагодити конфлікт
Теоретично — так. Практично — складно.
Найпростіший спосіб знизити напругу — змінити або уточнити найменування підрозділу, запропонувати формулу, яка не виглядала б у Польщі як державне вшанування УПА, або зробити сильний жест у сфері історичного діалогу: заяву про співчуття жертвам, прискорення ексгумацій, створення спільної комісії, окреме вшанування польських цивільних жертв.
Але кожен із цих кроків має внутрішню ціну для України. Будь-який відступ у питанні УПА може бути сприйнятий частиною українського суспільства як поступка зовнішньому тиску. У країні, яка веде війну за власну незалежність, символічні питання мають високу політичну температуру. Влада не захоче виглядати так, ніби Польща диктує Україні, кого вона може вшановувати.
З іншого боку, ігнорування проблеми також матиме ціну. Польща може перетворити історичну суперечку на постійний фон двосторонніх відносин, а в перспективі — на інструмент тиску в євроінтеграції.
Оптимальний вихід лежить не у взаємних ультиматумах, а в складній дипломатичній формулі: Україна не відмовляється від власної історії, але визнає біль польського суспільства; Польща не заперечує українського права на власну пам’ять, але вимагає чіткого розмежування між боротьбою за незалежність і виправданням злочинів проти цивільних.
Проблема в тому, що такі формули потребують довіри. А саме її нинішній скандал і руйнує.
Читайте також: “Минуле проти майбутнього: як Україні та Польщі зберегти союз”
Це не про орден, а про майбутні правила союзу
Позбавлення Зеленського ордена Білого Орла — це значно більше, ніж персональна образа чи протокольний жест. Це спроба Польщі встановити межі у відносинах із Україною: підтримка у війні — так, допомога — так, адвокація в Європі — так, але не ціною мовчання про Волинь і не ціною прийняття українських символів, які у Польщі вважають неприйнятними.
Для України це болісний сигнал. Найближчі союзники не завжди будуть мовчки приймати українську політику пам’яті, навіть якщо Україна воює проти Росії. Європейська інтеграція означатиме не лише реформи, закони та переговорні кластери, а й постійні розмови про історію, пам’ять, символи та чутливість сусідів.
Для Польщі це теж ризик. Надто жорстка символічна політика може послабити стратегічний союз із Україною саме тоді, коли Росія залишається головною загрозою для регіону. Якщо історичні суперечки почнуть визначати безпекові рішення, виграє не Варшава і не Київ, а Москва.
Нинішня криза показала: українсько-польське примирення після 2022 року було реальним, але не завершеним. Воно трималося на спільній загрозі, солідарності й емоції перших років війни. Тепер його доведеться будувати на складнішій основі — чесній розмові про минуле, взаємній повазі та здатності не дозволити історії зруйнувати майбутнє.
Орден Білого Орла став символом цієї межі. У 2023 році він означав вдячність і довіру. У 2026 році — попередження, що навіть найміцніші союзи можуть тріщати, якщо сторони по-різному бачать не лише майбутнє, а й минуле.
За матеріалами eurointegration.com.ua
