Росія може протягом найближчих років значно обмежити для своїх громадян доступ до глобального інтернету, залишивши натомість набір дозволених державою сайтів, сервісів і застосунків. Саме таку перспективу описав керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко, порівнявши напрямок, у якому рухається Кремль, із системою інформаційної ізоляції Північної Кореї.

Порівняння звучить радикально. У КНДР переважна більшість населення взагалі не має вільного доступу до глобального інтернету: замість нього працює внутрішня мережа з контрольованим державою контентом. У Росії поки що доступні тисячі іноземних сайтів, глобальні цифрові сервіси, домашній широкосмуговий інтернет і способи обходу блокувань.

Однак різниця поступово скорочується.

Після багатьох років точкових блокувань російська влада почала переходити до принципово іншої моделі: під час відключень мобільного інтернету користувач отримує доступ не до всього, крім забороненого, а лише до того, що держава внесла до спеціального «білого списку». Одночасно посилюється боротьба з VPN, обмежуються популярні месенджери, просувається підконтрольний державі MAX, а ФСБ отримала законодавчі повноваження вимагати припинення послуг зв’язку.

Тому питання вже полягає не стільки в тому, чи може Росія технічно обмежити доступ населення до глобальної мережі, скільки в тому, наскільки далеко Кремль готовий зайти і якою буде ціна такого рішення.

Звідки взялася теза про «КНДР за два роки»

10 серпня керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко заявив, що російська влада переймає практики режиму КНДР. За його оцінкою, протягом наступних двох років росіяни можуть відчути інтернет-обмеження, які дедалі більше нагадуватимуть систему Північної Кореї.

Наразі немає публічно відомого затвердженого російського документа, який би передбачав: до 2028 року Росія має перейти саме на північнокорейську модель інтернету.

Водночас сам напрямок цього руху підтверджується вже не прогнозами, а конкретними рішеннями російської влади.

Фактично Кремль протягом кількох років послідовно створював три складові майбутньої цифрової ізоляції:

технічну можливість контролювати трафік;

правову можливість швидко відключати зв’язок;

власну екосистему сервісів, які повинні працювати навіть тоді, коли доступ до решти інтернету обмежений.

У 2026 році ці три елементи почали дедалі частіше працювати разом.

Від блокування сайтів до контролю над усім трафіком

Російський інтернет не став закритим за один день.

Цю систему будували роками.

Переломним став так званий закон про «суверенний інтернет», ухвалений ще 2019 року. Формально Москва пояснювала його необхідністю гарантувати працездатність російського сегмента мережі у випадку зовнішньої загрози або спроби відключення Росії від глобального інтернету.

Але закон дозволив встановити в мережах операторів спеціальне обладнання — так звані технічні засоби протидії загрозам, або ТСПУ.

За оцінкою Human Rights Watch, таке обладнання зараз встановлене практично в усіх великих мережах російських провайдерів і дає державі значно ширші можливості керувати інтернет-трафіком без необхідності домовлятися окремо з кожним оператором. Воно може використовуватися для блокування ресурсів, сповільнення окремих платформ і проведення регіональних відключень.

Одночасно Росія створювала власну систему DNS та інші компоненти автономної мережевої інфраструктури.

Тобто держава поступово переходила від контролю контенту до контролю самої архітектури доступу.

Раніше російська цензура здебільшого працювала за принципом:

весь інтернет доступний, але конкретні заборонені ресурси блокуються.

Нова модель потенційно працює навпаки:

інтернет обмежений, а працює лише те, що держава окремо дозволила.

Саме ця зміна є найбільш принциповою.

«Білий список»: головна технологія майбутнього Рунету

Перші великі випробування цієї моделі стали особливо помітними у 2025–2026 роках.

Російська влада почала регулярно вимикати мобільний інтернет, пояснюючи це необхідністю протидії українським безпілотникам. Але одночасно Москва запустила систему «білих списків».

У вересні 2025 року російське Мінцифри оприлюднило перелік внутрішніх сервісів, які повинні залишатися доступними навіть під час обмежень мобільного інтернету. До нього потрапили державні сервіси, російські маркетплейси, платіжні системи, платформи VK та підтримуваний владою месенджер MAX.

Глобальні сервіси на кшталт WhatsApp чи YouTube до базового переліку не увійшли.

До весни 2026 року «білий список» налічував уже понад сотню ресурсів. Підприємці, зокрема аграрії, почали просити владу додавати туди необхідні для роботи цифрові системи, оскільки під час відключень вони просто втрачали доступ до них.

Це дуже важлива деталь.

Технологія перестає бути лише засобом цензури.

Вона поступово створює альтернативний режим роботи інтернету, за якого держава вирішує, які сайти й застосунки є достатньо важливими, безпечними або лояльними, щоб залишатися доступними.

Якщо така система стане постійною, пересічному користувачеві взагалі не обов’язково показуватимуть повідомлення «інтернет вимкнений».

У нього може працювати:

• банк;
• державні послуги;
• таксі;
• російський пошук;
• маркетплейс;
• державний месенджер;
• російські соцмережі.

А десятки тисяч інших ресурсів просто не відкриватимуться.

З погляду користувача інтернет начебто залишається.

Але це вже буде зовсім інший інтернет.

Москва вже пережила майже тритижневе обмеження мобільного інтернету

Навесні 2026 року експеримент став особливо масштабним.

За повідомленням Reuters, у березні мобільний інтернет у частині Москви був фактично недоступний майже три тижні. Подібні обмеження регулярно запроваджували й в інших російських регіонах. Кремль пояснював їх міркуваннями безпеки та загрозою використання мобільних мереж українськими безпілотниками.

Обмеження швидко продемонстрували іншу проблему: сучасне місто надто залежить від мережі.

Reuters повідомляв про труднощі для малого бізнесу, цифрової торгівлі та сервісів, які використовують мобільний зв’язок. Підприємці стикалися з проблемами оплати, логістики та комунікації з клієнтами.

Саме після цього Кремль пішов ще далі.

1 червня путін доручив уряду та ФСБ забезпечити працездатність критично важливих сервісів під час відключень мобільного інтернету — зокрема медичних, інформаційних і платіжних систем.

І це показовий момент.

Таке доручення можна трактувати не лише як спробу розв’язати проблему тимчасових перебоїв.

Фактично держава створює інфраструктуру, за якої масове обмеження зовнішнього інтернету має перестати паралізувати повсякденне життя.

А це вже одна з необхідних умов для перетворення тимчасових відключень на системний інструмент.

ФСБ отримала фактичний «вимикач» зв’язку

Другий важливий компонент — законодавство.

У лютому 2026 року путін підписав закон, який зобов’язує операторів зв’язку призупиняти надання послуг за вимогою ФСБ.

Офіційний сайт Кремля прямо повідомляв про підписання закону, який вимагає від телекомунікаційних компаній припиняти послуги на вимогу спецслужби.

Reuters зазначав, що нові норми зобов’язують операторів відключати клієнтів за вимогою ФСБ та розширюють можливості силових структур контролювати комунікації.

Це ще один фундаментальний зсув.

Якщо раніше великі відключення можна було сприймати як надзвичайний захід, то тепер для них формується постійна правова інфраструктура.

Оператору вже не потрібно самостійно оцінювати необхідність обмеження.

Достатньою може бути вимога силового відомства.

VPN — наступна лінія боротьби

Заблокувати сайт недостатньо, якщо користувач за хвилину запускає VPN і продовжує ним користуватися.

Саме тому VPN стають однією з центральних цілей російської системи контролю.

Human Rights Watch ще у 2025 році фіксувала систематичне посилення тиску на сервіси обходу блокувань. Організація зазначала, що російська влада не лише блокує VPN, але й тисне на Apple, Google, Mozilla та інші технологічні компанії, домагаючись видалення відповідних програм і контенту.

На початку серпня 2026 року з’явилися повідомлення про нову масштабну хвилю блокувань VPN-сервісів.

Для держави це принципово важливо.

«Білий список» має сенс лише тоді, коли пересічний користувач не може легко вийти за його межі.

Тому повноцінна закрита система передбачає одночасно:

• контроль операторів;
• контроль міжнародних каналів;
• фільтрацію трафіку;
• блокування VPN;
• обмеження іноземних платформ;
• власні альтернативні сервіси.

Росія поступово розгортає всі ці компоненти.

Навіщо Кремлю MAX

Окрема частина системи — державний або контрольований державою цифровий простір, куди можна перевести спілкування громадян.

Одним із ключових проєктів став месенджер MAX.

Російська влада активно просуває його як внутрішню альтернативу закордонним платформам. MAX входить до переліку сервісів, які мають працювати під час інтернет-обмежень.

У серпні 2026 року російська Федеральна антимонопольна служба навіть відкрила справу проти Apple після того, як компанія не виконала вимогу щодо попереднього встановлення російських програм, серед яких називався MAX та російський магазин застосунків.

Логіка тут очевидна.

Якщо держава одночасно:

• погіршує роботу закордонних месенджерів;
• ускладнює використання VPN;
• гарантує роботу MAX під час обмежень;
• вимагає його встановлення на пристрої,

— користувача необов’язково примушувати перейти на державну платформу прямою забороною.

Можна просто зробити всі альтернативи дедалі менш зручними.

Як насправді працює інтернет у КНДР

Саме тут стає зрозуміло, чому з’являється порівняння з Північною Кореєю.

У КНДР для більшості населення глобальний інтернет фактично недоступний.

Замість нього існує внутрішня мережа Kwangmyong, яка не є частиною відкритого світового інтернету. Вона містить схвалені державою інформаційні, освітні та інші ресурси.

Доступ до повноцінного глобального інтернету має лише обмежене коло людей із відповідними дозволами. Amnesty International ще раніше описувала систему, за якої звичайні користувачі можуть користуватися внутрішньою мережею, але практично позбавлені можливості вільно підключатися до зовнішнього світу.

Human Rights Watch у звіті за 2026 рік зазначає, що Північна Корея протягом останнього десятиліття додатково посилила спостереження, цензуру та контроль над інформацією.

Тобто система КНДР побудована не просто на блокуванні Facebook, YouTube чи незалежних медіа.

Її фундаментальний принцип інший:

держава спочатку визначає, до якої інформації громадянин взагалі може отримати доступ.

Усе інше залишається за межами його цифрового світу.

Росія поки не КНДР — і це принципова різниця

Попри всі тенденції, говорити, що Росія вже створила північнокорейський інтернет, було б неправильно.

Російська економіка незрівнянно більше інтегрована у глобальну цифрову систему.

Компаніям потрібні міжнародні сервери, хмарні платформи, програмне забезпечення, зовнішні бази даних і канали комунікації.

Мільйони людей використовують інтернет для роботи.

Через мережу працюють банки, логістика, промисловість, авіація, торгівля та державні системи.

Навіть відносно короткі мобільні відключення вже спричиняють проблеми для російських підприємств. Reuters повідомляв, що непередбачувані перебої стали серйозним викликом для малого бізнесу й цифрових продажів.

Тому повністю закрити Росію за моделлю КНДР технічно можливо, але економічно надзвичайно дорого.

Значно реалістичніший інший сценарій.

Не повна ізоляція, а дворівневий інтернет

Росія може створити систему, у якій формально глобальний інтернет продовжить існувати.

Але доступ до нього буде різним для різних категорій користувачів.

Для більшості населення — російські сервіси та «білий список».

Для державних органів, великих компаній, спеціалістів і структур, яким необхідний зовнішній зв’язок, — ширший доступ.

Для силовиків і держави — повний контроль над тим, хто, коли і до чого підключається.

Фактично це могла б бути російська версія закритого інтернету, адаптована до набагато більшої та технологічно складнішої економіки.

Саме тому Росії необов’язково буквально копіювати Kwangmyong.

Достатньо запозичити основний принцип:

не користувач вирішує, куди йому можна заходити, а держава визначає межі доступного цифрового середовища.

Війна стала універсальним аргументом для обмежень

Російська влада пояснює масові відключення насамперед безпекою.

Основний аргумент — українські безпілотники нібито можуть використовувати мобільні мережі для навігації або передачі інформації.

Навесні Кремль називав відключення тимчасовими і заявляв, що їх скасують, коли це стане безпечно.

Але проблема полягає в іншому.

Навіть якщо конкретне відключення справді запроваджується через загрозу атаки, створена для нього інфраструктура нікуди не зникає.

ТСПУ залишаються встановленими.

«Білі списки» продовжують існувати.

ФСБ зберігає повноваження.

Національні сервіси залишаються привілейованими.

VPN продовжують блокувати.

Таким чином війна дозволила значно прискорити побудову системи, яку держава зможе використовувати і для інших цілей.

Де тут Північна Корея

Паралельно Москва різко поглибила співпрацю з Пхеньяном.

Їхнє партнерство давно вийшло за рамки дипломатичної підтримки.

Після укладання договору про стратегічне партнерство у 2024 році КНДР направила військових до Росії. За даними, які наводить Reuters, близько 14 тисяч північнокорейських військовослужбовців раніше були направлені до Курської області.

9 серпня 2026 року президент Володимир Зеленський заявив, що Росія може розмістити на своїй території до 50 тисяч північнокорейських військових.

Reuters також повідомляв із посиланням на українські дані про розміщення в західній частині Росії північнокорейського ракетного підрозділу та можливе постачання до 120 балістичних ракет і шести пускових установок.

Для Північної Кореї війна має особливу цінність.

Її армія отримує можливість побачити сучасну війну не на полігоні, а в реальних бойових умовах:

• масове застосування FPV-дронів;
• розвідку в режимі реального часу;
• радіоелектронну боротьбу;
• протидію безпілотникам;
• координацію артилерії;
• роботу сучасної ППО;
• використання балістичних ракет проти систем захисту західного виробництва.

Південна Корея та США уже враховують цей досвід під час власної підготовки. У серпні Reuters повідомляв, що спільні навчання США та Південної Кореї адаптують з урахуванням нових загроз, включно з дронами, GPS-перешкодами та досвідом, отриманим північнокорейськими військовими у війні проти України.

Обмін досвідом працює в обидва боки

Саме тут потрібно обережно ставитися до формулювання про те, що Кремль безпосередньо «вчиться у Кім Чен Ина» закривати інтернет.

Публічних доказів того, що Північна Корея передає Росії конкретні технології або інструкції з побудови системи інтернет-цензури, наразі немає.

Росія розробляла власний «суверенний інтернет» ще задовго до нинішнього військового союзу з Пхеньяном.

Тому правильніше говорити не стільки про копіювання конкретної технології, скільки про зближення моделей державного контролю.

КНДР отримує від співпраці з Росією військовий досвід і, за оцінками південнокорейської розвідки, економічну та військово-технологічну допомогу.

Російська влада тим часом дедалі менше обмежена політичними табу щодо того, наскільки далеко можна зайти в ізоляції населення.

Чи справді за два роки росіяни можуть «залишитися без інтернету»

Якщо під «без інтернету» розуміти повне фізичне відключення Росії від глобальної мережі — такий сценарій поки не виглядає найбільш імовірним.

Якщо ж ідеться про ситуацію, за якої для пересічного росіянина глобальний інтернет стане нестабільним, складним для доступу або доступним лише через дедалі складніші засоби обходу, — значна частина необхідної інфраструктури вже створена.

За останні роки Росія пройшла кілька етапів:

• спочатку — блокування окремих сайтів;
• потім — блокування великих платформ;
• далі — сповільнення сервісів і боротьба з VPN;
• потім — масові мобільні відключення;
• тепер — «білі списки» та гарантований доступ лише до схвалених сервісів.

Наступний логічний крок — зробити цей режим не винятком під час «загрози безпеці», а постійним або регулярно застосовуваним.

Human Rights Watch описує нинішню трансформацію Рунету саме як багаторічну політику створення дедалі більш ізольованого та контрольованого державою цифрового простору.

Що це означатиме для звичайної людини

Найімовірніше, «цифрова ізоляція» не виглядатиме як момент, коли одного ранку в усій Росії зникне інтернет.

Набагато ефективніша для влади модель — поступове звикання.

Спочатку повільно працює YouTube.

Потім перестають працювати дзвінки в одному месенджері.

Потім блокується черговий VPN.

Під час «загрози безпеці» зникає мобільний інтернет.

Згодом під час таких відключень продовжують працювати лише державні та російські сервіси.

Потім користувач виявляє, що йому вже майже не потрібно виходити за межі цієї екосистеми: зарплата, платежі, покупки, таксі, державні послуги, новини та спілкування доступні всередині неї.

І саме це може стати найважливішою рисою майбутньої російської системи.

Не заборона інтернету як такого.

А поступова заміна відкритого інтернету контрольованим цифровим середовищем.

Не КНДР сьогодні, але напрямок уже визначений

Твердження, що протягом двох років Росія гарантовано перетвориться на повну цифрову копію Північної Кореї, було б надто категоричним.

Російська економіка, технологічна інфраструктура та суспільство надто відрізняються від КНДР.

Але ще кілька років тому порівняння російського інтернету з північнокорейським можна було вважати здебільшого політичною метафорою.

У 2026 році це вже питання архітектури мережі.

Росія має обладнання для централізованої фільтрації трафіку.

Має систему «білих списків».

Має регулярні масові відключення.

Має закон, який дозволяє ФСБ вимагати припинення зв’язку.

Розвиває державну цифрову екосистему.

Блокує інструменти обходу цензури.

І поступово привчає населення до того, що інтернет може бути доступним не завжди і не весь.

Саме тому головною ознакою майбутньої «цифрової КНДР» може стати не момент, коли Росія фізично від’єднається від світової мережі.

Набагато важливішим буде момент, коли для більшості її громадян доступ до глобального інтернету перестане бути нормою, а стане привілеєм, винятком або технічно складною можливістю.

І цей процес, на відміну від прогнозу про конкретні «два роки», вже можна спостерігати зараз.