Зеленський відповів Мерцу: Україна захищає Європу не символічно — отже, і її місце в ЄС не може бути символічним.
Президент Володимир Зеленський різко відреагував на ідею канцлера Німеччини Фрідріха Мерца надати Україні проміжний статус “асоційованого члена” Європейського Союзу. Київ бачить у такому форматі не пришвидшення інтеграції, а ризик політичної пастки: Україна може опинитися “всередині” європейських інституцій, але без права впливати на рішення, які стосуватимуться її безпеки, економіки та майбутнього.
Україна знову поставила перед Європейським Союзом питання, яке після 24 лютого 2022 року перестало бути суто бюрократичним: чи може країна, що стримує найбільшу війну на континенті з часів Другої світової, залишатися лише кандидатом, спостерігачем або “асоційованим” учасником європейського проєкту?
Відповідь Володимира Зеленського — ні.
У листі до керівництва ЄС президент України назвав несправедливою пропозицію Німеччини щодо “асоційованого” членства без права голосу. Ідея Мерца передбачає участь України в засіданнях та інституціях ЄС як проміжний крок до повноправного членства, але без можливості голосувати. Саме це, за логікою Києва, і є головною проблемою: Україна може бути присутньою в ЄС, але залишатися “безголосою”.
Ключова фраза Зеленського — “Ми захищаємо Європу повністю, а не частково і не напівзаходами” — стала не просто дипломатичною відповіддю Берліну. Це формула української претензії до Євросоюзу: якщо Україна платить за європейську безпеку реальною війною, то її інтеграція не може бути зведена до символічної присутності без політичних прав.
Читайте також: “ЄС без повних прав: шанс для України чи пастка “вічного передпокою””
Що саме запропонував Мерц
Пропозиція канцлера Німеччини Фрідріха Мерца виникла як спроба знайти проміжну модель між двома крайнощами: швидким повноправним вступом України до ЄС, який багато європейських столиць вважають складним у найближчі роки, і нинішнім статусом країни-кандидата, що не дає Києву реальної участі в ухваленні рішень.
Ідеться про спеціальний формат, який міг би дозволити Україні брати участь у самітах, міністерських зустрічах та окремих інституційних механізмах ЄС, але без права голосу. Також у плані згадувались поступовий доступ до окремих європейських програм, можливість залучення до бюджету ЄС і потенційне застосування до України безпекової логіки статті 42.7 Договору про ЄС — тобто пункту про взаємну допомогу у разі збройної агресії.
На папері це може виглядати як спроба прискорити інтеграцію. Але для Києва ключове питання звучить інакше: чи не перетвориться тимчасовий статус на довготривалу заміну повноправного членства?
Саме в цьому полягає головна небезпека. Україна вже має досвід “проміжних форматів” — від асоціації до політичних декларацій, від стратегічного партнерства до безпекових обіцянок. Багато з них допомагали, але жоден не замінив повноцінних гарантій і політичної суб’єктності.
Читайте також: “Момент раз на покоління: у ЄС обговорюють «обмежене членство» для України. Що це за модель, чому столиці нервують і що буде далі”
Чому Київ каже “ні”: бути присутнім — не означає мати вплив
Позиція Зеленського будується навколо простого аргументу: членство без права голосу створює дисбаланс між обов’язками та правами.
Україна вже виконує роль, яку багато європейських столиць лише починають осмислювати: вона є східним щитом Європи, утримує фронт проти Росії, знищує частину російського військового потенціалу, набуває унікального досвіду сучасної війни та фактично стримує подальшу експансію Москви. У такій логіці Київ вважає несправедливим формат, за якого Україну можуть запросити до кімнати, але не дати їй права впливати на рішення.
Це не лише питання престижу. Для держави, що воює, право голосу в ЄС означає можливість впливати на санкційну політику, оборонну промисловість, бюджетні інструменти, аграрні та торговельні правила, енергетичну безпеку, відбудову, спільні закупівлі, політику щодо Росії та майбутню архітектуру континентальної безпеки.
Тому для України “асоційоване членство” без голосу може виглядати не як подарунок, а як обмежена версія європейськості: з обов’язками, очікуваннями та політичними вимогами — але без рівноправного місця за столом.
Читайте також: “Україна реформується швидше за багатьох, та Європа все одно тримає дистанцію”
Європейська логіка: підтримка України — так, швидкий вступ — складніше
Європейська сторона дивиться на ситуацію інакше. Для багатьох у ЄС вступ України — це не лише моральне чи безпекове рішення, а складний юридичний, інституційний і фінансовий процес.
Україна подала заявку на членство 28 лютого 2022 року, отримала статус кандидата 23 червня 2022-го, а переговори про вступ були формально відкриті у червні 2024 року. Переговорний процес охоплює великий масив права ЄС — acquis — і поділений на розділи та кластери, які мають відкриватися й закриватися відповідно до реформ і готовності країни-кандидата.
Саме тому в Брюсселі постійно наголошують на “merit-based process” — підході, заснованому на заслугах і виконанні критеріїв. Єврокомісія, коментуючи ідею Мерца, підтвердила отримання листа й заявила, що будь-які інноваційні рішення мають залишатися пов’язаними з логікою реального прогресу кандидатів у процесі розширення.
І тут виникає головна суперечність.
Україна апелює до історичної справедливості, безпеки й жертовності. ЄС — до процедур, інституційної спроможності та реформ. Україна каже: ми вже довели свою європейськість у війні. Європа відповідає: цього недостатньо для членства в союзі, який побудований не лише на спільній геополітичній позиції, а й на правилах, судах, ринках, конкуренції, антикорупційній системі, свободах і стабільних інституціях.
Обидві логіки мають підстави. Саме тому конфлікт навколо “асоційованого членства” такий гострий.
Читайте також: “Що таке “зворотне розширення” і як воно може наблизити Україну до ЄС”
Пастка “тимчасового статусу”: чому Україна боїться напіврішень
У Києві добре розуміють, що слово “тимчасовий” у міжнародній політиці іноді означає “на невизначений строк”.
Проміжний статус може бути корисним, якщо він справді пришвидшує шлях до членства: відкриває двері, запускає кластери, дає доступ до політик ЄС, збільшує фінансову та безпекову підтримку і чітко прив’язаний до дати або умов повноправного вступу.
Але він стає небезпечним, якщо починає виконувати роль замінника. Тоді ЄС може сказати: Україна вже отримала участь у засіданнях, доступ до частини програм, певні безпекові обіцянки — отже, питання повного членства можна відкласти. Саме цього Київ прагне уникнути.
Окрема проблема — юридична. Дипломати в Брюсселі висловлювали сумніви щодо того, чи може такий статус існувати без змін до договорів ЄС. Інакше кажучи, навіть якщо політична ідея виглядає привабливо, її реалізація може виявитися складною або довгою.
Тож парадокс полягає в тому, що формат, який подається як спосіб прискорити інтеграцію, сам може стати новою бюрократичною пасткою.
Читайте також: “ЄС сказав «ні» не Україні, а обхідному шляху. Чому провалилася ідея «зворотного» членства — і що це насправді означає для України”
Переговорні кластери: що насправді потрібно Україні зараз
У своїх заявах Зеленський робить акцент не лише на відмові від “асоційованого членства”, а й на практичному кроці — відкритті переговорних кластерів.
Саме це є реальним механізмом руху до членства. Не декларація, не символічний статус, не політична втіха, а відкриття конкретних напрямів переговорів, де Україна може показувати прогрес, закривати вимоги, адаптувати законодавство і поступово входити в європейський правовий та економічний простір.
Європейська Рада вже неодноразово закликала відкривати переговорні кластери без зволікань, починаючи з фундаментального кластера, відповідно до методології розширення та підходу, заснованого на заслугах.
Саме тому Київ наполягає: якщо ЄС хоче допомогти Україні, то найкраща відповідь — не вигадувати альтернативний статус, а розблокувати нормальний переговорний процес. Бо лише відкриття кластерів переводить євроінтеграцію з політичних обіцянок у конкретну роботу.
Безпека як нова валюта євроінтеграції
Війна змінила саму природу української заявки на членство в ЄС.
До 2022 року аргумент був переважно реформаторським: Україна має стати більш правовою, прозорою, конкурентною, економічно сумісною з ЄС. Після повномасштабного вторгнення до цього додався інший аргумент — безпековий: Україна не просто хоче приєднатися до Європи, вона вже захищає її східний кордон.
Цей аргумент Зеленський послідовно підсилює. У вечірньому зверненні 23 травня він говорив не тільки про ЄС, а й про українські “далекобійні санкції” проти російського ВПК, удари по російській нафтовій інфраструктурі та нові санкції проти російських військових, причетних до ракетних і дронових атак. На офіційному сайті президента того дня окремо наголошувалося на ураженні цілі в Пермському регіоні на відстані 1700 км від українського кордону та на важливості продовження всіх форм санкційного тиску проти Росії.
Це не випадкова зв’язка. Зеленський фактично говорить Європі: Україна не просить членства лише як нагороду. Вона пропонує ЄС безпекову реальність, якої сам Союз поки не має в такому масштабі: досвід протидії Росії, оборонні технології, військову стійкість, розуміння сучасної війни, санкційну практику й здатність бити по інфраструктурі агресора.
Тому теза “без України не може бути повноцінного європейського проєкту” — це не тільки політичний лозунг. Це нове бачення ЄС як союзу, якому потрібні не лише ринки й регуляції, а й стратегічна сила.
Українська образа і європейська обережність
У цій дискусії є емоційний шар, який не можна ігнорувати.
Для багатьох українців ідея “членства без голосу” звучить принизливо. Україна платить надзвичайну ціну за те, щоб Росія не просувалася далі. Українські військові, енергетики, рятувальники, волонтери, медики, підприємці й цивільні живуть у реальності, де європейська безпека не є абстракцією. Вона вимірюється ударами, втратами, мобілізацією, зруйнованими містами, нічними тривогами, евакуаціями й щоденною роботою держави під обстрілами.
Звідси — українське відчуття, що Європа має бачити в Україні не прохача, а співзасновника нової безпекової архітектури.
Але в ЄС також є своя логіка. Європейський Союз — це не військовий альянс у класичному сенсі, а складна політико-правова система. Її членство означає доступ до бюджету, ринку, фондів, аграрної політики, свободи руху, інституційного голосу, права вето в окремих сферах і участі в ухваленні рішень для всього блоку.
Тому частина європейських столиць побоюється, що швидкий вступ України без повної підготовки може створити проблеми не лише для ЄС, а й для самої України. Війна дала Києву величезний моральний капітал, але не скасувала питань до судової системи, антикорупційної інфраструктури, економічної конкуренції, адміністративної спроможності й захисту прав.
Це і є головна дилема: Україна відчуває себе захисником Європи, а ЄС усе ще часто бачить Україну як кандидата, який має виконати домашнє завдання.
Чому “напівчленство” може бути гіршим за повільний, але чесний процес
Проблема пропозиції Мерца не в тому, що вона обов’язково ворожа Україні. Навпаки, її можна прочитати як спробу знайти практичний шлях у ситуації, коли повноправний вступ потребує часу, а Україна потребує політичного результату вже зараз.
Але для Києва принциповим є інше: будь-який проміжний формат має бути не альтернативою членству, а інструментом його пришвидшення.
Тому прийнятним для України міг би бути пакет, у якому:
- відкриваються всі переговорні кластери;
- проміжна участь в інституціях ЄС не замінює повноправного членства;
- прописується чітка дорожня карта;
- Україна отримує більше доступу до програм, ринку, оборонної кооперації та фінансування;
- безпекові гарантії мають реальний зміст, а не лише політичну декларацію;
- жоден новий статус не використовується як аргумент для відтермінування вступу.
Без цього “асоційоване членство” може перетворитися на красиву назву для старої проблеми: Україна біля Європи, Україна з Європою, Україна для Європи — але ще не в Європі як рівноправний учасник.
Що змінилося після відходу Орбана
Окремий елемент листа Зеленського — згадка про зміну політичної ситуації в Угорщині. Президент України вказав, що усунення Віктора Орбана після виборів створило можливість для суттєвого прогресу в переговорах про вступ.
Це важливо, бо саме Угорщина тривалий час була одним із головних блокувальників руху України до ЄС. Якщо це вето справді зняте або послаблене, у Києві логічно ставлять питання: навіщо зараз створювати новий проміжний формат, якщо можна рухатися основним шляхом?
Для України момент виглядає як “вікно можливостей”. Якщо політичний бар’єр у Будапешті зменшився, то ЄС має не вигадувати замінники, а відкривати кластери та запускати повноцінну переговорну динаміку.
Сильна позиція Києва: дипломатія без комплексу меншовартості
Риторика Зеленського справді стала жорсткішою. Але ця жорсткість має внутрішню логіку.
Україна більше не говорить із Європою мовою країни, яка лише просить про перспективу. Вона говорить мовою держави, яка вважає себе необхідною для майбутнього континенту.
Це новий стиль української дипломатії: менше подяк за сам факт уваги, більше вимог до стратегічної чесності. Київ дякує партнерам за підтримку, але водночас нагадує: українська оборона — це не локальна справа, а частина європейської безпеки.
Така позиція може дратувати частину європейських політиків. Але вона відображає зміну балансу. Україна більше не хоче бути лише об’єктом політики розширення. Вона претендує на роль суб’єкта, який сам формує порядок денний.
ЄС має обрати між символікою і стратегією
Дискусія навколо “асоційованого членства” — це не технічна суперечка про формат участі в засіданнях. Це тест на те, як Європейський Союз бачить Україну.
Якщо Україна для ЄС — лише складний кандидат, тоді проміжні статуси, відкладені рішення й обережні формули здаватимуться природними. Якщо ж Україна — ключова частина майбутньої європейської безпеки, тоді логіка має бути іншою: не “як дати Києву щось замість членства”, а “як довести Україну до членства швидко, чесно й без руйнування правил”.
Зеленський фактично поставив Європі саме це питання. Україна не відкидає інтеграційні етапи як такі. Вона відкидає політичну нерівність, замасковану під інноваційний формат. Вона не хоче бути присутньою в ЄС без голосу. Вона хоче бути частиною Європи не символічно, а повноправно.
Бо якщо Україна захищає Європу не наполовину, то й відповідь Європи не може бути напівзаходом.
Пропозиція Фрідріха Мерца про “асоційоване членство” може виглядати як спроба пришвидшити інтеграцію України до ЄС, але для Києва вона містить серйозний ризик: замінити повноправне членство політичною присутністю без впливу. Зеленський відповідає на це логікою війни й справедливості: Україна не символічно захищає Європу, тому не може отримати символічне місце в європейському проєкті. Реальним компромісом може бути лише той формат, який відкриває переговорні кластери, пришвидшує вступ і не перетворюється на “зал очікування” без права голосу.
За матеріалами reuters.com
