Сенат США 7 серпня 2026 року зробив те, чого у Вашингтоні чекали понад рік: 86 голосами проти 11 схвалив Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026 — великий пакет первинних і вторинних санкцій проти Росії та тих, хто допомагає їй обходити обмеження. Найгучніша норма документа — можливість запровадження тарифів до 100% проти найбільших покупців російської нафти й газу. Але формула «США вводять 100% тарифи за купівлю російської нафти» поки що некоректна. По-перше, законопроєкт ще має пройти Палату представників і отримати підпис президента. По-друге, 100% — це максимальна ставка, а не автоматичний тариф. По-третє, йдеться не про податок безпосередньо на російську нафту, а потенційно про мито на весь імпорт до США з країни, яка продовжує купувати російські енергоносії. Саме це робить механізм водночас надзвичайно потужним і політично ризикованим.
Що сталося 7 серпня
Сенат схвалив фінальну версію Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act of 2026 результатом 86–11. Проти виступили переважно сенатори, які заперечували не стільки проти посилення тиску на Росію, скільки проти передачі Білому дому додаткових тарифних повноважень. Єдиним республіканцем, який проголосував проти, був Ренд Пол. Перед фінальним голосуванням Сенат відхилив його спільну з демократом Роном Вайденом поправку, яка мала вилучити з документа нові тарифні повноваження президента.
Це вже друге важливе голосування щодо документа. 28 липня Сенат 86 голосами проти 12 підтримав просування законопроєкту, після чого почалася процедура, яка зрештою привела до остаточного голосування 7 серпня.
Але найважливіше уточнення — закон ще не набув чинності.
Тепер документ переходить до Палати представників. За затвердженим календарем Палата має коротке робоче вікно з 31 серпня до 3 вересня, перш ніж знову піти на перерву. Якщо Палата ухвалить сенатський текст без змін, документ можна буде передавати президенту. Якщо внесе поправки — дві палати повинні будуть погодити однакову редакцію, тобто законопроєкт може повернутися до Сенату.
Отже, формула зараз така:
Сенат — ухвалив → Палата представників — ще ні → президент — ще не підписував → санкційний режим за цим законом ще не діє.
Головна деталь: це не «100% мито на російську нафту»
Саме тут виникає найбільше плутанини.
У секції 113 законопроєкту передбачено, що після набуття законом чинності президент має запровадити додаткове мито до 100% ad valorem на товари, які США імпортують із держави, що потрапила під критерії закону.
Тобто механізм виглядає не так:
Індія купила російську нафту → російська нафта обкладається 100-відсотковим американським тарифом.
А так:
Індія продовжує бути одним із найбільших покупців російської нафти → США можуть застосувати підвищене мито до товарів, які імпортують з Індії до США.
Це принципово інша конструкція.
Мета полягає в тому, щоб поставити уряд великої держави перед вибором: зберігати вигоду від дешевшої російської сировини чи ризикувати доступом власних експортерів до американського ринку.
Саме тому Китай та Індія опинилися в центрі дискусії навколо законопроєкту. Reuters також називає серед потенційно вразливих держав Японію та окремі країни Європи — залежно від обсягів імпорту та того, як американська адміністрація сформує остаточний список.
100% — це стеля, а не автоматична ставка
Ще одна важлива відмінність від ранньої версії санкційної ініціативи.
Початковий Sanctioning Russia Act of 2025, S.1241, внесений Ліндсі Гремом та Річардом Блументалем 1 квітня 2025 року, передбачав значно радикальніший підхід — зокрема мита на рівні 500% для держав, які торгують російськими енергоносіями.
Після переговорів із Білим домом документ суттєво переписали.
У компромісній редакції 2026 року для третіх держав максимальна ставка становить 100%, а коло потенційних цілей звужене переважно до найбільших покупців та ключових юрисдикцій, які допомагають обходити нафтові санкції.
Причому законопроєкт не наказує встановлювати саме 100%.
У тексті використана конструкція «up to 100 percent». Торговий представник США може змінювати ставку в діапазоні понад нуль і до 100%, залежно, зокрема, від того, збільшує чи скорочує відповідна країна закупівлі російських енергоносіїв. Перед запровадженням або зміною тарифу адміністрація повинна надати відповідним комітетам Конгресу письмове обґрунтування та методологію визначення країни-цілі.
Тобто ставка може теоретично становити 10%, 25%, 50% або 100%.
100% — максимальна межа санкційного важеля, а не заздалегідь встановлена ставка.
Хто саме може потрапити під тарифи
Механізм прописаний достатньо детально.
Після набуття законом чинності в зоні ризику опиняється країна, яка:
- продовжує здійснювати нові закупівлі російської сирої нафти або природного газу через 30 днів після набуття законом чинності та належить до найбільших імпортерів;
- або входить до п’ятірки держав, які найбільше сприяють обходу санкцій проти російської нафти.
Через 180 днів після першого раунду тарифів і надалі кожні 180 днів Торговий представник США разом із Держдепартаментом та Міністерством енергетики має переглядати ситуацію та визначати п’ять найбільших імпортерів російської нафти і п’ять найбільших імпортерів російського газу.
Це важлива деталь: список не має бути раз і назавжди закріплений у законі. Він залежатиме від фактичних торговельних потоків.
Передбачено й виняток для газу. Країна може уникнути такого тарифу, якщо її імпорт російського газу становив менш як 15% загального російського експорту газу за відповідний період і вона здійснює суттєві кроки для його скорочення.
Ця норма особливо важлива для європейських держав, які ще мають окремі контракти або закуповують російський LNG, але поступово знижують залежність.
Але в документі є ще одна цифра — 500%
Парадоксально, одна з найжорсткіших норм законопроєкту привернула менше уваги, ніж «100% для Індії та Китаю».
Секція 112 дозволяє підняти мито на товари безпосередньо з Росії до 500%.
Протягом 30 днів після набуття законом чинності президент має підвищити ставку на всі товари російського походження, які ввозяться до США, — включно з нафтою, газом, LNG, нафтопродуктами, нафтохімією та вугіллям — до 500%. І ця ставка додається до інших уже чинних мит і зборів.
Проте економічне значення саме цього положення обмежене тим, наскільки скоротилася пряма російсько-американська торгівля.
За даними Census Bureau, у 2025 році США імпортували з Росії товарів приблизно на $3,78 млрд. Для порівняння, імпорт товарів із Китаю становив близько $308,7 млрд, а з Індії — $103,8 млрд.
Саме тому економічно набагато потужнішою частиною законопроєкту є не 500% проти прямого російського імпорту, а можливість прив’язати доступ третіх держав до величезного американського ринку до їхньої торгівлі з Росією.
Не лише нафта: що ще передбачає законопроєкт
Тарифний механізм — лише одна частина документа.
Пакет створює значно ширший санкційний контур.
Передбачаються санкції проти вищого політичного та військового керівництва Росії, включно з путіним, керівниками силових структур та високопосадовцями. Окремі положення охоплюють російських олігархів, осіб і компанії, які забезпечують російський оборонно-промисловий комплекс, а також тих, хто допомагає атакувати українську критичну інфраструктуру або обходити американські обмеження.
Особливо серйозний фінансовий блок.
Протягом 30 днів після набуття законом чинності адміністрація має застосувати обмеження до Центробанку РФ, а також повний передбачений законом набір санкцій до Сбербанку, ВТБ, Газпромбанку, інших російських державних фінансових установ та, за певних умов, іноземних банків, які здійснюють із ними значні операції.
Також документ передбачає блокування російських державних компаній, заборону американським особам здійснювати нові інвестиції в Росії та додаткові обмеження щодо інвестицій у російську енергетику й експорту американської енергетичної продукції до РФ.
Окрема мішень — «тіньовий флот»
Ще одна потенційно болюча для Москви частина — боротьба зі схемами перевезення російської нафти.
Документ дозволяє блокувати судна, які перевозять російські нафту, газ, LNG, нафтопродукти, вугілля та інші товари з метою обходу санкцій. До критеріїв потрапляють, зокрема, судна без належного страхування, танкери, що порушують встановлену цінову стелю, здійснюють підозрілі ship-to-ship перевантаження або вже перебувають під санкціями західних партнерів.
Санкції можуть поширюватися не тільки на саме судно, а й на його власників, операторів, страховиків і навіть іноземні порти, які обслуговують санкційні танкери.
Це важливо, тому що після 2022 року Росія значною мірою адаптувала нафтовий експорт до західних обмежень саме через розгалужену інфраструктуру посередників, зміни прапорів, структури власності, страхування та перевалки.
Чому Китай та Індія — центральна проблема
У серпні російський нафтовий експорт залишається критично залежним від азійського попиту.
За даними Reuters, Росія планувала в серпні збільшити відвантаження із західних портів приблизно на 4% — до 2,7 млн барелів на добу, зокрема через зниження внутрішньої переробки після українських атак на НПЗ. Попит на російську сировину при цьому залишається високим насамперед в Індії та Китаї.
Саме тут американський законопроєкт намагається змінити логіку санкцій.
Попередні західні обмеження переважно намагалися:
зробити російський нафтовий експорт складнішим, дорожчим і менш прибутковим.
Нова модель намагається поставити питання інакше:
чи готова Індія або Китай ризикувати своїм експортом у США заради продовження масштабних закупівель російської нафти?
Для Індії цей вибір особливо відчутний. Лише у 2025 році США імпортували індійських товарів на $103,8 млрд. Для Китаю масштаб ще більший — майже $309 млрд.
Саме це перетворює навіть загрозу тарифу — ще до фактичного запровадження 100% — на потенційний переговорний інструмент.
Чотири сценарії для російського нафтового експорту
Загроза тарифами працює без застосування 100%
Для Москви це один із найнеприємніших сценаріїв.
Вашингтону необов’язково реально запроваджувати 100-відсоткове мито. Достатньо переконати великого покупця, що ризик реальний.
Тоді Індія чи інші імпортери можуть почати поступово скорочувати закупівлі, вимагати від Росії значно більшої знижки або переводити частину контрактів на постачальників із Близького Сходу, США чи інших країн.
Росія при цьому може формально зберегти обсяги експорту, але отримувати менше доходів з кожного бареля.
Для фінансування війни це може бути не менш важливим, ніж фізичне падіння експорту.
Білий дім застосовує помірні тарифи
Замість 100% адміністрація може обрати, наприклад, значно нижчу ставку як інструмент переговорів.
Це відповідає самій архітектурі документа: ставка може змінюватися залежно від поведінки країни.
Тоді санкційна система фактично перетворюється на шкалу:
скорочуєш російський імпорт — тариф знижується; нарощуєш — ризикуєш його підвищенням.
Такий режим може дати Вашингтону більше дипломатичної гнучкості й водночас не спричинити миттєвий розрив торговельних відносин із Китаєм або Індією.
50–100% проти великого покупця
Це вже майже економічна «ядерна опція».
100-відсотковий тариф на широкий спектр китайських чи індійських товарів різко погіршив би їхню конкурентоспроможність на американському ринку.
Саме через це частина конгресменів виступає проти нинішньої конструкції. Демократи Грегорі Мікс і Дон Бейєр попередили, що президент отримує надто широкі можливості використовувати тарифи, а витрати зрештою можуть лягти на американських імпортерів і споживачів.
За такого сценарію Росія справді може втратити частину азійського попиту. Але побічним ефектом можуть стати торговельна війна, відповідні заходи Китаю чи Індії та зростання світових цін.
Тому саме максимальні 100% можуть виявитися ефективнішими як загроза, ніж як тариф, який Вашингтон справді захоче тримати роками.
Закон ухвалюють, але Білий дім активно використовує винятки
І це також цілком передбачено текстом.
Президент може waive — тимчасово не застосовувати — санкцію, обмеження або тариф, якщо письмово засвідчить Конгресу, що це відповідає національним інтересам США, та пояснить причини.
Це одна з найважливіших запобіжних норм документа.
Вона означає, що навіть після набуття законом чинності не можна просто помножити поточний російський експорт на 100% тариф і отримати прогноз його падіння.
Кінцевий ефект залежатиме від політичної волі Білого дому.
Коли санкції можна буде скасувати
У законопроєкті є ще одна принципова для України норма.
Для припинення санкцій безпосередньо щодо Росії президент повинен, серед іншого, засвідчити Конгресу, що Росія:
підписала мирну угоду, яку прийняв вільний та незалежний уряд України, і припинила бойові дії та діяльність, спрямовану на повалення або підрив української влади.
Для третіх держав умови інші: санкції можуть бути припинені, якщо вони перестали здійснювати діяльність, через яку потрапили під обмеження, і надали надійні гарантії, що не відновлять її.
Сам закон — за винятком іранської частини — має п’ятирічний строк дії.
До чого тут Іран
Повна назва документа — не випадковість.
Окрім російського блоку, законопроєкт продовжує дію Iran Sanctions Act of 1996.
Нинішня дата завершення відповідних повноважень — 2026 рік — замінюється на 2031 рік.
Поєднання Росії та Ірану в одному пакеті також допомогло створити ширшу політичну коаліцію навколо документа.
Чому голосування 86–11 справді важливе
Навіть без негайних 100-відсоткових тарифів голосування має політичне значення.
По-перше, воно показує, що жорсткіші санкції проти Росії зберігають надзвичайно широку двопартійну підтримку в Сенаті.
По-друге, Конгрес намагається перевести частину санкційної політики з площини президентських указів у площину закону.
По-третє, документ безпосередньо атакує одну з головних слабкостей попередніх санкційних режимів — можливість Росії замінювати західних покупців азійськими.
По-четверте, голосування 86–11 означає дуже значний запас голосів у Сенаті. Але це не гарантує проходження документа в Палаті, де суперечки навколо тарифних повноважень президента гостріші. Reuters повідомляє, що саме цей блок викликає там найбільше занепокоєння.
Що може змінити Палата представників
Саме Палата зараз є ключовою невідомою.
Найімовірнішим предметом переговорів стане секція 113 — тарифи проти третіх держав.
Палата теоретично може:
- залишити максимум 100% без змін;
- знизити граничну ставку;
- звузити перелік держав;
- додати сильніший контроль Конгресу;
- обмежити президентські waiver-повноваження або, навпаки, розширити їх;
- змінити критерії визначення найбільших покупців.
Будь-яка зміна означатиме, що перед Білим домом опиниться вже не нинішній сенатський текст. Сенату доведеться погодитися з новою редакцією або обидві палати шукатимуть компроміс.
Тому 31 серпня — не дата набуття санкціями чинності, а лише початок наступного важливого етапу.
Що це означає для Росії
Головна загроза для Москви полягає не в американському імпорті російських товарів.
Він уже відносно невеликий.
Набагато небезпечніший механізм — екстериторіальний економічний вибір, який США намагаються поставити перед великими партнерами Росії.
Якщо доступ до американського ринку коштуватиме Індії чи Китаю більше, ніж вигода від російської нафти зі знижкою, Москва може зіткнутися з трьома наслідками одночасно:
падінням попиту, збільшенням дисконту на російську нафту та зростанням логістичних витрат.
У поєднанні із санкціями проти банків, державних підприємств, енергетичних проєктів і «тіньового флоту» це вже значно ширша конструкція, ніж просто черговий список заблокованих російських компаній.
Але між ухваленням документа Сенатом і реальним падінням російських нафтових доходів залишається кілька політичних рішень.
Сенат США не запровадив 100-відсоткові тарифи проти Китаю, Індії чи інших покупців російської нафти 7 серпня.
Він схвалив законопроєкт, який, якщо стане законом, створить механізм, за яким найбільші покупці російських нафти й газу та країни, що допомагають обходити санкції, можуть зіткнутися з додатковими тарифами до 100% на свої товари при ввезенні до США.
Одночасно Росії загрожують тарифи до 500% на прямий експорт до США, нові санкції проти банків і державних підприємств, обмеження щодо «тіньового флоту», енергетичних проєктів та іноземних структур, які допомагають російському ВПК.
Тому головна інтрига тепер не в тому, чи підтримує Сенат жорсткі санкції — відповідь 86–11 уже отримана.
Питання в тому, який текст погодить Палата представників після повернення 31 серпня, чи збереже вона 100-відсотковий тарифний механізм і наскільки активно Білий дім буде готовий застосовувати ці повноваження проти Китаю, Індії та інших великих покупців російських енергоносіїв.
Саме від цього залежить, чи стане Lindsey O. Graham Sanctioning Russia and Iran Act одним із найсильніших економічних ударів по російській моделі експорту від початку повномасштабної війни — чи передусім дуже потужним інструментом для торговельного й дипломатичного тиску.
