Уряд представив довгострокову економічну стратегію, яка має змінити саму модель розвитку країни: більше інвестицій, вища продуктивність, сильніші інституції, ставка на приватний сектор, оборонні технології, енергетику, агросектор, ІТ та критичні мінерали.

Україна готує одну з найамбітніших економічних стратегій за час повномасштабної війни. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко представила бачення «Економіки майбутнього» — 15-річного плану, який має вивести країну на щорічне зростання ВВП у 6%, підняти продуктивність праці до 5%, збільшити частку інвестицій у ВВП до 24–30% і створити умови для повернення понад 3 млн українців з-за кордону. У центрі документа — не просто післявоєнна відбудова, а спроба побудувати нову економічну систему: конкурентну, інвестиційно привабливу, інтегровану з ЄС і здатну фінансувати власну безпеку.

Після більш ніж чотирьох років великої війни Україна опинилася перед складним вибором.

З одного боку, держава змушена щодня витрачати величезні ресурси на оборону, відновлення енергетики, підтримку бюджету, соціальні виплати й ремонт зруйнованої інфраструктури.

З іншого — країна не може жити лише логікою виживання.

Саме тому нова економічна стратегія має не лише технократичне, а й політичне значення. Вона відповідає на питання: якою Україна хоче бути після війни — країною, що постійно залежить від допомоги партнерів, чи державою, здатною самостійно виробляти, експортувати, залучати капітал і фінансувати власну оборону.

Офіс президента наголошує, що стратегія має два ключові завдання: бюджетна самодостатність і зростання економіки через залучення приватного капіталу у ключові сфери.

Що саме представив уряд

Стратегія отримала назву «Економіка майбутнього». Вона розрахована на 15 років і, за словами уряду, розробляється спільно з міжнародними партнерами, зокрема із залученням аналітичної бази Світового банку. Її ідеологія — побудова економіки, яка працюватиме за правилами Європейського Союзу: із конкуренцією, захистом інвесторів, сильними інституціями та активним приватним сектором.

У документі закладено кілька великих цілей:

Напрям	Поточна / довоєнна база	Ціль стратегії
Середні темпи зростання ВВП	близько 2,5% до війни	6% на рік
Продуктивність праці	близько 1,3%	5%
Частка інвестицій у ВВП	близько 16% до війни	24–30% щороку
Повернення українців	мільйони громадян за кордоном	3,1 млн людей

Ці цифри важливі не лише самі по собі. Вони демонструють, що влада хоче говорити не про повільне відновлення, а про економічний ривок. Україна має не просто повернутися до довоєнного стану, а стати іншою — продуктивнішою, технологічнішою, відкритішою для інвесторів і глибше інтегрованою в європейські ринки.

Чому ця стратегія з’явилася саме зараз

Поява 15-річної стратегії — це спроба перейти від короткострокового антикризового управління до довгого планування. У перші роки повномасштабної війни головними завданнями були оборона, макрофінансова стабільність, енергетичне виживання та збереження базових функцій держави.

Тепер ситуація інша. Україна одночасно має:

фінансувати війну;
відновлювати зруйновану інфраструктуру;
втримувати бізнес;
повертати людей;
залучати інвестиції;
виконувати вимоги євроінтеграції;
створювати нову промислову базу;
зменшувати залежність бюджету від зовнішньої допомоги.

Це означає, що економічна політика вже не може бути лише реакцією на кризу. Вона має стати стратегією виживання через розвиток.

6% зростання ВВП: амбіція чи реалістичний орієнтир

Одна з головних заяв уряду — бажання підняти середні темпи зростання ВВП до 6% на рік. Для України це дуже висока планка. Таке зростання означало б, що країна не просто відновлюється після падіння, а стабільно нарощує виробництво, експорт, інвестиції, зайнятість і внутрішній попит.

Але 6% неможливі самі по собі. Для такого темпу потрібні одразу кілька умов:

Перша умова — інвестиції

Без масштабного припливу капіталу Україна не зможе швидко модернізувати промисловість, енергетику, транспорт, житло й оборонне виробництво.

Друга умова — робоча сила

Економіка не зростатиме без людей. Повернення українців, інтеграція ветеранів, перекваліфікація працівників і залучення жінок до ринку праці стають не соціальними деталями, а основою економічного розвитку.

Третя умова — інституції

Інвестори приходять туди, де є правила. Якщо суди слабкі, право власності не захищене, а регуляції змінюються непередбачувано, навіть найкраща презентація не перетвориться на реальні гроші.

Четверта умова — безпека

Поки Росія продовжує атаки, бізнес і міжнародні партнери враховуватимуть воєнні ризики. Тому економічна стратегія прямо залежить від оборонної спроможності України, ППО, захисту енергетики та страхування воєнних ризиків.

Чому влада говорить саме про 6% ВВП

Ціль у 6% зростання ВВП на рік — це не випадкова цифра. Вона символічно повертає Україну до періоду нульових, коли економіка демонструвала найвищі темпи зростання за час незалежності.

Найпомітніші роки тоді виглядали так:

Рік	Зростання ВВП
2000	близько 5,9%
2001	близько 8,8%
2003	близько 9,5%
2004	близько 11,8%
2006	близько 7,6%
2007	близько 8,2%

Це був період, коли економіка України швидко відновлювалася після глибокого падіння 1990-х. Високі темпи забезпечувалися низькою базою порівняння, сприятливою світовою кон’юнктурою, попитом на металургійну продукцію, активним внутрішнім споживанням і дешевшими енергоресурсами.

Але після світової фінансової кризи 2008–2009 років Україна вже не змогла повернутися до стійких 6% зростання. Навіть у періоди відновлення темпи були скромнішими:

2010 рік — близько 4,1%;
2011 рік — близько 5,5%;
2016–2019 роки — переважно 2–3,5%;
2023 рік — 5,3%, але це було відновлення після обвалу майже на 29% у 2022 році.

Саме тому нинішня мета уряду виглядає дуже амбітною. Вона означає не просто післявоєнне відновлення, а спробу вийти на нову траєкторію розвитку.

Чим бум нульових відрізняється від того, що Україна хоче зробити зараз

Економічне зростання початку 2000-х і потенційне зростання після великої війни — це два різні процеси.

Бум нульових був зростанням після глибокого падіння

У 1990-х українська економіка пережила драматичне скорочення. Тому у 2000-х частина зростання була відновлювальною: економіка піднімалася з дуже низької бази.

Нульові спиралися на стару промислову модель

Металургія, хімія, важка промисловість, експорт сировинної та напівсировинної продукції — саме ці сектори були ключовими драйверами. Але така модель була залежною від світових цін, енергоресурсів і зовнішніх ринків.

Тодішнє зростання не створило достатньо сильних інституцій

Попри високі темпи ВВП, Україна не змогла побудувати стійку систему захисту інвесторів, незалежних судів, чесної конкуренції та високої продуктивності. Тому після криз економіка знову втрачала темп.

Сьогодні умови набагато складніші

Україна воює, частина територій окупована, інфраструктура зруйнована, мільйони людей виїхали, бізнес працює під постійним ризиком атак, а бюджет залежить від зовнішньої допомоги.

Отже, повторити бум нульових у прямому сенсі неможливо. Але Україна може спробувати створити новий тип зростання — не сировинний, а технологічний, інвестиційний і європейський.

Головна зміна: від економіки допомоги до економіки інвестицій

Одна з найважливіших ідей нової стратегії — перехід від залежності від міжнародної підтримки до моделі, у якій приватний капітал стає двигуном зростання.

Це не означає, що допомога партнерів більше не потрібна. Навпаки, у найближчі роки Україна й надалі залежатиме від зовнішнього фінансування, особливо у бюджетній та оборонній сферах. Але сама логіка має змінитися: міжнародні гроші мають не лише закривати дефіцит, а й запускати інвестиції, гарантії, страхування ризиків, інфраструктурні проєкти та виробництво.

Офіційний сайт Ukraine Recovery Conference 2026 прямо зазначає, що конференція в Гданську має не лише мобілізувати підтримку відновлення, а й каталізувати інвестиції для українського бізнесу. Окремий акцент буде зроблено на енергетиці, критичній інфраструктурі, логістиці, безпеці та оборонній складовій.

Сім секторів, на яких Україна хоче будувати майбутнє

Уряд визначив кілька пріоритетних секторів. Разом вони формують нову економічну карту України.

Оборонні технології

Оборонний сектор уже став одним із найдинамічніших напрямів української економіки. Дрони, системи радіоелектронної боротьби, програмне забезпечення, засоби розвідки, безпілотні платформи, технології ППО — усе це створює новий промисловий кластер.

Для України це не просто виробництво. Це питання виживання. Але у довгій перспективі оборонні технології можуть стати і джерелом експорту, міжнародних партнерств та технологічної спеціалізації.

Енергетика

Російські удари показали, що стара централізована енергетична модель є вразливою. Тому економіка майбутнього неможлива без нової енергетики: розподіленої генерації, накопичувачів, локальних систем, модернізації мереж, енергоефективності та інтеграції з європейським ринком.

На URC 2026 енергетика також визначена як один із ключових напрямів, зокрема через потребу в енергетичній стійкості, децентралізованій системі та залученні інвестицій.

Агросектор

Український агросектор залишається однією з базових опор економіки. Але майбутнє — не лише в експорті зерна. Значно важливішими стають переробка, харчова промисловість, біоенергетика, логістика, зберігання, продукція з високою доданою вартістю.

Інакше кажучи, Україна має заробляти не тільки на сировині, а й на готових продуктах.

Транспорт і логістика

Для країни, яка воює і водночас інтегрується в ЄС, транспорт — це частина безпеки. Порти, залізниця, автомобільні коридори, прикордонна інфраструктура, логістичні хаби — усе це визначає, наскільки швидко Україна може експортувати, імпортувати, перевозити вантажі та підтримувати фронт.

Машинобудування

Машинобудування може стати одним із ключів до нової промислової політики. Якщо Україна хоче вийти з ролі сировинної економіки, їй потрібно виробляти більше складної продукції: обладнання, техніки, промислових систем, компонентів для енергетики, оборони, транспорту й агросектору.

ІТ

Український ІТ-сектор уже довів свою стійкість. Але наступний етап — не лише аутсорсинг. Україна має розвивати власні продукти, кібербезпеку, military-tech, gov-tech, штучний інтелект, цифрові сервіси для промисловості та держави.

Критичні мінерали

Критичні матеріали стають частиною глобальної конкуренції. Вони потрібні для акумуляторів, енергетики, оборонної промисловості, електромобілів і високих технологій. Для України це шанс стати важливою частиною європейських ланцюгів постачання — але лише за умови прозорого видобутку, переробки, екологічного контролю та захисту інвесторів.

П’ять компонентів «Економіки майбутнього»

Уряд виділяє п’ять базових компонентів стратегії.

Приватна ініціатива

Це означає, що держава хоче бачити бізнес головним рушієм розвитку. Не лише великі компанії, а й малий та середній бізнес мають створювати робочі місця, продукти, експорт і податкову базу.

Залучення інвестицій

Україна потребує грошей не тільки на ремонт зруйнованого, а й на модернізацію. Інвестиції мають іти в енергетику, промисловість, інфраструктуру, оборонні технології, переробку та людський капітал.

Сильні інституції

Без сильних інституцій стратегія не працюватиме. Це означає незалежні суди, прогнозовану податкову політику, захист власності, антикорупційні механізми, якісне державне управління та прозорі правила для бізнесу.

Наближення до правил ЄС

Європейська інтеграція — це не лише політичний курс. Це зміна правил економіки: конкуренція, стандарти, регуляції, екологічні вимоги, держдопомога, митні процедури, захист інвесторів і доступ до європейського ринку.

Економічна свобода

Цей компонент важливий як сигнал бізнесу: держава не має задушити економіку надмірним контролем. Водночас економічна свобода не означає хаос. Вона означає чесні правила, мінімум необґрунтованих бар’єрів і рівні умови для всіх.

Найбільший виклик — люди

Окрема ціль стратегії — повернення 3,1 млн українців. Це не просто демографічний показник. Це питання виживання економіки.

Україні потрібні працівники, підприємці, інженери, вчителі, лікарі, будівельники, військові фахівці, ІТ-спеціалісти, управлінці, фермери, логісти. Без людей не буде ні 6% зростання, ні промисловості, ні нових податків, ні відновлення громад.

Але люди повертаються не через гасла. Вони повертаються, коли бачать:

безпеку;
роботу;
житло;
школи й садочки;
медицину;
нормальні зарплати;
перспективу для дітей;
зрозумілу політику держави;
відчуття, що країна має майбутнє.

Тому економічна стратегія має бути одночасно і соціальною стратегією. Якщо Україна не створить умов для повернення людей, бізнесу просто не буде з ким працювати.

Чому перший квартал 2026 року охолоджує очікування

На тлі амбітної стратегії поточна економічна ситуація виглядає складно. За підсумками першого кварталу 2026 року реальний ВВП України знизився на 0,5% порівняно з аналогічним періодом 2025 року. Якщо порівнювати з попереднім кварталом із урахуванням сезонного фактора, падіння становило 0,7%.

Крім того, уряд готує перегляд макроекономічного прогнозу на 2026 рік, і очікується, що показник зростання буде нижчим за закладені у держбюджеті 2,4%.

Це створює важливий контраст. З одного боку, влада говорить про 6% середнього зростання в майбутньому. З іншого — поточна економіка стикається з уповільненням, воєнними ризиками, енергетичними проблемами, дефіцитом кадрів і слабким інвестиційним попитом.

Саме тому стратегія має бути не просто декларацією. Вона має пояснити, як Україна перейде від нинішнього слабкого зростання до стабільних 6%.

Читайте також: “Квітень витягнув економіку з мінуса, але не з небезпеки: чому Україна все ще ризикує застрягти у стагнації”

Відбудова як величезний фінансовий виклик

Потреби України у відновленні залишаються колосальними. За оцінкою Світового банку, станом на кінець 2025 року загальна вартість відбудови та відновлення України становить майже 588 млрд доларів США протягом наступного десятиліття. Це майже втричі більше за прогнозований номінальний ВВП України за 2025 рік.

Ця цифра пояснює, чому стратегія не може бути лише про державний бюджет. Жоден бюджет не витягне таке навантаження самостійно. Потрібні:

міжнародні гранти;
кредити;
приватні інвестиції;
державно-приватне партнерство;
страхування воєнних ризиків;
конфісковані або заморожені російські активи;
прозорі механізми відбору проєктів;
контроль за використанням коштів.

Відбудова має бути не просто ремонтом зруйнованого. Якщо країна відновить стару інфраструктуру без модернізації, вона ризикує законсервувати стару слабкість. Якщо ж відбудова стане інвестицією в нову енергетику, нову логістику, нову промисловість і нові громади — це може стати основою довгострокового зростання.

Чому Гданськ стане тестом для стратегії

Наступний важливий етап — Конференція з відновлення України в Гданську, яка має відбутися 25–26 червня 2026 року. Саме там Україна планує представити флагманські інвестиційні проєкти. URC 2026 буде співорганізована Польщею та Україною і має зібрати уряди, міжнародні організації, фінансові інституції, бізнес, місцеву владу та громадянське суспільство.

Для уряду це буде важливий момент. Бо стратегія на папері — це одне. А готові інвестиційні проєкти — зовсім інше.

Партнери та бізнес дивитимуться на кілька речей:

чи є чіткі проєкти;
чи зрозуміла їхня вартість;
чи є механізм гарантій;
чи готова нормативна база;
хто відповідальний за виконання;
чи є прозорість;
чи можна масштабувати ці проєкти;
чи знижені ризики для інвесторів.

Гданськ може стати або стартом нового інвестиційного циклу, або черговою конференцією з великими заявами. Різниця буде в деталях виконання.

Що стратегія означає для бізнесу

Для українського бізнесу нова стратегія може стати позитивним сигналом. Держава декларує, що приватний сектор має бути одним із головних двигунів економіки.

Але бізнес чекатиме не красивих формулювань, а практичних рішень:

доступу до кредитів;
зрозумілої податкової політики;
захисту від тиску силових органів;
незалежних судів;
прозорих тендерів;
страхування воєнних ризиків;
підтримки експорту;
дерегуляції там, де вона справді потрібна;
передбачуваності державної політики.

Якщо ці умови будуть виконані, стратегія може відкрити нові можливості для малого, середнього й великого бізнесу. Якщо ні — підприємці й далі працюватимуть у режимі виживання, а іноземні інвестори відкладатимуть рішення.

Що стратегія означає для громадян

Для більшості людей економічна стратегія звучить абстрактно. Але насправді її результати мають відчуватися дуже конкретно.

Для громадян це означає:

більше робочих місць;
вищі зарплати;
повернення бізнесу в громади;
відновлення житла;
стабільнішу енергетику;
якіснішу інфраструктуру;
можливість повернутися з-за кордону;
перспективу для молоді;
економічну базу для фінансування армії.

Якщо стратегія буде успішною, вона має змінити щоденне життя людей. Не лише показники у звітах, а саме відчуття майбутнього: що в Україні можна працювати, будувати бізнес, ростити дітей і планувати життя.

Слабкі місця стратегії

Попри амбітність, стратегія має кілька очевидних ризиків.

Війна

Поки тривають атаки, будь-який прогноз залишається умовним. Інвестори враховуватимуть ризик руйнувань, логістичних проблем, мобілізації, дефіциту кадрів і безпекових загроз.

Демографія

Повернення 3,1 млн українців — дуже складне завдання. Частина людей уже інтегрувалася за кордоном, діти пішли до шкіл, родини знайшли роботу. Щоб повернути їх, потрібні не заклики, а реальні умови.

Інституції

Сильні інституції — ключ до довіри. Але саме інституційна слабкість роками була однією з головних проблем України. Якщо судова система, правоохоронні органи та регулятори не зміняться, інвестори будуть обережними.

Гроші

Потреби у відновленні величезні. Україна не зможе профінансувати все самостійно. Тому якість співпраці з партнерами та здатність залучати приватний капітал стануть вирішальними.

Виконання

Найбільший ризик будь-якої стратегії — залишитися презентацією. Україна має багато досвіду ухвалення правильних документів, які потім не ставали реальною політикою. Цього разу ключовим буде не текст, а реалізація.

У чому головна ідея «Економіки майбутнього»

Головна ідея стратегії — Україна має перестати бути лише країною, яку відновлюють після руйнувань. Вона має стати країною, яка сама створює нову економічну реальність.

Ця модель передбачає:

сильну оборонну промисловість;
технологічний розвиток;
енергетичну стійкість;
нову промисловість;
європейські правила;
приватні інвестиції;
повернення людей;
бюджетну самодостатність;
економіку з вищою доданою вартістю.

Це дуже амбітна мета. Але після великої війни Україна не може дозволити собі маленьке мислення. Старої моделі вже недостатньо. Потрібна нова — швидша, сильніша, стійкіша й більш інтегрована з Європою.

Чи реально повторити бум нульових

Повторити бум нульових буквально — навряд чи. Тоді Україна зростала в інших умовах: після падіння 1990-х, на хвилі сприятливої зовнішньої кон’юнктури, з іншою структурою промисловості та без повномасштабної війни.

Але Україна може зробити інше: створити нову модель зростання, яка буде менш залежною від сировини й більше спиратиметься на:

оборонні технології;
приватний капітал;
індустріальну модернізацію;
енергетичну стійкість;
європейські правила;
людський капітал;
інновації;
експорт продукції з високою доданою вартістю.

Тобто питання не в тому, чи можна повернути 2004 рік. Питання в тому, чи може Україна створити власну версію економічного стрибка — уже в умовах війни, євроінтеграції та глобальної конкуренції.

Стратегія «Економіка майбутнього» — це не просто черговий урядовий документ. Це спроба сформулювати, якою має бути Україна після війни: не бідною периферією, що залежить від донорів, а державою з потужним приватним сектором, власною оборонною промисловістю, модернізованою енергетикою, розвиненою логістикою, сильними інституціями та глибокою інтеграцією з ЄС.

Її головна сила — у правильному фокусі: інвестиції, продуктивність, люди, технології, Європа, безпека. Її головна слабкість — у складності реалізації. Бо 6% зростання ВВП, повернення мільйонів громадян і різке збільшення інвестицій можливі лише тоді, коли держава зможе забезпечити безпеку, правила, довіру й виконання обіцянок.

Україна справді може отримати шанс на економічний ривок. Але це буде не повторення нульових. Це має бути зовсім інший бум — технологічний, інституційний, оборонно-промисловий і європейський.

Тепер головне питання не в тому, чи гарно виглядає стратегія на папері. Головне — чи стане вона реальною дорожньою картою великого економічного перезапуску України.

За матеріалами president.gov.ua