Росія різко нарощує застосування реактивних ударних безпілотників, які летять у півтора-два рази швидше за класичні «шахеди», можуть отримувати відео з борту та коригувати політ у реальному часі. Для української ППО це означає нову проблему: значна частина дешевих дронів-перехоплювачів, які успішно полювали на повільні «Герані-2», фізично не встигає за новими цілями.
Україна знала про появу реактивних «Гераней», однак, за словами військових і фахівців, недооцінила темпи, з якими Росія зможе налагодити їхнє серійне виробництво. Тепер відповідь доводиться будувати вже під час масового бойового застосування: створювати реактивні перехоплювачі, швидкі безпілотні літаки, дешевші керовані ракети, автоматичні турелі й одночасно намагатися знищувати російські пускові установки, ретранслятори та виробничі потужності.
Це фактично початок нового етапу повітряної війни, у якому межа між дроном, крилатою ракетою і безпілотним винищувачем дедалі більше стирається.
Від сотень повільних «шахедів» до меншої кількості, але складніших цілей
Протягом останніх років Росія зробила масові нальоти Shahed одним із головних інструментів виснаження української ППО. Звичайна «Герань-2» відносно повільна, тому після появи в Україні масових FPV-перехоплювачів значну частину таких дронів стало економічно вигідніше знищувати саме безпілотниками, а не дорогими зенітними ракетами.
У 2026 році ситуація почала змінюватися.
За даними, які зібрали Донбас.Реалії, у липні Росія запустила по Україні 4951 БПЛА. Близько 87% із них були перехоплені, однак частка збитих апаратів дещо знизилася. Однією з причин стало збільшення кількості реактивних дронів. За словами речника Повітряних сил Юрія Ігната, у липні їх застосували приблизно у п’ять разів більше, ніж у червні.
Поки що класичні «шахеди» з поршневими двигунами залишаються численнішими. Але на окремих напрямках, за словами менеджера проєкту «Дронопад» фонду «Повернись живим» Данила Шенгельського, реактивні модифікації вже становлять значну частину ударних БПЛА.
Особливо гостро проблема проявляється у прикордонних і прифронтових областях та на півдні, де дрону не потрібно долати сотні кілометрів української території, а час від виявлення до удару різко скорочується.
Наслідки цієї зміни стали особливо помітними влітку.
21 серпня два російські реактивні безпілотники атакували торговельний центр «Сонячна галерея» у Кривому Розі. За пізнішими даними, загинули 16 людей, близько 130 були поранені. Місцева влада повідомляла, що дрони заходили на ціль на надзвичайно малих висотах.
26 липня реактивна «Герань-4» вдарила по супермаркету в Чернігові. ГУР пізніше заявило, що встановило російський підрозділ, який здійснив запуск.
Реактивні дрони також застосовуються проти залізниці, складів, об’єктів енергетики, портової та іншої інфраструктури.
Тобто йдеться вже не про експериментальні одиничні запуски, а про окремий напрям російської повітряної кампанії.
«Герань-3», «Герань-4» і «Герань-5»: у чому різниця
Під назвою «реактивний шахед» фактично приховується кілька різних апаратів.
«Герань-3»
Це рання реактивна модифікація, близька до іранського Shahed-238.
Концептуально вона залишалася розвитком старої «Герані-2»: на знайомий планер встановили реактивний двигун. Швидкість зросла приблизно до 300 км/год.
Однак російські випробування показали проблему: конструкція старого планера не була оптимальною для тривалого польоту на значно більшій швидкості та маневрів із високими перевантаженнями. ГУР зазначає, що саме тому для наступної версії Росія розробила фактично новий корпус.
«Герань-4»
Саме вона зараз є однією з головних нових загроз.
За даними порталу ГУР War&Sanctions, апарат має:
- максимальну швидкість близько 350 км/год;
- крейсерську — приблизно 320 км/год;
- дальність — до 770 км;
- максимальну висоту польоту — близько 4 км;
- бойову частину — приблизно 50 кг;
- максимальну злітну масу — до 450 кг.
На відміну від «Герані-3», це вже не просто модифікований корпус старого Shahed. Планер посилили, покращили аеродинаміку й встановили потужніший турбореактивний двигун. За даними ГУР, підготовку до серійного виробництва завершували до січня 2026 року, а масове бойове застосування почалося навесні.
«Герань-5»
Ще більший виклик — наступна модель.
ГУР оцінює її крейсерську швидкість у 450–600 км/год, дальність — приблизно у 950 км, а висоту польоту — до 6 км.
За такими характеристиками апарат дедалі складніше сприймати як звичайний Shahed. Це вже фактично проміжний клас між ударним дроном і крилатою ракетою.
І саме він показує, у який бік рухається російська програма: не лише збільшувати кількість безпілотників, а поступово підвищувати їхню швидкість, маневровість і точність.
Чому старі дрони-перехоплювачі почали програвати гонку швидкості
Українська система боротьби з Shahed за останні роки значною мірою перебудувалася навколо принципу економічної ефективності.
Витрачати зенітну ракету вартістю сотні тисяч або навіть мільйони доларів на відносно дешевий дрон — погана математика війни на виснаження. Саме тому почали масово застосовувати мобільні вогневі групи, зенітні FPV і спеціалізовані дрони-перехоплювачі.
Проти старої «Герані-2» модель працює.
За словами заступника головнокомандувача ЗСУ Андрія Лебеденка, перехоплювачі приблизно десяти українських виробників здатні забезпечувати близько 70% знищень Shahed старого покоління на ділянках, де така система розгорнута.
Але більшість нинішніх серійних FPV-перехоплювачів мають максимальну швидкість приблизно 300–315 км/год.
Проти цілі, яка сама летить 320–350 км/год, запас швидкості стає занадто малим.
Дрону недостатньо просто розігнатися до тієї самої швидкості. Він повинен отримати цілевказання, набрати висоту, побудувати траєкторію зближення, наздогнати або перетнути курс противника і здійснити кінцевий маневр.
Для «Герані-5» зі швидкістю до 600 км/год більшість нинішніх FPV-перехоплювачів узагалі перестають бути реалістичним рішенням.
Саме тому нове покоління російських дронів руйнує одну з ключових переваг української ППО — можливість дешево збивати дорогі для противника ударні апарати.
Друга проблема — реактивний дрон тепер може бачити ціль
Швидкість — лише половина проблеми.
Росія паралельно розвиває системи дистанційного керування БПЛА.
За даними ГУР і співрозмовників Донбас.Реалії, на частині реактивних «Гераней» встановлюють MESH-модеми. Вони дозволяють створювати мережу, у якій сигнал від наземної станції передається через один безпілотник до іншого.
Таким чином окремі дрони можуть працювати як повітряні ретранслятори.
Оператор отримує можливість коригувати маршрут і, за наявності камери та відповідного каналу зв’язку, вибирати ціль безпосередньо під час польоту.
Це принципово відрізняється від ранньої концепції Shahed.
Класичний дрон отримував координати перед стартом і здебільшого летів до заданої точки автономно. Якщо ціль переміщувалася — наприклад, локомотив чи колона — можливості дрона різко зменшувалися.
Онлайн-керування змінює ситуацію.
Оператор може бачити обстановку, уточнювати маршрут і атакувати рухомий або найбільш цінний об’єкт.
Звідси й зростання загрози для залізниці, транспортної інфраструктури, портів, складів і потенційно навіть елементів самої ППО.
Чому MESH складніше просто «заглушити»
Проти традиційної навігації одним із головних засобів боротьби є РЕБ. Якщо дрон залежить від супутникової навігації або одного каналу управління, придушення сигналу може суттєво знизити точність.
MESH побудована інакше.
Кожен учасник мережі може одночасно бути отримувачем і ретранслятором сигналу. Знищення або глушіння одного каналу не обов’язково руйнує всю систему.
З відстанню якість зв’язку падає, тому ця технологія не є необмеженою. Однак у зоні приблизно перших десятків і сотень кілометрів від російських або окупованих територій вона створює для України серйозну проблему.
За оцінкою Шенгельського, спроба знайти один універсальний комплекс РЕБ, який гарантовано «вимкне» всю MESH-мережу, навряд чи спрацює. Ефективнішою може бути боротьба з її інфраструктурою — базовими станціями та ретрансляторами.
Це вже відбувається. Наприклад, Генштаб повідомляв про удари по ретрансляторах «Гераней» на окупованій території.
Чому Україна недооцінила проблему
Говорити, що реактивні Shahed стали для України абсолютно несподіваними, неправильно.
Про появу таких апаратів було відомо заздалегідь. Українські конструктори, військові та розвідка стежили за розвитком російської програми.
Помилка була в іншому — у прогнозі масштабування.
За словами Шенгельського, у військовому середовищі існувало припущення, що реактивні дрони залишатимуться відносно дорогими й малосерійними. Турбореактивний двигун складніший і дорожчий за звичайний поршневий, а виробництво нового планера також потребує додаткових потужностей.
Росія змогла пройти цей бар’єр швидше, ніж очікувалося.
Є й друга причина — технологічний цикл оборони завжди запізнюється за атакою.
Спочатку противник створює нову систему, перевіряє її, починає застосовувати, після чого захисник збирає статистику, формулює технічне завдання, виробники створюють прототип, військові випробовують його, а промисловість має масштабувати виробництво.
Навіть кількамісячний лаг у такій війні означає сотні ударів.
Лебеденко прямо визнавав, що Україна в цьому циклі в окремих випадках опиняється в ролі сторони, яка наздоганяє.
Чи справді Росія може виробляти тисячі реактивних дронів
Одна з найбільш тривожних оцінок стосується виробничих потужностей.
Донбас.Реалії з посиланням на дані ГУР та публікації «Мілітарного» наводять оцінку приблизно 3 тисячі «Гераней-4» і «Гераней-5» на місяць, без урахування старіших «Гераней-2».
Цю цифру варто сприймати саме як розвідувальну оцінку, а не як незалежно перевірену статистику фактичного випуску.
Проте навіть можливість наблизитися до такого рівня означає фундаментальну зміну масштабів загрози.
Росії вже не обов’язково запускати всі вироблені апарати відразу. Вона може накопичувати їх, комбінувати різні покоління, змішувати повільні «Герані-2» з реактивними моделями та іншими повітряними цілями, змушуючи українську ППО одночасно вирішувати різні завдання.
Іноземні компоненти залишаються критичним ресурсом
Російська локалізація виробництва не означає повної технологічної автономії.
ГУР виявило в «Герані-4» компоненти американського, китайського та іншого іноземного походження. Наприклад, у системах апарата зафіксовані цифрові процесори Texas Instruments, а один із варіантів турбореактивного двигуна LX-WP-160 пов’язаний із китайським виробником Telefly.
ГУР також повідомляє про російські спроби локалізувати елементи захищеної навігації та зв’язку на підприємствах в Алабузі.
Одночасно на частині західних мікросхем російські виробники стирають маркування, яке могло б допомогти встановити партію та маршрут постачання.
Це показує подвійний ефект санкцій.
Вони не перекрили Росії доступ до компонентної бази повністю, але змушують використовувати складніші ланцюжки постачання, купувати через треті країни, замінювати компоненти та поступово локалізувати частину виробництва.
Тому санкційний контроль залишається одним із елементів ППО — тільки далеко від поля бою.
Нові цілі Росії: логістика виходить на перший план
Ще одна важлива зміна стосується не самого дрона, а того, по чому ним б’ють.
Французький OSINT-дослідник Клеман Молен, який веде власний облік російських атак, оцінював загальну кількість ракетних і дронових ударів у липні приблизно у 400.
За його попереднім підрахунком, Росія атакувала близько 60 складів, а також залізничні об’єкти, транспорт, порти, енергетику та паливну інфраструктуру. Це незалежна OSINT-оцінка, а не офіційна статистика.
Саме реактивні апарати з онлайн-наведенням особливо небезпечні для логістики.
Поїзд, вантажівка чи інший рухомий об’єкт погано підходять для зброї, яка летить лише за координатами. Якщо ж оператор бачить відео з борту і може коригувати курс, дрон перетворюється на значно точніший інструмент полювання.
Це потенційно змушує Україну змінювати не лише ППО, а й саму логістику: маршрути, укриття, розосередження складів, маскування, графіки руху та захист критичної інфраструктури.
Alexa Spatium: перша українська відповідь нового класу
21 серпня Міністерство оборони повідомило про появу в арсеналі Сил оборони першого українського реактивного перехоплювача Alexa Spatium.
Це вже принципово інший клас системи, ніж звичайний FPV-перехоплювач.
За інформацією Міноборони, Alexa Spatium має турбореактивний двигун, працює від низьких до середніх ешелонів, має телевізійну та інфрачервону пошуково-прицільні системи й може застосовуватися як за заданими координатами, так і в режимі прямого наведення. Комплекс запускається з мобільної катапульти, а сам апарат має розміри приблизно 1,5×1,7 метра.
Головні цілі, які прямо називає Міноборони, — «Герань-3», «Герань-4», «Герань-5» та Shahed-131.
Якщо перехоплення не відбулося, апарат може повернутися до місця запуску й використовуватися повторно.
Водночас Міноборони не оприлюднило точну максимальну швидкість, бойовий радіус або ціну Alexa Spatium. Тому з самого факту кодифікації ще не випливає, що система вже здатна масово закрити проблему реактивних «шахедів».
Але її поява свідчить, що українська відповідь також переходить у реактивний клас.
Одного нового дрона буде недостатньо
Військові не очікують, що проблему вирішить один тип перехоплювача.
Лебеденко описував майбутню систему як набір різних засобів.
Один із напрямів — швидкі безпілотні «платформи літакового типу», здатні маневрувати на швидкостях приблизно 300–800 км/год і нести власне озброєння. Саме цей варіант у командуванні розглядають як потенційно масовий та економічно прийнятний.
Другий напрям — реактивні дрони-перехоплювачі на кшталт Alexa Spatium.
Третій — автоматизовані турелі та гарматні системи.
Четвертий — боєприпаси з програмованим підривом, які створюють хмару уламків у розрахунковій точці траєкторії.
П’ятий — модернізація існуючих ЗРК.
Шостий — новий клас відносно дешевих керованих «смарт-ракет». За словами Лебеденка, розробки мають орієнтуватися на цілі на висотах до приблизно 6 км і дальності близько 15 км.
Фактично формується багаторівнева модель:
повільні й дешевші цілі — FPV-перехоплювачі; швидші реактивні дрони — реактивні перехоплювачі або безпілотні літаки; найскладніші цілі — ракети та класична ППО.
Саме економіка визначатиме, чи зможе така система працювати під час тривалої війни.
Альтернативна стратегія — збивати не дрон, а всю систему
Перехоплювати тисячі реактивних апаратів — лише один спосіб боротьби.
Інший — не дозволити їм злетіти або позбавити їх керування.
У випадку «Герані-4» це особливо важливо, оскільки реактивній модифікації потрібна спеціалізована стартова інфраструктура.
Молен вважає одним із найбільш ефективних способів удари по пускових позиціях, виробничих об’єктах в Алабузі та іншій інфраструктурі російської програми.
Так само важливі базові станції MESH та ретранслятори.
У такій логіці ППО перестає бути лише обороною безпосередньо над українським містом.
Ланцюг захисту починається з санкцій проти виробників мікроелектроніки та посередників, продовжується ударами по заводах, складах і пускових майданчиках, далі — знищенням ретрансляторів, і лише останнім рубежем стає фізичне перехоплення дрона над Україною.
Після «Гераней» уже з’являється «Бандероль»
Є ще одна причина, чому нинішню проблему не можна вирішувати лише під конкретну «Герань-4».
Росія паралельно застосовує S8000 «Бандероль» — ще один апарат на межі між БПЛА та крилатою ракетою. Його вже використовують проти українських об’єктів, зокрема на півдні. ГУР включило S8000 до переліку досліджених російських засобів ураження.
Швидкості такого класу — приблизно 550–600 км/год — вже виходять далеко за можливості звичайних FPV-перехоплювачів.
Тому навіть успішна відповідь на «Герань-4» не завершить технологічну гонку.
Росія намагатиметься створити ще швидшу ціль. Україна — швидший або дешевший перехоплювач.
Нова математика повітряної війни
Класичний Shahed колись був проблемою передусім через дешевизну і масовість.
Реактивні моделі додають третій параметр — швидкість.
MESH та відеонаведення — четвертий: керованість.
А розширення виробництва — п’ятий: масштаб.
У результаті виникає зброя, яка все ще потенційно дешевша за традиційну крилату ракету, але вже має частину її можливостей.
Для України це ставить головне питання не про те, чи можна збити реактивний Shahed. Можна — і такі перехоплення вже відбуваються.
Питання інше: чи можна збивати їх сотнями й тисячами за прийнятну ціну та без виснаження запасів дорогих зенітних ракет.
Саме тут проходить головна межа нового технологічного етапу.
Україна вже виграла перший раунд гонки проти повільних Shahed, перетворивши дрони-перехоплювачі на масовий ешелон ППО. Росія відповіла підвищенням швидкості, мережевим управлінням і новими планерами.
Тепер українській обороні доводиться знову перебудовуватися.
Alexa Spatium, перспективні швидкі безпілотні літаки, «смарт-ракети», гарматні системи й удари по інфраструктурі запусків — це різні частини однієї відповіді. Жодна з них окремо проблему не закриє.
Нова ППО має працювати як система: бачити реактивну ціль якомога раніше, визначати її тип, автоматично обирати найдешевший достатній засіб перехоплення і водночас руйнувати інфраструктуру, завдяки якій Росія може виробляти, запускати та дистанційно наводити такі дрони.
І швидкість, з якою Україна зможе побудувати цю систему, може виявитися не менш важливою, ніж швидкість самих реактивних «шахедів».
