У Білорусі завершують будівництво мостів, доріг і складів уздовж основних напрямків до українського кордону, створюють нові військові частини та перевіряють мобілізаційний резерв. Українська розвідка пов’язує ці роботи із завданнями російської війни. Проте ознак ударного угруповання, здатного негайно розпочати наземний наступ, поки що немає. Головна небезпека полягає в іншому: Росія поступово перетворює Білорусь на повноцінний військово-логістичний тил і створює для України постійну загрозу відкриття другого фронту.
Чому дороги, мости, склади, мобілізаційні навчання і заява Лукашенка складаються в одну картину
Білоруський напрямок знову став одним із ключових безпекових ризиків для України. За кілька днів Київ одночасно повідомив про розбудову військово-логістичної інфраструктури вздовж українського кордону, попередив Мінськ через ретранслятори для російських дронів, а головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський пояснив потребу формувати нові бригади для посилення півночі. На цьому тлі Олександр Лукашенко заявив, що не хоче війни з українцями, але “в будь-якій ситуації” буде поруч із Росією.
Це не означає, що завтра з території Білорусі почнеться новий масштабний наступ. Публічно немає підтвердженої картини ударного угруповання, готового негайно перейти кордон. Але це означає інше: Росія й Білорусь поступово створюють умови, за яких північний напрямок для України перетворюється на постійну військову проблему.
Головна загроза сьогодні — не обов’язково танкові колони з боку Гомеля чи Бреста. Значно реальніша небезпека — перетворення Білорусі на глибокий тил Росії: транспортний, паливний, боєприпасний, промисловий, розвідувальний і політичний.
Що сталося: Київ говорить про нову військову інфраструктуру біля кордону
25 червня президент Володимир Зеленський заявив, що вздовж українсько-білоруського кордону завершується будівництво дорожньої інфраструктури, баз зберігання боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів. За даними, які оприлюднювали українські медіа з посиланням на заяву президента й Службу зовнішньої розвідки, йдеться про шість автомобільних мостів, одну транспортну розв’язку, одну базу зберігання боєприпасів і одну базу для пального.
Відомо, що в російських внутрішніх документах розбудова цієї мережі описується саме в контексті завдань так званої «спеціальної воєнної операції».
У межах матеріально-технічного забезпечення у Гомельській області модернізують 2766-ту базу пального поблизу населеного пункту Красний Берег, а у Могильовській області тривають роботи на 1405-й артилерійській базі боєприпасів біля населеного пункту Велика Горожа.
Роботи фіксуються на кількох напрямках, які мають пряме значення для української півночі та заходу:
| Напрямок | Чому він важливий |
|---|---|
| Кобринь — Ковель | Вихід на Волинь і до залізничного вузла Ковель |
| Іванове — Маневичі | Додатковий маршрут у північну частину Волинської області |
| Лунинець — Сарни | Потенційний тиск на Рівненщину |
| Речиця — Коростень | Напрямок на Житомирщину |
| Гомель — Чернігів | Найкоротший шлях до Чернігівщини й потенційно Київського регіону |
Серед конкретних об’єктів називаються мости через Мухавець, Прип’ять, Сож, Дніпро, Дніпровсько-Бузький канал, а також розв’язка на перетині доріг М-10 і Р-33. Окремо згадується модернізація бази пального в Гомельській області та роботи на артилерійській базі боєприпасів у Могильовській області.
Загалом у напрямку України зараз будують шість автомобільних мостів, одну транспортну розв’язку, а також по одній новій базі зберігання боєприпасів та паливно-мастильних матеріалів.
Нові переправи зводять уздовж діючого мосту в напрямку Варшавського шосе (М1/П5), дві — через річку Мухавець на автодорозі Р2, а також міст через Дніпровсько-Бузький канал на трасі Р-144.
Окрім цього, інженерні роботи тривають через річку Прип’ять уздовж залізничного мосту на напрямку Лунінець – Столін, через річку Сож на автошляху Р-30 та через Дніпро на магістралі М-10.
Для покращення логістичної пропускної спроможності також зводять нову транспортну розв’язку на перетині автомобільних доріг М-10 та Р-33.
Паралельно на території Білорусі створюють нові військові об’єкти. Зокрема, у місті Кричев розгортають навчально-бойовий центр спільної підготовки збройних сил РФ та РБ, який спеціалізуватиметься на утриманні та застосуванні ракетного озброєння.
У цивільному поясненні це могло б виглядати як модернізація інфраструктури. Але в нинішньому контексті така версія неповна. Бо дороги, мости, склади пального, боєприпаси, навчальні центри та полігони разом створюють не просто транспортну мережу, а потенційну військову систему.
Чому мости й дороги в Білорусі мають військове значення
Українсько-білоруське прикордоння — складна місцевість для великих військових операцій. Там багато лісів, боліт, річок, каналів і обмежена кількість доріг, придатних для важкої техніки.
Це означає, що будь-яке велике угруповання — танки, бронемашини, артилерія, паливозаправники, ремонтні машини, вантажівки з боєприпасами — залежить від конкретних маршрутів. Воно не може рухатися довільно. Воно прив’язане до мостів, трас, вузлів і розв’язок.
Тому нові переправи можуть виконувати одразу кілька функцій:
- збільшувати пропускну спроможність напрямку;
- створювати резервні маршрути на випадок руйнування основних мостів;
- дозволяти розосереджувати колони;
- пришвидшувати підвезення пального й боєприпасів;
- скорочувати час перекидання військ до українського кордону.
Це не доказ того, що наступ уже запланований на конкретну дату. Але це створення можливості. А у військовому плануванні можливість часто не менш важлива, ніж намір: вона дозволяє швидше перейти від політичного рішення до реальної операції.
Склади пального і боєприпасів: ознака підготовки не до рейду, а до тривалої опції
Окреме значення мають бази зберігання боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів. Дороги й мости забезпечують рух. Але пальне й боєприпаси забезпечують тривалість.
Для короткої демонстрації сили можна провести навчання, перекинути техніку, показати колони на полігонах. Для реальної операції потрібне щоденне постачання. Війська витрачають пальне, артилерія витрачає снаряди, техніка потребує ремонту, логістика — постійного підвезення.
Тому склади біля потенційних маршрутів до України — це не другорядна деталь. Це основа військової спроможності.
Вони можуть використовуватися для різних сценаріїв:
| Сценарій | Що означають склади |
|---|---|
| Навчання білоруської армії | Мінськ підвищує готовність власних сил |
| Російська присутність у Білорусі | РФ отримує тилову базу для перекидання військ |
| Спільна операція або тиск | Білоруська інфраструктура працює на російський воєнний план |
| Довготривалий шантаж України | Київ змушений постійно тримати сили на півночі |
Саме тому Київ трактує ці об’єкти не як звичайну інфраструктуру, а як частину воєнної архітектури.
Нові військові об’єкти: ракети, десант, полігони, боєприпаси
Паралельно з транспортною розбудовою на території Білорусі створюються або модернізуються військові об’єкти.
У Кричеві розгортають навчально-бойовий центр спільної підготовки збройних сил Росії та Білорусі. Його спеціалізація — утримання й застосування ракетного озброєння.
У Новій Буді будують військове містечко та полігон для нової 37-ї десантно-штурмової бригади сил спеціальних операцій Білорусі.
У Слуцьку розпочалося будівництво нового заводу з виробництва боєприпасів.
Ці елементи важливі не окремо, а разом. Ракетний центр означає посилення спільної російсько-білоруської підготовки. Десантно-штурмова бригада — це не просто ще одна частина, а підрозділ, призначений для швидких дій на важливих напрямках. Завод боєприпасів — це внесок у довгострокову здатність підтримувати війну.
Разом це свідчить про глибшу інтеграцію Білорусі в російську воєнну систему.
Ретранслятори для російських дронів: епізод, який змінив тон Києва
Окремим і дуже важливим епізодом стала історія з ретрансляторами на території Білорусі.
20 червня Зеленський заявив, що Україна зафіксувала спеціальне обладнання в Білорусі, яке працює на Росію і допомагає завдавати ударів дронами по українській території. За словами президента, Україна знає про чотири такі ретранслятори в Гомельській та Брестській областях; він також пов’язав їх з ударами по Житомирській, Рівненській і Волинській областях, енергетиці та залізниці.
У тому ж зверненні Зеленський прямо сказав, що Білорусь має час демонтувати це обладнання, а також заявив, що Україна знає про білоруські підприємства, які працюють на російську війну — постачають компоненти для зброї, техніки, ракетних систем або пальне.
Це був принциповий момент. Україна фактично дала зрозуміти: якщо об’єкти на території Білорусі працюють на російські атаки, вони не можуть автоматично вважатися нейтральними або недоторканними.
24 червня Зеленський повідомив, що ретранслятори припинили роботу. Невідомо, чи їх демонтували, чи лише тимчасово вимкнули. Але політичний сигнал уже прозвучав: Київ більше не розділяє «Білорусь як територію» і «Росію як виконавця», якщо білоруська інфраструктура фактично допомагає російським ударам.
Мобілізаційні навчання в Гродненській області: не наступ на Україну, але перевірка державного механізму
Паралельно Мінськ проводить мобілізаційні навчання в Гродненській області. Це регіон, що межує з Польщею та Литвою, а не з Україною. Саме тому ці навчання не можна прямо називати підготовкою до наступу на Волинь чи Чернігівщину.
Але вони важливі з іншої причини.
За повідомленнями з посиланням на Міноборони Білорусі, навчання тривають із військовими комісарами Гродненської області, а в Ошмянському районі з 20 червня військовозобов’язаних викликають для звірки облікових даних. Планується охопити близько двох тисяч жителів району, а захід має завершитися 2 липня.
Резервістів призивають на військові збори, під час яких вони «вдосконалюватимуть військові знання, освоюватимуть озброєння та військову техніку, навчатимуться виконувати завдання, що надходять від керівників навчань».
Цей процес відбувається одночасно з всеохоплюючою відпрацьовкою застосування ядерної зброї, підготовкою оперативного командування та передачею технологічного обладнання для ВПК РФ.
Такі навчання перевіряють не лише резервістів. Вони перевіряють усю систему:
| Що перевіряється | Для чого це потрібно |
|---|---|
| Оповіщення резервістів | Чи може держава швидко знайти людей |
| Явка до пунктів збору | Чи працює дисципліна й контроль |
| Актуальність облікових даних | Чи знають військкомати реальний людський ресурс |
| Мобілізація транспорту | Чи можна швидко залучити цивільні машини |
| Робота місцевої влади | Чи здатна адміністрація діяти за воєнним алгоритмом |
Це ще не мобілізація в повному сенсі. Але це тест мобілізаційної машини. І якщо така машина перевірена в Гродненській області, її можна застосувати й в інших регіонах.
Мобілізація може бути пов’язана з розпочатою цього року кампанією РФ щодо тиску на Білорусь для втягнення її у війну та потенційного відкриття нового фронту на півночі України.
Серед вимог, які обговорюють Лукашенко та посол РФ у Білорусі Борис Гризлов, також є пункт про проведення операцій проти країн НАТО.
Цей процес підтвердили представники білоруської опозиції Об’єднаного Перехідного кабінету Білорусі, які передали міністерству закордонних справ України детальний звіт, у якому стверджується, що режим Лукашенка системно готує країну до можливої участі у війні.
Ще у травні 2026 року Сили оборони проводили масштабні безпекові заходи на кордоні з Білоруссю, до яких залучили СБУ, ЗСУ, Національну поліцію, Національну гвардію та Державну прикордонну службу.
Читайте також: “Кремль тисне на Лукашенка, щоб відкрити «новий фронт»”
Лукашенко заговорив про “домовлятися”: деескалація чи попередження
На цьому тлі Лукашенко заявив, що зустрічався з представниками Зеленського і просив передати Києву, що “не треба гарячкувати”, а потрібно домовлятися. Він також сказав, що Білорусь не хоче воювати з українцями, але “в будь-якій ситуації” буде поруч із Росією. Про цю заяву повідомили українські медіа з посиланням на білоруський канал “Пул первого”.
Ця заява має дві частини — і вони суперечать одна одній.
Перша частина — миролюбна. Лукашенко намагається показати, що не хоче прямої війни з Україною, не прагне втягування Білорусі в бойові дії й воліє залишити канал комунікації з Києвом.
Друга частина — союзницька щодо Москви. Фраза про те, що Білорусь буде поруч із Росією, фактично означає: Мінськ не збирається ставати нейтральним.
Це і є головна проблема для України. Лукашенко хоче зберегти зручну позицію: не воювати формально, але дозволяти Росії використовувати Білорусь як тил, логістичну базу, промисловий ресурс, майданчик для навчань і, за твердженням Києва, елемент дронових атак.
Для України така формула неприйнятна. Якщо білоруська територія працює на російську війну, вона перестає бути просто територією сусідньої держави.
Читайте також: “Загроза з Білорусі для України: 8 ознак підготовки Лукашенка до війни”
Чи означає все це неминучий наступ із Білорусі
Ні. Станом на зараз із відкритих повідомлень не випливає, що біля українського кордону вже розгорнуте ударне угруповання, готове негайно почати масштабну наземну операцію.
Для такого наступу потрібна не лише інфраструктура. Потрібні:
- значні сили особового складу;
- бронетехніка;
- артилерія;
- протиповітряна оборона;
- польові штаби;
- інженерні підрозділи;
- медичні й ремонтні частини;
- великі запаси пального та боєприпасів;
- стале управління й зв’язок.
Приховати таке угруповання було б складно. Його помітили б супутники, розвідка, місцеві спостерігачі, логістичні джерела.
Але це не означає, що загроза перебільшена. Навпаки: нинішня небезпека полягає саме в тому, що інфраструктура створюється заздалегідь. Її можна використовувати не сьогодні, а тоді, коли Кремль вирішить, що політичний або військовий момент настав.
Чому Сирський говорить про нові бригади
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський пояснив, що через потенційну загрозу з боку Білорусі Україні потрібні нові бригади. За його словами, Росія, не досягнувши успіху на основних напрямках, намагається розширити ареал активних дій на півночі України; це може збільшити довжину активного фронту на 160 кілометрів.
Важлива деталь: Сирський пояснює саме потребу в нових бригадах, а не лише в поповненні вже наявних.
Логіка проста. Якщо збільшити чисельність бригади, вона стане стійкішою, зможе довше тримати свою ділянку, матиме більший запас міцності. Але вона не зможе нескінченно розтягнутися вздовж нової лінії фронту.
Бригада — це не просто кількість людей. Це штаб, управління, розвідка, артилерія, логістика, медики, інженери, зв’язок, безпілотні системи, ротації. Якщо фронт росте вшир і вглиб, потрібні нові військові частини.
У цьому сенсі слова Сирського — не сигнал паніки. Це військова арифметика. Якщо Росія створює можливість розширення фронту, Україна має створити можливість його втримати.
Чому Росії вигідна навіть сама загроза з Білорусі
Росії не обов’язково відкривати новий фронт, щоб отримувати вигоду від білоруського напрямку.
Достатньо підтримувати постійну невизначеність. Україна змушена тримати сили на півночі, будувати укріплення, розгортати розвідку, ППО, безпілотні підрозділи, інженерні загородження, резерви. Ці сили не можуть бути повністю перекинуті на Донеччину, Харківщину або південь.
Тобто навіть без пострілу з білоруського боку Москва отримує ефект розтягування української оборони.
Це може бути головною метою нинішнього етапу:
| Що робить Росія і Білорусь | Який ефект для України |
|---|---|
| Будують дороги й мости | Україна мусить враховувати можливість перекидання військ |
| Модернізують склади | Північ стає потенційно логістично підготовленою |
| Проводять мобілізаційні навчання | Зростає невизначеність щодо готовності Мінська |
| Використовують ретранслятори або іншу інфраструктуру | З’являється ризик ударів без формального вступу Білорусі у війну |
| Роблять погрозливі заяви | Київ змушений закладати найгірший сценарій |
Для України це створює стратегічну дилему. Ігнорувати загрозу не можна. Але надмірно концентрувати сили на півночі — означає послаблювати інші фронти.
Чим ситуація 2026 року відрізняється від 2022-го
У лютому 2022 року Росія використала територію Білорусі як плацдарм для наступу на Київ і Чернігів. Тоді російські війська зайшли під прикриттям навчань, а потім рушили на Україну.
Сьогодні Україна має зовсім іншу готовність на півночі. Після досвіду 2022 року цей напрямок укріплений, замінований, прикритий розвідкою й підготовлений до різних сценаріїв. Українські військові знають потенційні маршрути руху противника й розуміють, які дороги, мости та вузли можуть мати критичне значення.
Є й політична відмінність. У 2022 році Мінськ міг намагатися вдавати, що є лише “територією для навчань”. Тепер Київ прямо говорить про білоруські об’єкти, підприємства, ретранслятори й інфраструктуру як про елементи втягування Білорусі у війну.
Ще одна відмінність — позиція самого Лукашенка. Він досі уникає прямого вступу білоруської армії у війну, бо це створює для нього внутрішні ризики. Білоруське суспільство й армія не мають очевидної мотивації воювати проти України. Але залежність Лукашенка від Росії зростає, і саме це робить ситуацію небезпечною.
Можливі сценарії
Сценарій 1. Тиск без вторгнення
Найімовірніший найближчий сценарій — продовження нинішньої моделі. Білорусь будує інфраструктуру, проводить навчання, робить заяви, дозволяє Росії використовувати окремі ресурси, але формально не вступає у війну.
Для Росії цього достатньо, щоб тримати Україну в напрузі.
Сценарій 2. Повітряна й дронова загроза з території Білорусі
Історія з ретрансляторами показала, що Білорусь може бути корисною Росії навіть без наземного наступу. Територія країни може використовуватися для підтримки дронових атак, розвідки, зв’язку, наведення або логістики.
Цей сценарій менш помітний, ніж танковий наступ, але не менш небезпечний для української інфраструктури.
Сценарій 3. Російське угруповання під виглядом навчань
Найбільш тривожним сигналом було б масове прибуття російських військ до Білорусі під виглядом спільних маневрів. Саме такий формат уже використовувався перед вторгненням 2022 року.
Критичними ознаками були б поява важкої техніки, артилерії, ППО, польових таборів, шпиталів, ремонтних баз і великих складів забезпечення поблизу українського кордону.
Сценарій 4. Обмежена операція на півночі
Росія може спробувати не повторювати масштабний похід на Київ, а відкрити обмежену ділянку активних дій. Мета — не обов’язково захопити великі міста, а змусити Україну розтягнути резерви, послабити інші напрямки й створити політичний тиск.
Саме в цьому контексті варто розглядати слова Сирського про можливе збільшення активного фронту на 160 кілометрів.
Сценарій 5. Повноцінний вступ Білорусі у війну
Це найризикованіший сценарій для Лукашенка. Він означатиме не лише воєнні втрати, а й політичну відповідальність усередині Білорусі. Крім того, прямий вступ у війну зробить білоруські військові об’єкти очевидними цілями для української відповіді.
Саме тому Лукашенко досі намагається балансувати: бути поруч із Росією, але не переходити межу прямої війни.
Які ознаки справді свідчитимуть про підготовку нападу
Поточна активність тривожна, але вона ще не дорівнює неминучому наступу. Найважливіші індикатори прямої підготовки були б такими:
| Ознака | Що вона означатиме |
|---|---|
| Масове прибуття російських військ до Білорусі | Формування ударного компонента |
| Розгортання польових таборів біля кордону | Підготовка до тривалого перебування військ |
| Перекидання артилерії та ППО | Підготовка до прикриття й підтримки операції |
| Поява інженерної техніки | Підготовка до прориву, переправ або розмінування |
| Польові шпиталі й ремонтні бази | Очікування бойових втрат і пошкодження техніки |
| Закриття прикордонних районів | Маскування підготовки |
| Різка антиукраїнська мобілізаційна кампанія | Політична підготовка суспільства до війни |
| Формальна або прихована мобілізація | Перехід від навчань до практичної готовності |
Поки що ключовий висновок такий: інфраструктура створюється, мобілізаційна система перевіряється, політичний тиск зростає, але відкрито підтвердженого ударного угруповання немає.
Що це означає для України
Для України білоруський напрямок — це не лише питання кордону. Це питання стратегічного розподілу сил.
Києву потрібно одночасно:
- не допустити раптового прориву з півночі;
- не послабити основні фронти на сході й півдні;
- контролювати повітряну та дронову загрозу;
- відстежувати російську присутність у Білорусі;
- реагувати на об’єкти, які прямо працюють на російські атаки;
- підтримувати політичний тиск на Мінськ;
- не дати Росії нав’язати Україні виснажливу гру в розтягування.
Саме тому рішення про нові бригади й частини безпілотних систем виглядає не як реакція на один епізод, а як відповідь на зміну всієї конфігурації загрози.
Білоруський напрямок сьогодні — це фронт, який ще не відкрився, але вже впливає на війну.
Мінськ не обов’язково готується негайно відправити свою армію в Україну. Але Білорусь уже виконує для Росії набагато більше, ніж роль пасивного сусіда. Її територія використовується або готується до використання як логістичний тил, промисловий ресурс, інфраструктурна база, майданчик для військової підготовки й інструмент політичного тиску.
Лукашенко намагається подати це як “миролюбну позицію”: мовляв, Білорусь не хоче війни з українцями. Але його ж фраза про те, що Мінськ буде поруч із Росією, знімає головну ілюзію. Білорусь не є нейтральною. Вона залишається частиною російської воєнної системи — навіть якщо білоруські війська поки не перетнули кордон.
Для України це означає необхідність готуватися не лише до одного сценарію, а до цілого спектра загроз: від дронових атак і розвідки до обмеженої операції або спроби розширити фронт. Саме тому північ потрібно укріплювати, а будь-яку інфраструктуру, яка працює на російську війну, розглядати як елемент загальної загрози.
Новий наступ із Білорусі не є неминучим. Але Росія вже використовує саму можливість такого наступу як зброю — щоб розтягувати українські сили, шантажувати Київ і тримати Захід у стані постійної тривоги.
За матеріалами militarnyi.com
