План Федорова “з трьох пунктів”: як Міноборони описує шлях до примусу Росії до миру — і чому мобілізаційна реформа тут не “друга тема”, а фундамент

24 лютого 2026 року — четверті роковини повномасштабного вторгнення. На цьому тлі Міністерство оборони України винесло в публічну площину не просто набір гасел, а структурований план війни, який має змінити російський розрахунок: зробити продовження агресії неприйнятним за ціною, ризиками та ресурсами.

Міністр оборони Михайло Федоров формулює це як завдання, поставлене президентом: паралельно з дипломатією системно посилювати оборону так, щоб “змусити ворога до миру”.

Ця публічна рамка з’являється в момент, коли дипломатичний трек виглядає в’язким: Bloomberg описує переговори як застопорені, а союзники — що США нібито хотіли б угоду до 4 липня 2026 року (символічна дата 250-річчя незалежності).

У такому контексті “три пункти” — це спроба перевести війну в мову вимірюваних цілей, зрозумілу і суспільству, і партнерам: що саме треба зробити, щоб мир став не побажанням, а наслідком нової реальності на фронті, в небі та в економіці РФ.

Читайте також: “Михайло Федоров – новий міністр оборони: що саме він обіцяє змінити”

Каркас плану: три цілі, які мають зійтися в одну точку

Офіційно Міноборони називає три стратегічні цілі:

  1. Закрити небо
  2. Зупинити ворога на землі, у морі та у кіберпросторі
  3. Позбавити Росію економічного ресурсу воювати

Але важливо розуміти: це не три паралельні “проєкти”. Це три важелі одного механізму:

  • небо → збереження міст, енергетики, економіки й керованості країни;
  • фронт, море, кібер → втрата наступального потенціалу РФ;
  • нафта, санкції, тіньовий флот → висихання бюджету війни.

У фіналі МОУ прямо формулює умовний “момент миру”: коли небо закрите, російська армія втратить наступальний потенціал, а економіка РФ не витримає навантаження.

Читайте також: “Оборонна стратегія України – 2026: що в ній закладено, на що підуть $120 млрд і чи вистачить ресурсу”

“Закрити небо”: 100% виявлення і щонайменше 95% перехоплення

Найсильніший і найжорсткіший елемент плану — цифри.

Мета, яку публічно озвучує Міноборони:

  • ідентифікувати 100% повітряних загроз у реальному часі;
  • перехоплювати щонайменше 95% ракет і дронів.
Закриття неба: мета – 100% виявлення повітряних загроз і щонайменше 95% перехоплення ракет і дронів

Чому саме “95%” — це не просто “майже все”

Ця цифра звучить як перемога, але у війні масованих атак “5% прориву” теж має вагу.

  • Якщо летить 100 цілей, то 95% перехоплення = 5 цілей проходять.
  • Якщо 200 цілей — це вже 10 проривів.

Тобто амбіція “95%” — це про систему, яка має тримати удар у великих хвилях, а не про “одну успішну ніч”.

Що конкретно названо інструментами

Міноборони говорить про:

  • запуск багаторівневої системи “малої” ППО;
  • масштабування перехоплювачів (дрони-перехоплювачі);
  • “важливі організаційні зміни” як перші кроки до системної протидії “шахедам” і стабільного захисту міст.

Фраза, яка пояснює сенс цього пункту без зайвих пафосних слів: “Коли небо закрите — країна функціонує”.

Читайте також: “Розвиток «малої» ППО: навіщо Повітряним силам «антидроновий купол» і що змінить призначений Павло Єлізаров”

“Зупинити ворога” в усіх доменах: зробити наступ неможливим

Другий пункт плану — про те, щоб у Росії зникла можливість просуватися як на суші, так і через море та кіберпростір.

Зупинення ворога: рівень втрат противника, який робить подальший наступ неможливим

Ключовий маркер, який МОУ виносить у публічність: ціна кілометра. На Донеччині, за версією МОУ, ворог платить 156 солдатів на 1 км², а “орієнтир” — понад 200 убитих окупантів за кожен км² як рівень втрат, за якого просування стає неможливим.

Читайте також: “Ціль «50 тисяч на місяць»: що насправді означає найгучніша заява Михайла Федорова”

Тут важлива логіка, яку Міноборони фактично пропонує суспільству:

  • фронт має бути не лише “утриманням”,
  • а виробництвом для ворога сталої, прогнозованої й неприйнятної ціни.

“Не лише зброя”: управління, реформи, дані

У цьому пункті МОУ прямо називає “перелік рішень і проєктів”:

  • покращення системи закупівель;
  • закінчення корпусної реформи;
  • трансформація підготовки й управління “на основі даних”.

І тут ми підходимо до того, чому друга новина (про мобілізацію) насправді є продовженням тієї ж історії.

Мобілізаційна реформа: чому це “двигун” другого пункту, а не окремий реліз

23 лютого 2026 року (за день до презентації плану) Федоров публічно заявляє: Міноборони працює над комплексною реформою мобілізації, щоб вирішити “накопичені роками проблеми” й одночасно зберегти обороноздатність.

У цій заяві є два пласти: цифровізація процесів і обіцянка системного рішення.

Що вже зроблено: “90% відстрочок — автоматично”

Міноборони та урядова комунікація описують один із найвидиміших результатів цифровізації:

  • у 90% випадків відстрочки продовжуються автоматично через застосунок Резерв+ — без заяв, довідок і походів до ТЦК;
  • підстави перевіряються через державні реєстри, а підтвердження з’являється в застосунку.

Окремо пояснюється й “зворотний бік”: якщо людина не отримала push-сповіщення, це може означати застарілі (відсутні) дані в реєстрах, і тоді потрібно оновити інформацію або звернутися до ЦНАП.

Ціль такого рішення Міноборони описує практично: зняти навантаження з ТЦК по “відстрочках”, щоб у них залишався ресурс на ключові задачі мобілізації.

Читайте також: “Електронний Резерв ID стає головним військовим документом: що вже змінено в Резерв+ і які оновлення були раніше”

Як це співвідноситься з реальністю мобілізації

6 лютого головнокомандувач Олександр Сирський публічно заявляв: ТЦК забезпечують близько 90% мобілізації, ще орієнтовно 10% — через рекрутинг.

Ця формула важлива: якщо основний “канал” поповнення війська залишається ТЦК, то цифрові рішення, що прибирають зайву бюрократію, — це не косметика, а спроба підняти пропускну здатність системи.

Політичний контекст: ТЦК як окремий пріоритет президента

Ще 14 січня Зеленський проводив нараду з новопризначеним міністром оборони і говорив про пріоритети МОУ, серед яких — захист неба, забезпечення фронту та системні рішення щодо проблем із ТЦК.

Тобто “план з трьох пунктів” — це не “раптовий маніфест”, а кульмінація лінії, яка публічно тягнеться щонайменше з середини січня.

Читайте також: “Лавина скарг на ТЦК: що показує статистика омбудсмана і як її «розгребти» без зриву мобілізації”

“Позбавити Росію ресурсу”: нафта, тіньовий флот і санкційна дисципліна

Третій пункт — найменш “військовий” за формою, але потенційно найсильніший за наслідками.

МОУ прямо називає джерело: російські гроші на ракети, дрони, контракти й пропаганду — це нафта, яку РФ продає по світу через так званий “тіньовий флот”.

Позбавлення росії ресурсів війни: санкції, координація з партнерами та протидія тіньовому флоту

Далі — список того, що “потрібно”:

  • посилення санкцій;
  • координація з партнерами;
  • стратегія протидії тіньовому флоту;
  • спільні морські дії з партнерами.

І ще один важливий акцент: Міноборони заявляє, що Україна готує стратегію зробити дефіцит бюджету РФ цього року найбільшим в історії.

Читайте також: “Єдиний козир Києва – змусити Росію платити більше, ніж вона здатна витримати: план “мінімум” для України у 2026 році”

“Як ми це реалізуємо”: три підсилювачі плану

Окремим блоком МОУ описує механіку реалізації — три “підсилювачі”:

  1. Партнерства (win-win співпраця, рекордні обсяги допомоги у 2026 році; закупівля дронів, стабільні виплати, ППО та інші потреби).
  2. Технологічна перевага (випереджати ворога “щонайменше на десять кроків” у технологічних циклах).
  3. “Математика війни”: рішення на основі даних; МОУ згадує отримання даних через єБали в системі DELTA і перетворення даних на “вирішальну силу” (бачити більше, думати швидше, бити точніше).
Реалізація плану: win-win партнерства, технологічна перевага та рішення на основі даних

Це — спроба зробити війну керованою не лише героїзмом, а й управлінням.

Читайте також: “Міністерство цифрової трансформації переформатовує роботу над оборонними інноваціями”

Що насправді означає “примусити Росію до миру”

Якщо прибрати емоції, план Міноборони зводиться до трьох тверезих тез:

  • Небо: Росія не може “ламати тил” і паралізувати країну ударами.
  • Фронт, море, кібер: Росія не може “покращувати позиції” на карті прийнятною ціною.
  • Економіка: Росія не може фінансувати війну в колишніх обсягах, бо канали доходів перекриті (дорогі, ризиковані).

І тоді дипломатія перестає бути проханням і стає торгом з позиції сили, де у Кремля менше опцій, менше часу і менше ресурсу.

Публічна сила цього плану — в тому, що він ставить зрозумілі KPI війни: 100% виявлення, 95% перехоплення, “ціна кілометра”, удар по нафтових доходах і тіньовому флоту. А його слабке місце, і водночас головний виклик — залежність від масштабування: виробництва й постачання, управлінських реформ, дисципліни даних і рішучості партнерів у санкціях — саме тоді, коли мирний трек у світі виглядає заблокованим і з’являються політичні дедлайни.

За матеріалами nv.ua

Вверх