Російський балістичний удар по місцю проведення заходу оборонної індустрії на Київщині забрав життя десятьох людей, близько ста дістали поранення. Атака поставила перед Україною два різні, але взаємопов’язані питання: як притягнути Росію до відповідальності за черговий удар і чому в умовах повномасштабної війни стало можливим зібрання значної кількості представників стратегічної галузі поруч із житловою забудовою.
Правоохоронці вже розслідують можливу службову недбалість під час організації заходу. Однак відповідальність конкретних людей — лише частина проблеми. Значно ширше питання полягає в тому, чи має Україна єдині, зрозумілі та обов’язкові правила для виставок, демонстрацій і закритих зустрічей оборонних виробників. Заборонити галузеві контакти неможливо: війську потрібні випробування, виробникам — зворотний зв’язок, державі — координація, а іноземним партнерам — можливість оцінити українські розробки. Але формат мирного часу для таких подій більше неприйнятний.
Що відомо про удар
Удень 24 липня Росія завдала балістичного удару по приватному комплексу в Київській області, де проходив захід за участю представників української оборонної індустрії. Станом на 25 липня відомо про десятьох загиблих і близько ста поранених. Удар також пошкодив житлові будинки та автомобілі поблизу. Рятувальна операція завершилася того самого дня.
Президент Володимир Зеленський заявив, що мішенню став «захід, якого там точно не мало бути». Він окремо наголосив: безпосередньою причиною трагедії є російські ракети, однак проводити виставки озброєння з великою кількістю людей, особливо поблизу житлових будинків, під час війни неприпустимо. Президент також повідомив про відкриття кримінальних проваджень.
Генеральний штаб ЗСУ заявив, що цивільний об’єкт, на якому проходив захід, не належав до сфери управління Сил оборони. Водночас у Генштабі наголосили: форма власності не звільняє організаторів від обов’язку оцінювати ризики, забезпечувати максимальні заходи безпеки та можливість укриття учасників. Українська рада зброярів повідомила, що не організовувала подію і не поширювала публічно її точного місця, передає Суспільне.
Правоохоронці відкрили два окремі провадження. Перше — за статтею 438 Кримінального кодексу про порушення законів і звичаїв війни. Друге — за частиною третьою статті 367 про можливу службову недбалість під час організації заходу, що спричинила загибель людей та інші тяжкі наслідки.
25 липня головного організатора затримали та повідомили йому про підозру. За версією Офісу генерального прокурора, масштабна подія відбулася без погодження з військовим командуванням, обласною і районною військовими адміністраціями та іншими уповноваженими структурами, а можливості укриття не відповідали кількості учасників. Слідство також перевіряє, чи могла комунікація під час підготовки заходу допомогти противнику. Йдеться поки що про версію обвинувачення: відповідно до принципу презумпції невинуватості, остаточну правову оцінку може дати лише суд.
Дві відповідальності, які не можна змішувати
Публічна дискусія після таких трагедій часто впадає в одну з двох крайнощів. Перша — будь-яку критику організації заходу оголошують спробою перекласти відповідальність із Росії на українців. Друга — можливі помилки організаторів фактично використовують для виправдання самого удару.
Обидва підходи хибні.
Рішення завдати ракетного удару ухвалювала Росія. Саме російські військові обирали ціль, засіб ураження і час атаки. Організаційні порушення в Україні, навіть якщо їх доведе слідство, не усувають відповідальності держави-агресора.
Водночас держава зобов’язана перевірити, чи були вжиті всі реально можливі заходи для захисту учасників і мешканців навколишньої території. Наявність зовнішнього ворога не скасовує внутрішньої відповідальності за рішення, які збільшують передбачуваний ризик.
Таке розмежування відповідає і міжнародному гуманітарному праву. Сторона, що атакує, повинна розрізняти військові цілі та цивільні об’єкти, оцінювати пропорційність і мінімізувати шкоду цивільним. Сторона, яка обороняється, своєю чергою, має вживати всіх практично можливих запобіжних заходів, зокрема уникати розміщення військових цілей поблизу густонаселених районів. Ці обов’язки не взаємозамінні: порушення однієї сторони не дає іншій права ігнорувати власні зобов’язання. Це закріплено у статтях 57–58 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій та звичаєвих нормах, систематизованих Міжнародним комітетом Червоного Хреста.
Сам факт присутності працівників оборонних компаній не робить кожного з них комбатантом. Так само з відкритих даних неможливо остаточно визначити правовий статус конкретного об’єкта або оцінити пропорційність удару. Саме тому потрібне окреме розслідування російської атаки — з аналізом цілі, засобу ураження, очікуваної військової переваги та передбачуваних наслідків для цивільних.
Чому публічний анонс — лише частина проблеми
Після удару однією з головних версій стало можливе отримання Росією інформації через анонси, запрошення або комунікацію учасників. Але до завершення слідства не можна стверджувати, що саме публічна активність стала джерелом даних для атаки.
Противник може зіставляти велику кількість окремих фрагментів: відкриті дописи, списки учасників, фотографії, цифрові сліди, дані зламаних облікових записів, повідомлення у закритих групах або інформацію від агентури. Кожен окремий фрагмент може здаватися несекретним, але їх сукупність створює цілісну картину.
У цьому полягає так званий ефект мозаїки. Назва заходу, перелік компаній, приблизний район, програма, транспортна логістика та зображення обладнання можуть окремо не становити державної таємниці. Разом вони здатні вказати на місце і час концентрації людей, технологій та представників держави.
Тому модель «ми не публікували точну адресу — отже, все було безпечно» не працює. Так само недостатньо покладатися лише на формальну секретність. Захищати потрібно не тільки документи з грифом, а й несекретні відомості, які набувають оперативної цінності після поєднання.
Правила є, але вони розділені між різними системами
На Київщині вже діє спеціальний порядок проведення масових заходів під час воєнного стану. Він передбачає письмове погодження з місцевою владою та районною військовою адміністрацією, а також залучення поліції і ДСНС до оцінки можливості проведення події.
Окремо діють законодавство про державну таємницю, правила поводження зі службовою інформацією, норми цивільного захисту та кримінальна відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про озброєння, військові формування чи роботу ППО.
З 2026 року уряд також запровадив механізм релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей резидентів «Дефенс Сіті». Координацію відповідних заходів покладено на Міністерство оборони, військові адміністрації та місцеве самоврядування. Це свідчить, що держава вже розглядає фізичну безпеку оборонних підприємств як окремий напрям політики. Водночас урядова постанова стосується насамперед виробничих потужностей, а не галузевих подій.
У відкритому доступі не видно єдиного загальнонаціонального стандарту саме для оборонних виставок, технічних демонстрацій та зустрічей із військовими й іноземними партнерами. Це не доводить, що закритих інструкцій не існує. Але приватний організатор повинен мати однозначну відповідь на три запитання:
- який захід вважається оборонним і потребує спеціального погодження;
- який державний орган має право дозволити, змінити формат або заборонити його;
- хто персонально відповідає за оцінку ризику та остаточне рішення.
Без цього правила залишаються фрагментованими. Загальний порядок масових подій більше орієнтований на громадський порядок і цивільний захист. Режим державної таємниці — на охорону класифікованої інформації. Правила для оборонних підприємств — на захист виробництва. Галузевий захід опиняється на перетині всіх трьох систем, але може не мати одного відповідального центру.
Урок, який Україна вже отримувала
Найближчою за обставинами паралеллю залишається удар по Чернігову 19 серпня 2023 року. Російська ракета влучила в центр міста, де в будівлі театру проходила подія, пов’язана з виробниками дронів і навчанням аеророзвідки. Тоді загинули семеро людей, понад сотня дістали поранення. Організатори та місцева влада публічно сперечалися, чи був захід належним чином погоджений.
Інший приклад — удар по військовослужбовцях 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади під час церемонії нагородження у листопаді 2023 року. Обставини були іншими, але організаційний урок подібний: скупчення людей, які мають очевидну цінність для оборони, саме по собі стає фактором ризику.
Ці випадки не можна механічно прирівнювати один до одного. Вони відрізняються місцем, складом учасників, підпорядкуванням і правовим режимом. Проте повторюється одна проблема: критичні рішення можуть залежати від локальної ініціативи, усних домовленостей та суб’єктивної оцінки організаторів. Після трагедії починається розслідування, але загальнодоступних висновків, які перетворювалися б на обов’язковий для всієї системи стандарт, суспільство часто не бачить.
Не заборона, а градація ризиків
Повна заборона оборонних заходів була б простою, але неефективною відповіддю. Українська оборонна екосистема тримається на швидкій взаємодії військових, інженерів, державних структур, волонтерів та іноземних партнерів. Нові системи потрібно демонструвати, порівнювати, випробовувати й доопрацьовувати.
Тотальна заборона не усуне потреби у зустрічах. Вона лише витіснить їх у неформальний простір, де контроль може бути ще слабшим. Натомість потрібна градація подій за рівнем ризику.
Умовно можна виділити чотири режими:
- Публічний. Конференції, презентації вже розкритих розробок, макетів і загальної інформації без демонстрації чутливих можливостей. Такі події доцільно максимально переводити в онлайн або проводити за межами України.
- Закритий діловий. Невеликі зустрічі виробників, замовників та інвесторів без фізичної демонстрації бойових систем. Доступ — лише для попередньо підтверджених учасників.
- Спеціальний технічний. Випробування або демонстрації, пов’язані з оборонними виробами, військовими користувачами чи іноземними делегаціями. Вони мають вимагати обов’язкового державного погодження та окремого плану захисту.
- Класифікований або оперативний. Заходи, під час яких розкриваються закриті характеристики, способи застосування чи інша захищена інформація. Їх можна проводити лише на акредитованих об’єктах за спеціальним режимом.
Подібний принцип діє у США. Національна програма промислової безпеки передбачає, що зустрічі, під час яких розкривається секретна інформація, мають бути заздалегідь санкціоновані державним органом. Він погоджує місце, оголошення, склад учасників та загальну систему захисту. Допуск ґрунтується не лише на формальному дозволі, а й на принципі необхідності знати.
Британська Національна служба захисної безпеки окремо розвиває концепцію security-minded communications: комунікаційні команди мають оцінювати, чи не допомагає публікація противнику під час вибору та вивчення цілі. Американська CISA пропонує організаторам масових подій спільну рамку оцінки загроз, наслідків і взаємодії відповідальних служб. Ці моделі не створювалися для українських умов щоденної ракетної загрози, але їх об’єднує головний принцип: безпека є не додатком до програми заходу, а окремим процесом із визначеним керівником і правом зупинити подію.
Яким може бути український протокол
Україні потрібна не ще одна декларативна інструкція, а швидка, обов’язкова й контрольована система. Її базові положення можуть бути відкритими, тоді як конкретні критерії, технічні вимоги та алгоритми мають залишатися у закритому додатку.
Єдине вікно погодження
Кабінет Міністрів має визначити державний орган, відповідальний за класифікацію та погодження оборонних заходів. Найлогічнішою була б координація через Міністерство оборони із залученням СБУ, ДСНС, Національної поліції, військового командування та відповідної військової адміністрації.
Це не означає, що Генштаб повинен вручну погоджувати кожну зустріч стартапів. Організатор подає стандартизовану картку події, після чого система визначає рівень ризику та необхідне коло перевірок. Без позитивного рішення захід високого ризику не може відбутися.
Персональний керівник безпеки
Кожна подія повинна мати окремого відповідального за безпеку, який не підпорядковується комерційному директору заходу у питаннях допуску, зміни формату або скасування. Його рішення має фіксуватися письмово.
Це важливо, тому що організатор природно зацікавлений у тому, щоб подія відбулася: уже витрачені гроші, запрошені партнери, заплановані контракти. Незалежний керівник безпеки повинен мати формальне право сказати «ні», навіть якщо це означає фінансові втрати.
Принцип мінімальної концентрації
Для оборонних подій має діяти презумпція розподіленого формату. Необхідність одночасної присутності всіх учасників потрібно обґрунтовувати. Ділову частину, технічні консультації та практичну демонстрацію не слід автоматично поєднувати в одну велику подію.
Держава може створити мережу акредитованих майданчиків для випробувань і демонстрацій. Це особливо важливо для малих виробників, які не мають ресурсів на власну інфраструктуру безпеки. Інакше нові вимоги витримають лише великі компанії, а інноваційні команди підуть у тінь.
Оцінка впливу на цивільних
Наявність житлової забудови поблизу повинна бути одним із головних факторів рішення. Перевіряти потрібно не лише формальну адресу, а й можливі наслідки атаки для навколишньої території.
Укриття має відповідати реальній кількості людей, бути придатним для використання та доступним у межах часу, який залишає актуальна загроза. Формальна наявність захисної споруди на карті не може вважатися достатньою.
Контррозвідувальна та інформаційна перевірка
Допуск до непублічних заходів повинен ґрунтуватися на підтвердженій професійній необхідності. Організаторам потрібні єдині правила перевірки компаній, представників, підрядників і персоналу майданчика.
Окремий інформаційний план має визначати, що можна повідомляти до події, під час неї та після завершення. До захищеної категорії повинні потрапляти не лише технічні характеристики, а й метадані: логістика, склад учасників, програма та матеріали, сукупність яких може розкрити чутливу інформацію.
Автоматичні підстави для зупинення
Рішення про проведення не може бути безумовним і остаточним за кілька тижнів до події. Протокол має передбачати повторну оцінку загрози та чіткі підстави для перенесення, зміни формату або скасування. Організатор не повинен нести комерційні санкції за виконання обов’язкового безпекового рішення.
Розбір після кожної події та інциденту
Після заходів високого ризику потрібно проводити закритий аудит: що спрацювало, які процедури порушувалися, чи виникали витоки та як діяли відповідальні особи. Узагальнені висновки без чутливих деталей мають ставати обов’язковими для всієї галузі.
Кримінальне провадження після загибелі людей не може бути основним механізмом контролю. Ефективніша система — та, яка виявляє порушення до події, дозволяє зупинити її та передбачає адміністративну й професійну відповідальність за обхід правил.
Окремий протокол потрібен і медіа
Після атаки інформаційний ризик не зникає. Фотографії, відео та свідчення можуть розкрити точну локацію, присутні компанії, характеристики пошкоджених систем, наслідки роботи ППО або процедури реагування. Частина таких даних може допомогти противнику оцінити результат удару чи підготувати повторну атаку.
Тому редакціям варто дотримуватися кількох базових принципів:
- не називати точного місця до офіційного дозволу;
- не публікувати списків учасників і продукції;
- прибирати геолокаційні та інші розпізнавальні деталі з візуальних матеріалів;
- не описувати роботу охорони, укриттів, зв’язку та систем попередження;
- не поширювати неперевірені версії про джерело витоку;
- зберігати оригінальні матеріали для слідства, публікуючи лише безпечні версії.
Водночас режим безпеки не повинен перетворюватися на спосіб приховати управлінські помилки. Після усунення безпосередньої загрози суспільство має отримати несекретну частину висновків: хто був зобов’язаний погоджувати захід, які рішення ухвалювалися, які правила порушили та що змінили після трагедії.
Чи гарантує новий протокол безпеку
Жодна інструкція не здатна гарантувати захист від балістичної ракети. Противник може отримати інформацію навіть за умов суворого режиму, а система ППО не забезпечує абсолютного перехоплення.
Призначення протоколу інше — зменшити те, що залежить від української сторони: кількість людей в одному місці, вплив на цивільне населення, обсяг доступної противнику інформації та роль випадкових чи неформальних рішень.
Важливо також не допустити перетворення правил на повільну бюрократичну процедуру. Якщо погодження триватиме місяцями, виробники почнуть обходити його або відмовлятися від необхідної взаємодії з військом. Тому державний механізм має бути цифровим, швидким і заснованим на рівні ризику, а не на однаковій кількості довідок для кожної події.
Удар 24 липня показав, що оборонна індустрія є ціллю не лише на рівні заводів і складів. Цінністю для противника можуть бути самі люди, професійні зв’язки, демонстрації технологій та концентрація представників держави, війська і бізнесу.
Україна не може сховати всю оборонну промисловість і не повинна зупиняти обмін технологіями. Але вона здатна позбавити противника дешевих можливостей: відкритої комунікації, надмірної концентрації та заходів, безпека яких залежить від оптимізму одного організатора.
Нові протоколи для українського ВПК потрібні. Проте це має бути не формальна заборона на виставки і не чергова секретна інструкція, про яку приватні виробники дізнаються після порушення. Потрібна єдина система з чіткою класифікацією подій, відповідальним державним органом, незалежним правом зупинити захід та обов’язковим урахуванням ризику для цивільних.
Результатом нинішнього розслідування має стати не лише вирок або виправдання конкретної людини. Головний результат — правила, за яких подібне рішення більше не можна буде ухвалити одноосібно, неформально або без документованої оцінки загроз.
