Чому закриті переговори Буданова у Польщі стали спробою зупинити не просто дипломатичний скандал, а сценарій глибокого політичного розриву між двома союзниками
Українсько-польські відносини знову опинилися у точці небезпечної напруги. Причиною став указ президента Володимира Зеленського про присвоєння Окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесного найменування «імені Героїв УПА». Для Києва це рішення вписувалося у логіку відновлення української військової традиції та вшанування боротьби проти Москви. Для Варшави — стало болючим ударом по історичній пам’яті про Волинську трагедію.
Саме тому візит керівника Офісу президента Кирила Буданова до Польщі виявився значно важливішим, ніж просто спроба «пояснити позицію». За даними українських джерел, на закритих переговорах ішлося не лише про назву підрозділу і навіть не лише про можливе позбавлення Зеленського Ордена Білого Орла. На столі були ширші ризики: політична ескалація, блокування окремих напрямів підтримки України, використання історичного конфлікту польськими радикальними силами та послаблення єдності двох країн перед російською загрозою.
Фраза про те, що «найгірший сценарій зупинено» (джерело в команді ОП), у цьому контексті означає не завершення конфлікту, а лише тимчасове стримування його найгострішої фази. Криза не знята. Вона перейшла у новий, набагато складніший етап.
Як військове найменування перетворилося на політичну кризу
26 травня Володимир Зеленський підписав указ, яким Окремий центр спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ отримав почесне найменування «імені Героїв УПА». В українській логіці це мало бути рішенням про спадкоємність боротьби за незалежність, адже УПА у сучасному українському національному наративі часто постає як символ антиімперського спротиву.
Але у польському історичному сприйнятті УПА майже неможливо відокремити від Волині. Для Польщі це не абстрактна історична суперечка і не академічна дискусія про складність ХХ століття. Це питання пам’яті про масове вбивство польського цивільного населення, яке у Варшаві офіційно розглядають як геноцид.
Тому рішення Києва було сприйняте не як внутрішній акт вшанування українського військового підрозділу, а як демонстративне ігнорування польської чутливості. Реакція була різкою: виклик українського посла, критика з боку польського МЗС, заяви політиків про можливі наслідки для двосторонніх відносин, а також ініціатива президента Кароля Навроцького щодо позбавлення Зеленського найвищої польської державної нагороди — Ордена Білого Орла.
І саме тут скандал вийшов за межі історичної політики. Бо питання нагороди стало символом: чи готова Польща перевести конфлікт із площини дипломатичних сигналів у площину публічного приниження українського президента.
Чому Орден Білого Орла став не головним, але найвидимішим ризиком
На перший погляд, погроза позбавити Зеленського польської нагороди може здаватися радше символічним жестом. Але у дипломатії саме символи часто мають найбільшу руйнівну силу.
Орден Білого Орла Зеленський отримав у 2023 році — у період, коли польсько-українська солідарність була одним із ключових елементів європейської підтримки Києва. Польща стала тилом для мільйонів українців, логістичним хабом для допомоги, політичним адвокатом України в ЄС і НАТО.
Позбавлення цієї нагороди у 2026 році виглядало б не просто як незгода з конкретним указом. Це могло б бути прочитано як перегляд політичної оцінки ролі Зеленського і України загалом. У Києві такий крок неминуче сприйняли б як образу президента воюючої держави. В українському суспільстві це могло б запустити дзеркальну хвилю обурення: мовляв, Польща, яка сама має складну історичну пам’ять, намагається диктувати Україні, кого вона має право вшановувати.
Саме цього сценарію, схоже, найбільше боялися в Офісі президента. Бо після взаємного публічного приниження повернутися до конструктивного діалогу було б значно складніше.
Що могли обговорювати на закритих переговорах
За публічними повідомленнями, під час візиту Буданова до Польщі українська делегація зустрічалася з представниками уряду та президентського оточення. Але ключовим був не сам факт зустрічей, а їхній зміст.
На переговорах, імовірно, обговорювали кілька блоків.
1. Як зупинити «орденський» сценарій
Першим завданням Києва було не допустити рішення, яке стало б символічним ударом по Зеленському. Навіть якщо юридично позбавлення Ордена Білого Орла потребувало б додаткових процедур і могло бути заблоковане прем’єром Дональдом Туском, сам запуск такого процесу вже створював політичну проблему.
Для Києва важливо було зняти питання з максимально публічного рівня і повернути його у формат консультацій.
2. Як не виглядати стороною, що відступає під тиском
Другий блок був ще складнішим. Україна не могла просто скасувати указ без втрат для внутрішньої аудиторії, військового середовища і власної політики пам’яті. Будь-який крок назад міг би виглядати як поступка під польським ультиматумом.
Тому можливі компроміси мали бути сформульовані так, щоб Київ не втрачав обличчя. Наприклад, не «відмова від УПА», а уточнення історичного акценту: вшанування тих, хто воював проти радянської імперської системи, без заперечення польського болю та потреби вшанування жертв Волині.
3. Ексгумації та історичний діалог
Польща давно наполягає на розблокуванні пошукових робіт та ексгумацій жертв Волинської трагедії. Для Варшави це не другорядне питання, а мінімальна умова довіри.
Тому одним із можливих шляхів деескалації може бути не лише корекція назви підрозділу, а й пакет жестів у сфері історичної пам’яті: нові дозволи на пошукові роботи, спільні комісії істориків, конкретний календар ексгумацій і публічне вшанування жертв.
4. Як відокремити історичну суперечку від безпекового партнерства
Найнебезпечніше для України — щоб історичний конфлікт почав впливати на військову, логістичну, санкційну чи євроінтеграційну підтримку. Польща залишається критично важливою державою для української стійкості. Саме через Польщу проходить значна частина допомоги, а її голос у ЄС і НАТО має для Києва принципове значення.
Тому українська сторона, ймовірно, намагалася домогтися хоча б одного: щоб Варшава не переводила суперечку про історію у блокування стратегічних питань.
Чому польська реакція була такою жорсткою
У Польщі тема УПА — це не просто частина історії. Це питання політичної ідентичності, родинної пам’яті та внутрішньої боротьби за електорат.
Для багатьох поляків Волинь залишається відкритою раною. Будь-яке державне вшанування УПА в Україні сприймається як небажання Києва бачити польський біль. Навіть якщо українська сторона говорить про антирадянський вимір УПА, у Варшаві відповідають: не можна вшановувати одних і тих самих людей як героїв, не визнаючи відповідальності за злочини проти поляків.
На це накладається внутрішня політика Польщі. Кароль Навроцький прийшов до влади з правоконсервативним порядком денним і активно використовує історичну пам’ять як політичний ресурс. Для нього жорстка позиція щодо України — спосіб показати, що польська підтримка Києва не означає відмови від польських історичних вимог.
Уряд Дональда Туска опинився у складнішій позиції. З одного боку, він не може ігнорувати польську історичну чутливість. З іншого — розуміє, що глибокий конфлікт із Україною прямо грає на користь Москві. Саме тому Туск закликав до прямої розмови Зеленського і Навроцького: прем’єр намагається зупинити перетворення історичного скандалу на політичну пастку для обох країн.
Українська дилема: пам’ять, суверенітет і війна
Для України ситуація не менш складна. Київ не може погодитися з тим, що інша держава фактично отримує право визначати межі українського національного пантеону. Особливо під час війни, коли символи антиімперського спротиву мають для українського суспільства особливе значення.
Водночас Україна не може ігнорувати те, що її власна історична пам’ять має конфліктні точки з пам’яттю сусідів. УПА для частини українців — символ боротьби проти Москви. Для частини поляків — символ трагедії. Обидві оптики існують одночасно, і жодна не зникне через дипломатичну заяву.
Проблема в тому, що під час великої війни в України набагато менше простору для помилок. Кожне рішення, яке може розколоти союзників, автоматично стає питанням національної безпеки.
Тому головне питання звучить так: чи можна вибудувати українську політику пам’яті так, щоб вона не була продиктована Варшавою, але водночас не руйнувала стратегічне партнерство з Польщею?
Чому «найгірший сценарій» — це не лише про нагороду
Коли українські джерела говорять, що найгірший сценарій вдалося зупинити, йдеться, імовірно, про ширший пакет ризиків.
Найгірший сценарій міг включати:
- публічне рішення про позбавлення Зеленського Ордена Білого Орла;
- демонстративне замороження політичних контактів;
- посилення антиукраїнських вимог у польському парламенті;
- спроби прив’язати історичні питання до підтримки України в ЄС;
- інформаційну хвилю, яку використала б Росія;
- різку відповідь українського суспільства, що запустила б нову спіраль взаємних претензій.
Якщо бодай частину цього вдалося відкласти або пом’якшити, то Київ справді міг вважати, що першу хвилю кризи зупинено.
Але це не означає, що проблему вирішено. Польська сторона, судячи з публічних заяв і повідомлень ЗМІ, не збирається просто «забути» про указ. Варшава очікує конкретних дій. Київ, своєю чергою, не хоче створити прецедент, коли зовнішній тиск змушує Україну переписувати власні символічні рішення.
Які компроміси можливі
Найімовірніше, вихід із кризи шукатимуть не через одне велике рішення, а через кілька паралельних кроків.
Варіант перший: уточнення назви
Україна може змінити або конкретизувати почесне найменування так, щоб акцент був не на всій УПА як історичному явищі, а на боротьбі проти радянського тоталітаризму. Це дозволило б Києву не відмовлятися від логіки антиімперського вшанування, але частково зняти польські претензії.
Ризик: в Україні це можуть сприйняти як поступку під тиском.
Варіант другий: пакет історичних жестів
Київ може залишити назву, але паралельно дати Варшаві практичні рішення: дозволи на ексгумації, спільні меморіальні заходи, створення постійного механізму історичного діалогу, публічне вшанування польських жертв.
Ризик: для польської сторони цього може бути недостатньо, якщо сама назва залишиться без змін.
Варіант третій: президентська розмова
Пряма розмова Зеленського і Навроцького могла б перевести конфлікт із публічного ультиматуму в політичний торг. Це саме той формат, до якого закликає Туск.
Ризик: якщо зустріч завершиться без результату, криза стане ще більш публічною.
Варіант четвертий: замороження теми
Сторони можуть домовитися не загострювати ситуацію до певного моменту: не відкликати нагороду, не робити нових різких заяв, не ухвалювати нових символічних рішень, які стосуються УПА.
Ризик: проблема залишиться і вибухне знову — особливо напередодні польських виборів або чергової річниці Волинської трагедії.
Чому Москва виграє від цієї сварки
У цій кризі є один очевидний бенефіціар — Росія.
Москва роками намагається посварити Україну і Польщу, використовуючи історичні травми, тему біженців, зернові конфлікти, втому польського суспільства від війни та страх перед втягуванням у протистояння з РФ. Будь-яка українсько-польська сварка дозволяє російській пропаганді просувати одразу кілька тез: що Україна «невдячна», що Польща «втомилася», що європейська підтримка Києва розсипається, а історичні конфлікти сильніші за спільну безпеку.
Саме тому скандал із назвою підрозділу ССО вийшов далеко за межі символіки. Він став тестом на політичну зрілість обох країн.
Для України важливо не допустити, щоб право на власну історичну пам’ять перетворилося на дипломатичну самоізоляцію. Для Польщі — не дозволити, щоб справедлива пам’ять про жертв стала інструментом сил, які фактично послаблюють Україну в інтересах Кремля.
Що буде далі
Найближчими тижнями розвиток подій залежатиме від трьох факторів.
Перший — чи піде Київ на корекцію рішення або запропонує Варшаві інший достатньо сильний жест.
Другий — чи використає Навроцький тему Ордена Білого Орла для подальшого тиску на Зеленського і Туска.
Третій — чи зможе польський уряд утримати конфлікт у дипломатичних рамках, не дозволивши правим і радикальним силам перетворити його на інструмент довгострокової антиукраїнської кампанії.
Поки що можна сказати так: найгірший сценарій, можливо, справді вдалося тимчасово зупинити. Але стратегічна проблема залишилася. Україна і Польща знову стоять перед питанням, на яке не змогли знайти стабільної відповіді десятиліттями: як пам’ятати минуле так, щоб воно не зруйнувало майбутнє.
Скандал довкола «Героїв УПА» показав слабке місце українсько-польського союзу. Війна Росії проти України зробила Київ і Варшаву стратегічними партнерами, але не стерла історичних травм. Навпаки — у моменти політичної турбулентності ці травми можуть повертатися з новою силою.
Закриті переговори Буданова у Польщі, судячи з усього, були спробою зупинити саме таку спіраль. Не просто пояснити указ. Не просто врятувати нагороду. А не дати історичній суперечці перетворитися на кризу довіри між двома державами, від співпраці яких залежить безпека всього східного флангу Європи.
Та справжнє випробування ще попереду. Бо зупинити найгірший сценарій — не те саме, що знайти рішення. І тепер Києву та Варшаві доведеться довести, що вони здатні говорити про найболючіше, не даруючи Москві перемогу там, де її не може бути на полі бою.
За матеріалами wiadomosci.wp.pl
