У Міністерстві оборони Німеччини працює невелика команда приблизно з 20 людей, яка оперує сумами, співмірними з оборонними бюджетами деяких європейських держав.
Її назва — Sonderstab Ukraine, або Спеціальний штаб з питань України. Публічно про нього відомо небагато. Проте саме через цю структуру проходить значна частина роботи, яка перетворює мільярди євро, виділені Берліном на підтримку України, на конкретні дрони, боєприпаси, засоби протиповітряної оборони та інші військові системи.
Financial Times, яка 15 вересня опублікувала репортаж про роботу підрозділу, називає його своєрідною «партизанською групою» всередині німецької оборонної бюрократії. Причина — не лише секретність. Головна особливість Sonderstab Ukraine полягає у швидкості: за словами його керівника, бригадного генерала Йоахіма Кашке, окремі закупівельні угоди для України штаб здатний довести до контракту приблизно за два тижні.
Для країни, чия система військових закупівель десятиліттями асоціювалася зі складними процедурами, багаторівневими погодженнями й дуже довгими циклами придбання озброєнь, це майже революційний показник.
Але історія Sonderstab Ukraine важлива не лише через швидші поставки Україні.
Фактично війна створила всередині німецької державної машини експериментальний майданчик, на якому Берлін вчиться зовсім інакше купувати зброю, працювати зі стартапами, тестувати технології та використовувати бойові дані. І дедалі більше ознак того, що механізм, створений як надзвичайний інструмент допомоги Києву, поступово впливає на те, як Німеччина планує переозброювати саму себе.
Від ситуаційного центру до машини закупівель
Sonderstab Ukraine з’явився невдовзі після повномасштабного російського вторгнення 2022 року.
Спочатку його функція була значно скромнішою. Один із офіцерів штабу, полковник Генерального штабу Matthias Puschnig, розповідав у липні 2026 року профільному виданню Militär Aktuell, що в перші тижні війни структура фактично працювала як ситуаційний центр: збирала інформацію про Україну, стежила за розвитком війни та мала забезпечувати керівництво Міноборони актуальною картиною подій.
Після політичного рішення про масштабну військову допомогу функції штабу почали розширюватися.
Спочатку Німеччина могла передавати Україні техніку безпосередньо зі складів Бундесверу. Але дуже швидко з’ясувалося, що цей ресурс обмежений: німецькі збройні сили самі роками жили в умовах недостатнього фінансування та мали значні проблеми з комплектністю.
Тоді Берлін перейшов до іншої моделі.
Німеччина почала разом із промисловістю шукати техніку на міжнародному ринку, викуповувати її, ремонтувати й фінансувати передачу Україні. Так до української армії потрапляли, наприклад, зенітні установки Gepard, танки Leopard 1 та бойові машини піхоти Marder.
Згодом система знову змінилася. Замість пошуку переважно старої техніки Україна дедалі частіше почала передавати Німеччині конкретні технологічні потреби, а Берлін — шукати компанії, здатні ці потреби закрити, і оплачувати їхні контракти.
Саме ця функція сьогодні є однією з ключових для Sonderstab Ukraine.
Двадцять людей і €11,5 млрд
Масштаб диспропорції між чисельністю штабу та ресурсами, з якими він працює, добре показує його внутрішня структура.
Puschnig у липні говорив, що безпосередньо витрачанням коштів на закупівлі займається команда всього приблизно з дев’яти людей разом із ним. Ще четверо відповідають за політичну координацію з іншими державами, решта забезпечують допоміжні функції.
FT зараз оцінює загальну чисельність Sonderstab Ukraine приблизно у 20 співробітників.
При цьому лише на 2026 рік німецький бюджет передбачає близько €11,5 млрд військової допомоги Україні. Німецький уряд офіційно підтверджує цю суму. Для порівняння, весь оборонний бюджет Німеччини на 2026 рік збільшено до €82,7 млрд, не враховуючи ще €25,5 млрд зі спеціального фонду Бундесверу.
З початку повномасштабної війни Німеччина вже надала або зарезервувала на майбутні роки приблизно €57,6 млрд військової підтримки України. Ще понад €43,3 млрд припадають на двосторонню цивільну допомогу.
Таким чином, Sonderstab Ukraine давно перестав бути тимчасовим кризовим штабом.
Він став одним із центрів управління найбільшою в сучасній історії Німеччини програмою військової підтримки іншої держави.
Як контракт можна укласти за два тижні
Саме тут виникає головне питання: як невелика команда може робити за два тижні те, на що традиційна система оборонних закупівель часто витрачає місяці?
Важливо одразу зробити уточнення.
Йдеться не про те, що від української заявки до появи готової зброї на фронті минає два тижні.
Виробництво ракет, боєприпасів чи складної системи ППО може тривати місяці або роки. Якщо підприємство не має вільних виробничих потужностей, жодна бюрократична реформа не створить ракету за 14 днів.
Те, що Sonderstab Ukraine скорочує радикально, — це передусім державний цикл ухвалення рішення та контрактування.
Замість довгого процесу, під час якого військове відомство спочатку формує вимоги, потім проводить численні погодження, конкурси, юридичні перевірки та переговори, Sonderstab працює від конкретної оперативної потреби.
Українська сторона пояснює, чого їй бракує.
Німецька команда з’ясовує, чи існує відповідний продукт на ринку.
З потенційним виробником можна безпосередньо відпрацювати характеристики, кількість, строки й умови.
Після цього запускається фінансування.
За словами Кашке, саме дуже короткий ланцюг ухвалення рішень дає штабу швидкість і гнучкість, яку FT описує як нетипову для традиційної системи Бундесверу.
Це не означає, що Sonderstab працює «поза законом». Радше йдеться про використання максимально коротких процедур, які допускає система для термінових оборонних закупівель, а також про усунення внутрішніх адміністративних бар’єрів.
Німеччина паралельно реформує й загальне законодавство про оборонні закупівлі. Новий Bundeswehrbeschaffungsbeschleunigungsgesetz, який набув чинності у лютому 2026 року, серед іншого розширює можливості переговорних процедур без звичайного конкурсу за нагальних оборонних обставин, дозволяє авансові платежі для швидкого нарощування виробничих потужностей та орієнтує закупівельників передусім на продукцію, яка вже є на ринку.
Водночас із відкритих документів не випливає, що саме цей закон є юридичною основою всіх контрактів Sonderstab для України. Тобто реформу загальних закупівель і спеціальний український механізм не варто ототожнювати.
Від танків до дронів і штучного інтелекту
Ще важливіше змінилося те, що саме купує Німеччина.
На початку великої війни політична дискусія в Берліні точилася навколо важкої техніки: танків, БМП, артилерії та систем ППО.
Тепер значна частина потреб України лежить зовсім в іншій площині.
Puschnig прямо говорить, що багато компаній, які отримують замовлення в межах німецької підтримки України, до 2022 року взагалі не належали до класичної оборонної промисловості — а деякі навіть не існували.
Це виробники робототехніки, безпілотників, сенсорів, програмного забезпечення, систем штучного інтелекту й технологій обробки розвідданих.
Причина проста: структура самої війни змінилася швидше, ніж традиційний оборонно-промисловий комплекс.
Зброя, яку армія замовила за технічним завданням п’ять або десять років тому, може виявитися менш актуальною, ніж система, яку стартап спроєктував протягом кількох місяців після появи нової російської тактики.
Саме тому швидкість контрактування стає не адміністративною деталлю, а бойовою характеристикою.
Якщо цикл закупівлі триває два роки, противник за цей час може кілька разів змінити засоби радіоелектронної боротьби, частоти, програмне забезпечення дронів і методику їх застосування.
Україна перетворюється на випробувальний полігон
Звідси випливає ще одна функція Sonderstab, яка потенційно важливіша за самі закупівлі.
Німеччина використовує Україну як джерело бойового зворотного зв’язку.
У квітні українське Міноборони офіційно повідомляло, що Київ і Берлін домовилися про розширення обміну бойовими даними, співпрацю навколо української системи DELTA та тестування німецьких оборонних технологій безпосередньо в Україні.
Механізм Test in Ukraine дозволяє виробникові отримати відповідь на головне питання: чи працює його система не на полігоні, а проти реального противника з реальною РЕБ, дронами, артилерією та засобами розвідки.
Для класичної європейської моделі це фундаментальна зміна.
Раніше між прототипом і прийняттям системи на озброєння могли пройти роки випробувань і сертифікації. Українська війна створила цикл, у якому технологія може пройти шлях:
розробка → фронтове випробування → зворотний зв’язок → модифікація → серійне замовлення
за місяці, а іноді й швидше.
Саме ці дані отримує не лише Україна. Німецькі військові й виробники фактично дістають доступ до найбільшого у світі масиву практичних знань про сучасну війну високої інтенсивності.
І це вже не благодійність.
Це обмін.
Німеччина платить за зброю — Україна платить досвідом
Берлін дедалі відкритіше розглядає військову співпрацю з Україною як двосторонній процес.
Німеччина має капітал, промисловість, доступ до західних технологій та великий державний бюджет.
Україна має те, що неможливо купити за гроші: щоденний досвід застосування озброєнь у війні проти великої технологічно розвиненої держави.
Особливо цінними є дані про ефективність дронів, систем РЕБ, сенсорів, штучного інтелекту, протиповітряної оборони, наземних роботизованих комплексів і цифрових систем управління боєм.
FT зазначає, що доступ до такого українського досвіду, зокрема до інформації, пов’язаної з DELTA, є одним із важливих побічних результатів роботи штабу.
Українське Міноборони підтверджує, що обмін даними вже став окремим напрямом двостороннього оборонного співробітництва.
Фактично виникає модель, у якій німецька держава фінансує швидке масштабування перспективної технології, Україна перевіряє її в бою, а результати випробування повертаються виробникові та Бундесверу.
€4 млрд як приклад нової моделі
Наскільки далеко зайшла ця трансформація, добре показує пакет угод, підписаний Україною та Німеччиною у квітні 2026 року.
Його загальна вартість становила близько €4 млрд.
Найбільший компонент — контракт приблизно на €3,2 млрд із Raytheon на кілька сотень ракет для Patriot, який фінансує Німеччина.
Ще близько €182 млн передбачено на пускові установки IRIS-T.
Окремо Берлін погодив €300 млн інвестицій у виробництво українських далекобійних засобів. Паралельно сторони домовилися створювати у Німеччині спільне виробництво mid-strike дронів із використанням сучасних технологій, включно з елементами штучного інтелекту; перший етап передбачає кілька тисяч безпілотників.
Не всі ці контракти у відкритих джерелах можна прямо приписати Sonderstab Ukraine.
Але пакет добре показує середовище, в якому працює штаб: німецька допомога дедалі менше складається лише з передачі готового обладнання зі складів і дедалі більше — з довгострокових контрактів, інвестицій у виробництво та спільних промислових проєктів.
У червні сторони додатково домовилися про співпрацю у сфері протибалістичної оборони та спільне виробництво наземних роботизованих комплексів Termit у Німеччині.
«Німецька модель»: не купити українську компанію, а зв’язати дві індустрії
Sonderstab Ukraine має ще одну, менш очевидну мету.
Берлін намагається не просто купувати українські технології, а інтегрувати українську оборонну індустрію в європейську.
Puschnig називає цей підхід German Model.
Його логіка полягає в тому, щоб не вимагати від перспективного українського виробника передати всю інтелектуальну власність західній корпорації, а створювати спільні підприємства, де українська сторона зберігає технологічну суб’єктність, а європейська отримує доступ до виробництва й know-how.
За його словами, німецька сторона активно зводить між собою українські й німецькі компанії та стимулює створення joint ventures.
У довгостроковій перспективі ставка очевидна.
Берлін хоче, щоб у разі завершення нинішньої війни українська оборонна індустрія не втратила величезний накопичений технологічний потенціал і не була поглинута американським, китайським чи іншим капіталом.
Натомість вона має стати частиною європейського оборонного виробничого простору.
Це вже геоекономічна політика.
Чому просто скопіювати Sonderstab не вийде
Успіх двотижневих контрактів може створити враження, що проблему європейських оборонних закупівель можна вирішити маленькою оперативною групою.
Насправді все складніше.
Sonderstab Ukraine працює у надзвичайних умовах. Є чітко визначений противник, безпосередня воєнна потреба, політична підтримка на найвищому рівні та бюджет у мільярди євро.
Крім того, закуповується озброєння для держави, яка вже воює. Для України головним критерієм часто є не те, чи відповідає продукт багаторічному каталогу вимог, а те, чи виконує він бойове завдання сьогодні.
Бундесвер діє в іншому середовищі.
Йому необхідно планувати експлуатацію систем на десятиліття: ремонт, запасні частини, підготовку персоналу, сумісність із НАТО, кібербезпеку, сертифікацію й логістику.
Тому перенесення української моделі на всі закупівлі німецької армії один до одного неможливе.
Але перенести можна головний принцип: не кожен оборонний продукт потребує багаторічного циклу ухвалення рішення.
Швидкий контракт не означає швидку ракету
Є й фізична межа прискорення.
Якщо завод може виготовити 100 ракет на рік, укладення контракту за два тижні не перетворить їх на тисячу.
Це одна з центральних проблем усієї європейської оборонної промисловості.
Для ППО, артилерійських боєприпасів, вибухових речовин, ракетних двигунів і складної електроніки вузьким місцем часто є вже не державне рішення, а виробничі потужності та ланцюги постачання.
Саме тому німецька модель поступово переходить від закупівель до інвестицій у потужності.
Це важлива еволюція: найшвидший контракт — той, для якого товар уже існує. Наступний рівень — зробити так, щоб потрібна кількість товару взагалі могла існувати.
Є й ризики
Модель надшвидких закупівель має очевидні переваги, але вона створює й проблеми.
Чим коротша процедура, тим важливішими стають компетентність і відповідальність невеликої групи людей, яка обирає технологію та постачальника.
Особливо складно це у світі defense tech, де десятки компаній можуть одночасно демонструвати нібито революційні безпілотники, ШІ або засоби боротьби з дронами.
Рішення доводиться ухвалювати до появи багаторічної статистики надійності.
Друга проблема — контроль за мільярдами євро.
FT зазначає, що ризики, включно з корупційними та політичними, усвідомлюються, а контракти передбачають контрольні механізми.
Третя — масштабованість.
Система, яка прекрасно працює як «спецназ бюрократії» з двадцяти людей, може втратити свої переваги, якщо перетворити її на відомство з тисячами чиновників і десятками рівнів управління.
Парадокс Sonderstab полягає саме в тому, що його ефективність частково забезпечує винятковість.
Що Німеччина насправді будує в Україні
У перші місяці великої війни питання звучало просто: яку зброю Німеччина готова віддати Україні?
Зараз воно звучить інакше: яку зброю Німеччина готова профінансувати, виробити разом з Україною та потім використати отримані знання для власної оборони?
Це дуже різні моделі.
Перша — модель військової допомоги.
Друга — модель оборонної інтеграції.
Sonderstab Ukraine опинився в центрі переходу між ними.
Німецький уряд уже не приховує, що підтримка України є складовою власної безпеки. У серпні 2026 року Берлін прямо наголошував: існування сильної, демократичної й суверенної України має центральне значення і для безпеки самої Німеччини.
Звідси й економічна логіка.
Якщо Німеччині у будь-якому разі необхідно витрачати десятки мільярдів євро на переозброєння Європи, вигідніше одночасно створювати виробничі потужності, отримувати бойові дані й інтегрувати українські технологічні компанії у власну промислову екосистему.
Чому ця модель може бути важливою для всієї Європи
Європейська проблема сьогодні полягає не лише в нестачі грошей.
Після різкого збільшення оборонних бюджетів грошей стає значно більше.
Проблема в тому, наскільки швидко бюджетний мільярд перетворюється на тисячу дронів, батарею ППО чи мільйон артилерійських снарядів.
Між політичним рішенням виділити кошти й реальною військовою спроможністю лежать процедури закупівель, контракти, виробництво, сертифікація, логістика та навчання.
Sonderstab Ukraine атакує саме першу частину цього ланцюга.
Він не може сам побудувати завод і не може прискорити хімічну реакцію у виробництві вибухівки.
Але він може зробити так, щоб держава не втрачала додаткові пів року після того, як уже зрозуміла, що саме їй потрібно купити.
У мирний час така різниця могла здаватися адміністративною.
У війні шість місяців — це кілька технологічних поколінь безпілотників.
Український парадокс німецької Zeitenwende
Після російського вторгнення Німеччина проголосила Zeitenwende — історичний перелом у своїй політиці безпеки.
Спочатку символом цього перелому були €100 млрд спеціального фонду Бундесверу та обіцянка різко збільшити військові витрати.
Через чотири роки стає зрозуміло, що гроші були лише першою частиною проблеми.
Щоб реальна військова спроможність зростала так само швидко, як бюджет, необхідно перебудовувати саму систему ухвалення рішень.
І тут виникає парадокс.
Одним із найважливіших полігонів для модернізації німецької оборонної держави стала не Німеччина, а Україна.
Sonderstab Ukraine купує зброю для української армії. Але водночас він показує Берліну, як може виглядати оборонне управління в умовах, коли швидкість стає такою ж важливою характеристикою системи, як дальність ракети чи точність радара.
Саме тому історія невеликого штабу з приблизно двадцяти людей значно ширша за історію про черговий німецький пакет допомоги.
Це експеримент над самою європейською моделлю оборонних закупівель.
І якщо Берлін зможе перенести хоча б частину його принципів із надзвичайного механізму підтримки України у звичайну роботу Бундесверу, головною спадщиною Sonderstab Ukraine можуть стати не лише тисячі одиниць озброєння, передані Києву.
Не менш важливим результатом може виявитися новий спосіб, у який найбільша економіка Європи вчиться готуватися до війни.
