Міжнародний кримінальний суд опинився під одночасним політичним, санкційним і внутрішнім тиском. Для України головна небезпека полягає не в тому, що справа проти путіна раптом зникне, а в тому, що держави дедалі частіше можуть дозволяти собі ігнорувати рішення Суду
Коли в березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт путіна, це здавалося одним із найсильніших юридичних ударів по російському керівництву від початку повномасштабної війни.
Глава ядерної держави, постійного члена Ради Безпеки ООН, опинився серед осіб, яких міжнародний суд розшукує за підозрою у воєнних злочинах. Судді дійшли висновку, що є достатні підстави вважати путіна та російську уповноважену з прав дитини Марію Львову-Бєлову відповідальними за незаконну депортацію та переміщення українських дітей з окупованих територій до Росії. Це не обвинувальний вирок: МКС встановив стандарт «розумних підстав вважати», необхідний для видачі ордера, а остаточна кримінальна відповідальність може бути встановлена лише судовим процесом.
Через три з половиною роки сам ордер нікуди не зник. Значно менш очевидним став інший компонент системи — хто і за яких політичних обставин буде готовий його виконати.
30 серпня The Wall Street Journal описав становище Міжнародного кримінального суду як боротьбу за інституційне виживання. За оцінкою видання, рішення Суду займатися керівниками держав, які не визнають його юрисдикцію, передусім путіним і прем’єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу, поставило МКС у пряме зіткнення з великими державами. До зовнішнього тиску додалися американські санкції, демонстративні випадки невиконання ордерів, вихід держав із Римського статуту та внутрішня криза після усунення головного прокурора Каріма Хана.
Для України це не абстрактна суперечка про архітектуру міжнародного права.
МКС веде одну з ключових міжнародних справ щодо російських злочинів. І якщо його здатність примушувати держави до співпраці продовжить слабшати, питання звучатиме вже не «чи існує ордер на путіна?», а «якою реальною силою володіє цей ордер?».
Саме тут проходить головна межа між юридичним і політичним вимірами нинішньої кризи.
Ордер залишається чинним — незалежно від політичної кон’юнктури
Найважливіше для України: нинішні проблеми МКС автоматично не припиняють українського розслідування і не анулюють видані ордери.
Ситуацію в Україні Суд розслідує з 2 березня 2022 року, а його юрисдикція охоплює можливі воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, скоєні на території України з 21 листопада 2013 року. До відкриття розслідування ситуацію передали до МКС десятки держав-учасниць Римського статуту.
У відкритій частині української справи МКС публічно відомо про шість ордерів.
Окрім путіна та Львової-Бєлової, у березні 2024 року Суд видав ордери на арешт тодішнього командувача дальньої авіації Сергія Кобилаша та командувача Чорноморського флоту Віктора Соколова. У червні того ж року — на тодішнього міністра оборони Сергія Шойгу та начальника Генштабу Валерія Герасимова. У їхніх справах ідеться, зокрема, про атаки на цивільні об’єкти та українську енергетичну інфраструктуру.
Іншими словами, справа МКС щодо України давно більша за один ордер.
До того ж із 1 січня 2025 року Україна сама є повноправною державою-учасницею Римського статуту. Документ про ратифікацію Київ передав Генеральному секретарю ООН 25 жовтня 2024 року. Станом на кінець серпня 2026 року Римський статут має 125 держав-учасниць.
Українська ратифікація містить окрему семирічну декларацію за статтею 124 щодо юрисдикції Суду над воєнними злочинами, якщо ймовірним виконавцем є громадянин України. Але ця декларація не стосується російських підозрюваних і не скасовує ордерів щодо них.
Навіть можлива політична домовленість про завершення війни сама собою не здатна стерти виданий Судом ордер. Представники прокуратури МКС уже заявляли, що загальна амністія, погоджена в межах мирних переговорів, не означатиме автоматичного скасування ордерів щодо путіна та інших російських підозрюваних. Римський статут передбачає окремий механізм відтермінування розслідування або переслідування Радою Безпеки ООН, але це зовсім інша юридична процедура.
Тобто сценарій «підписали мир — ордер зник» юридично не працює.
Натомість може працювати інший сценарій: ордер формально існує, але дедалі більше урядів поводяться так, ніби його можна ігнорувати.
І це для України значно небезпечніше.
Головна слабкість МКС була закладена в його конструкцію
Міжнародний кримінальний суд має суддів, прокурорів, слідчих, експертів і власну систему утримання обвинувачених.
Він не має власної поліції.
Сам МКС прямо визнає: він залежить від держав у виконанні ордерів, отриманні доказів, захисті свідків та виконанні вироків. Стаття 86 Римського статуту зобов’язує держави-учасниці повністю співпрацювати із Судом, а наступні положення регулюють, зокрема, арешт і передачу підозрюваних.
Тому юридична сила ордера і його фізичне виконання — різні речі.
Поки підозрюваний перебуває в державі, яка відмовляється співпрацювати з МКС, Суд практично не може його затримати.
Для путіна це передусім Росія.
Але ордер має значення тоді, коли він виїжджає за її межі.
Саме тому перші роки після 2023-го показали одночасно силу і слабкість механізму.
Ордер дійсно обмежив міжнародні пересування путіна. Наприклад, у 2025 році Кремль пояснював його відсутність на саміті BRICS у Бразилії саме проблемою, пов’язаною з ордером МКС. Раніше аналогічна юридична проблема виникала навколо поїздки на саміт BRICS до Південної Африки.
Тобто твердження, що ордер «нічого не означає», не відповідає реальності. Він звужує дипломатичну географію, створює правові ризики для приймаючих країн і перетворює кожну поїздку до держави-учасниці Римського статуту на політичну кризу.
Але Монголія у 2024 році показала межу цього механізму.
путін приїхав до країни, яка є учасницею МКС, і його не затримали. Суд згодом офіційно визнав, що Монголія не виконала свої зобов’язання, та передав питання Асамблеї держав-учасниць.
У 2025 році ситуація повторилася в Таджикистані.
путін відвідав Душанбе, хоча Таджикистан також є державою-учасницею Римського статуту. У березні 2026 року Палата попереднього провадження МКС офіційно встановила порушення Таджикистаном його міжнародних зобов’язань і передала справу про невиконання до Асамблеї держав-учасниць.
І саме ці епізоди небезпечніші за російську відмову визнавати МКС.
Росія ніколи не була надійним учасником системи. Але коли рішення Суду починають ігнорувати держави, які добровільно погодилися виконувати Римський статут, руйнується основний механізм примусу.
Небезпечний прецедент: не скасувати ордер, а нормалізувати його невиконання
Міжнародні інституції рідко руйнуються одним рішенням.
Набагато частіше їхня влада зникає поступово.
Спочатку одна країна робить виняток. Потім друга пояснює невиконання політичними обставинами. Наступна посилається на державний імунітет, двосторонні відносини або необхідність мирних переговорів.
І зрештою питання змінюється: вже не «чому ця країна порушила свої зобов’язання?», а «чи взагалі можна було очікувати, що вона заарештує такого політика?».
Для української справи це критичний ризик.
Сила ордера щодо путіна значною мірою базується на колективному очікуванні, що територія держав-учасниць МКС для нього юридично небезпечна.
Якщо таких винятків ставатиме більше, карта ризику почне змінюватися.
Формально 125 держав залишатимуться частиною системи. Практично серед них можуть з’являтися країни першої, другої і третьої категорії: ті, що точно виконають ордер; ті, рішення яких залежатиме від уряду; і ті, що заздалегідь дадуть зрозуміти, що арешту не буде.
Тоді МКС перетворюється із системи універсальних правил на систему прогнозування політичної поведінки окремих столиць.
Для міжнародного кримінального права це принципово інша модель.
Справа Нетаньягу змінила масштаб конфлікту
Ордер щодо путіна створив для МКС конфлікт із Росією.
Ордер щодо Біньяміна Нетаньягу перетворив конфлікт на значно ширшу кризу.
21 листопада 2024 року Суд видав ордери на арешт Нетаньягу та тодішнього міністра оборони Ізраїлю Йоава Галланта. Нетаньягу підозрюють у воєнних злочинах та злочинах проти людяності у зв’язку з війною в Газі. Він залишається на волі.
США не є учасником Римського статуту і принципово заперечують право МКС переслідувати громадян держав, які не приєдналися до Суду, без їхньої згоди. МКС виходить з іншої юридичної логіки: якщо ймовірні злочини вчинено на території держави, що перебуває під його юрисдикцією, громадянство підозрюваного саме по собі не захищає його від розслідування.
Ця сама конструкція має пряме значення для України.
Росія також не визнає юрисдикцію МКС. Але злочини, які інкримінують путіну, відбувалися на території України, над якою Суд отримав юрисдикцію спочатку через українські декларації, а згодом і через повноправну участь України в Римському статуті.
Тому політичний наступ США на МКС через ізраїльські справи має для Києва побічний, але фундаментальний наслідок.
Якщо закріпиться принцип, що міжнародний суд не повинен переслідувати громадян потужної держави, яка сама не погодилася на його юрисдикцію, Росія отримає аргумент для атаки на саму основу української справи.
Юридично цей аргумент не означає автоматичної перемоги Москви.
Політично він може суттєво послабити систему.
Вашингтон перейшов від критики до санкцій проти людей, які забезпечують роботу Суду
Найбільш матеріальною частиною нинішньої кризи стали американські санкції.
У лютому 2025 року адміністрація Дональда Трампа запустила санкційний режим проти МКС. Відтоді список осіб, які потрапили під обмеження, розширювався.
18 серпня 2026 року США запровадили санкції проти президентки МКС Томоко Акане та старшого юриста Офісу прокурора Абдулая Сеє. Вашингтон прямо заявив, що кампанія проти Суду може бути розширена і що США прагнуть припинити можливість МКС переслідувати громадян держав, які не погодилися на його юрисдикцію.
Наступного дня МКС повідомив показову статистику: під американськими санкціями вже перебували дев’ять із 18 суддів Суду, обидва заступники прокурора, колишній прокурор і один працівник апарату.
Це вже не символічна заборона в’їзду.
Американська фінансова система займає настільки центральне місце у світовій економіці, що потрапляння до санкційного списку здатне створити проблеми з банківськими рахунками, платежами, програмним забезпеченням і роботою міжнародних постачальників послуг.
WSJ наводить як симптом цієї ситуації навіть необхідність МКС змінювати частину звичних технологічних інструментів, зокрема відмовлятися від Microsoft Office через санкційні ризики.
На перший погляд, це технічна деталь.
Для суду, який працює з величезними масивами цифрових доказів, захищеною інформацією, свідками, перекладами та міжнародними платежами, це не дрібниця.
Тиск, спрямований через справу Ізраїлю, не існує в окремій кімнаті від українського розслідування. Офіс прокурора, реєстратура, судді, інформаційна інфраструктура та бюджет є спільними для всієї установи.
Тому санкції проти МКС можуть мати непрямий ефект і на розслідування російських злочинів — навіть якщо Україна взагалі не є політичною причиною запровадження конкретного обмеження.
Читайте також: “Між Вашингтоном і Гаагою: на чиєму боці має бути Україна в атаці на МКС”
Вихід п’яти держав створює іншу загрозу — звуження території співпраці
Ще одним ударом стала нова хвиля виходів із Римського статуту.
Нігер подав офіційне повідомлення про вихід 18 червня 2026 року, Буркіна-Фасо і Малі — 24 червня. Венесуела зробила це 24 липня, Чад — 27 липня. Якщо повідомлення не будуть відкликані, вихід цих держав набере чинності через рік.
Важливий нюанс: вихід не працює як кнопка стирання минулого.
Римський статут передбачає, що держава не звільняється від зобов’язань, які виникли під час її членства, лише тому, що вирішила залишити систему. Наприклад, Amnesty International нагадує, що вихід Малі не припиняє вже відкритого розслідування ситуації в цій державі.
Це важливо і для України: навіть масштабні політичні проблеми всередині системи не означають автоматичного припинення вже існуючих справ.
Але кожен новий вихід скорочує майбутню географію обов’язкової співпраці.
І тут виникає ефект мережі.
МКС сильний не тому, що має армію чи поліцію. Він сильний настільки, наскільки велика кількість держав погоджується виконувати його рішення.
Якщо мережа скорочується, слабшає одна з головних переваг Суду.
Особливо небезпечно, якщо виходи починають сприйматися не як виняток, а як доступний інструмент політичної відповіді на небажане розслідування.
Історія Угорщини показала і ризик, і можливість зворотного руху
Втім, процес не є одностороннім.
У квітні 2025 року уряд Віктора Орбана оголосив про вихід Угорщини з МКС на тлі візиту Нетаньягу, якого Будапешт не затримав. Повідомлення про вихід було офіційно передано ООН 2 червня 2025 року.
Але після зміни влади Угорщина змінила курс.
27 травня 2026 року парламент підтримав збереження членства у МКС, а 29 травня Будапешт відкликав повідомлення про вихід — буквально перед тим, як воно мало набути чинності. ООН офіційно зафіксувала відкликання.
Це принциповий приклад для оцінки нинішньої «екзистенційної» кризи.
Рішення держав щодо МКС не є незворотними. Вони залежать від урядів, внутрішньої політики та міжнародного тиску.
А отже, майбутнє Суду визначатиметься не лише юридичними нормами, а й тим, чи готові його держави-учасниці витрачати політичний ресурс на захист цих норм.
Усунення Каріма Хана додало кризу легітимності всередині самого Суду
Зовнішній тиск наклався на надзвичайно незручну внутрішню проблему.
Карім Хан, який очолював Офіс прокурора під час відкриття повномасштабного розслідування в Україні та подання заяв на ордери щодо путіна, у травні 2025 року відійшов від виконання обов’язків на час розслідування звинувачень у сексуальних домаганнях.
У червні 2026 року було оголошено про його відсторонення, а 24 липня держави-учасниці проголосували за звільнення Хана з посади. Reuters повідомляв, що за його усунення проголосували 82 із 125 держав. Хан заперечував звинувачення.
Для української справи це не означає припинення розслідування.
Ордери видає не прокурор одноосібно, а судді після оцінки представлених прокуратурою матеріалів. Заміна очільника Офісу прокурора не анулює рішень палат.
Але інституційно удар серйозний.
МКС одночасно мусить переконувати світ, що його суддів не можна залякувати санкціями, що його рішення повинні виконувати держави і що він сам здатний підтримувати належні стандарти відповідальності всередині власного керівництва.
Це складне поєднання.
Для противників Суду скандал навколо Хана став додатковим аргументом на користь тези про кризу установи.
Для прихильників МКС його усунення можна трактувати навпаки: як демонстрацію того, що керівництво Суду також не перебуває поза механізмами відповідальності.
Але перехідний період неминуче забирає управлінські ресурси в момент, коли зовнішній тиск і так безпрецедентний.
Що це означає саме для справи про депортацію українських дітей
Ордер щодо путіна має особливе значення, оскільки перша справа Суду проти найвищого російського керівництва стосувалася не абстрактної відповідальності за війну загалом, а конкретного й документованого механізму — незаконного переміщення українських дітей.
Це одночасно сильна і вразлива справа.
Сильна — тому що переміщення дітей залишає адміністративний слід: рішення органів влади, транспортні маршрути, документи про опіку та усиновлення, зміни громадянства, списки установ, заяви посадовців.
Вразлива — тому що час працює проти слідства і потерпілих.
Діти дорослішають. Змінюються прізвища та документи. Родини переміщуються. Свідки можуть зникнути. Дані можуть бути видалені. Території залишаються окупованими.
Саме тому ослаблення не лише МКС, а й усієї міжнародної інфраструктури документування є для України системною проблемою.
Reuters у травні 2026 року описував, як скорочення американського фінансування програм міжнародного правосуддя вже вдарило по українських організаціях та проєктах, що документують російські воєнні злочини, допомагають прокурорам і займаються, серед іншого, справами викрадених дітей. На той момент українські органи вже зареєстрували понад 230 тисяч проваджень щодо можливих воєнних злочинів та пов’язаних із війною правопорушень.
Тому український ризик складається не з одного елемента.
МКС може залишити ордер чинним, але якщо одночасно слабшають міжнародні слідчі програми, фінансування документування, політична готовність заарештовувати підозрюваних і сама інституційна спроможність Суду, перспектива доведення справи до судового процесу відсувається.
Але МКС — не вся система відповідальності за російські злочини
Саме тому було б помилкою будувати українську стратегію правосуддя навколо одного міжнародного суду.
Паралельно існує кілька рівнів переслідування.
Українські правоохоронні органи ведуть власні кримінальні провадження.
Спільна слідча група, створена за підтримки Eurojust, об’єднує Україну, Литву, Польщу, Естонію, Латвію, Словаччину та Румунію. До співпраці залучені МКС і Europol, а зі США було укладено окремий меморандум. Мета системи — обмінюватися доказами та забезпечувати можливість їх використання як у національних процесах, так і в МКС.
Європейський Союз також фінансував спроможності МКС для роботи щодо України та розвиток систем зберігання доказів у Eurojust.
Окремий механізм створюється для злочину агресії.
Це принципово важливо, тому що саме тут можливості МКС обмежені. Суд може розслідувати в Україні воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, але через особливості юрисдикції щодо агресії не може повноцінно переслідувати російське керівництво саме за рішення розпочати агресивну війну.
Тому Україна та Рада Європи створюють Спеціальний трибунал щодо злочину агресії.
У червні 2025 року Україна і Рада Європи підписали угоду про його створення, а в травні 2026-го 36 держав і ЄС приєдналися до розширеної часткової угоди, яка формує механізм управління майбутнім трибуналом. Нідерланди підтвердили готовність прийняти його в Гаазі.
Це означає, що навіть тяжка криза МКС не залишає Україну з одним-єдиним юридичним каналом.
Навпаки, нинішня ситуація показує, чому Києву потрібна багаторівнева система: МКС, спеціальний трибунал, українські суди, суди інших держав за принципом універсальної юрисдикції, Eurojust та міжнародні механізми збереження доказів.
Читайте також: “Суд для Кремля ближче, ніж будь-коли: як спецтрибунал щодо агресії РФ переходить від політичної ідеї до реального запуску”
Найгірший сценарій для України — не зникнення Суду
Коли WSJ говорить про боротьбу МКС за виживання, це не потрібно читати буквально як прогноз швидкого закриття будівлі в Гаазі.
Станом на серпень 2026 року Суд продовжує існувати, проводити розслідування і розглядати справи. 125 держав залишаються учасницями Римського статуту. Японія, найбільший фінансовий донор МКС, після санкцій проти Томоко Акане підтвердила підтримку Суду. Європейський Союз обговорює механізми захисту МКС від екстериторіальної дії американських санкцій.
Тому реалістичний ризик для України виглядає інакше.
Суд може вижити інституційно, але стати слабшим політично.
Він може продовжувати видавати юридично чинні рішення, які дедалі складніше виконувати.
Може мати юрисдикцію, але втрачати партнерів.
Може мати докази, але роками не отримувати обвинувачених.
Може встановлювати порушення державами обов’язку співпрацювати, не маючи дієвого механізму покарання за таке порушення.
Це і є найбільш небезпечна форма ерозії міжнародного кримінального правосуддя.
Не скасування правил.
А поступова втрата переконання, що їх обов’язково виконувати.
Водночас ордер уже досяг того, чого до 2023 року не існувало
Є й протилежний бік.
До 17 березня 2023 року путін міг приїхати до держави-учасниці МКС без міжнародного судового ордера, який вимагав би його арешту.
Після 17 березня ця реальність змінилася.
З кожною поїздкою Кремль повинен оцінювати юридичні ризики. Кожна держава-учасниця, яка його запрошує, повинна вирішувати, чи готова порушувати свої зобов’язання. Кожне невиконання можна юридично зафіксувати, як це вже відбулося щодо Монголії та Таджикистану.
Саме існування такого обмеження для чинного керівника Росії є результатом роботи МКС.
Тому парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що криза Суду частково стала наслідком його власної спроби поводитися як справді універсальний суд.
Протягом багатьох років МКС критикували за концентрацію на слабших державах, передусім африканських. Коли він почав переслідувати представників держав, що мають значну військову і геополітичну вагу або сильних союзників, виникла інша проблема: чи здатна міжнародна судова система витримати відповідь цих держав.
Україна безпосередньо зацікавлена, щоб відповідь була позитивною.
Бо принцип, який стоїть за ордером щодо путіна, значно ширший за одну людину.
Він полягає в тому, що державна посада, військова сила, ядерний арсенал і членство в Раді Безпеки ООН не повинні автоматично робити людину недосяжною для кримінального правосуддя.
Якщо цей принцип збережеться, ордер може чекати роками.
Історія міжнародної кримінальної юстиції знає підозрюваних, які тривалий час залишалися недоступними, а потім опинялися перед судом після зміни влади, політичного режиму або міжнародного балансу.
МКС не проводить повноцінний судовий процес над людиною, яка не перебуває в його розпорядженні. Тому без передачі путіна до Гааги швидкого процесу не буде.
Але кримінальний ордер не працює за логікою виборчого циклу чи дипломатичного саміту.
Його стратегічна сила полягає саме в довгій тривалості.
Для України питання тепер звучить ширше: хто захистить систему, яка має судити російських керівників
Криза МКС не означає, що справа проти путіна розвалилася.
Не означає, що ордер утратив чинність.
Не означає, що розслідування незаконної депортації українських дітей припинено.
І не означає, що вихід окремих держав із Римського статуту може заднім числом стерти вже відкриті справи.
Але вона ставить перед Україною складніше питання.
Міжнародне кримінальне право працює лише настільки добре, наскільки держави готові захищати його тоді, коли його рішення стають політично незручними.
Заарештувати командира поваленої диктатури нескладно.
Набагато складніше застосувати ті самі правила до керівника великої держави, важливого союзника або партнера, з яким потрібно вести переговори.
Саме цей тест зараз проходить МКС.
І тому боротьба за його інституційну стійкість для України є частиною тієї самої боротьби за відповідальність Росії.
Ордер щодо путіна вже перетворив пересування російського керівника на юридичне питання і зафіксував на найвищому міжнародному рівні підозру у воєнному злочині, пов’язаному з депортацією українських дітей.
Наступний етап набагато складніший.
Потрібно зробити так, щоб міжнародна система не звикла до думки, що ордер можна мати — і водночас безкарно не виконувати.
Бо для України справжня екзистенційна загроза полягає не в тому, що Міжнародний кримінальний суд одного дня зникне.
А в тому, що він залишиться — але держави перестануть його боятися і слухатися.
