Росія дедалі активніше використовує дефіцит ракет для Patriot, поєднуючи балістичні удари з масованими нальотами дронів. Швидкої та повноцінної заміни американському комплексу поки що немає. Тому відповідь має складатися одразу з кількох елементів: термінового перерозподілу західних запасів, розгортання SAMP/T, прискорення європейських проєктів, ударів по носіях і виробництву ракет, а також кращого захисту міст та інфраструктури.
У ніч проти 5 серпня Росія спрямувала на Україну 115 безпілотників, 24 балістичні ракети та чотири ракети «Циркон». Українська протиповітряна оборона знешкодила майже 90% дронів, але не перехопила жодної з 28 ракет. У Києві та області загинули щонайменше 17 людей, понад 40 зазнали поранень. Під ударами опинилися логістичні центри, склади, виробничі об’єкти та залізнична інфраструктура.
Президент Володимир Зеленський заявив, що ракети-перехоплювачі могли врятувати життя, але їхні поставки у 2026 році виявилися утричі меншими, ніж торік. За кілька днів до цього, 1 серпня, Україна змогла збити лише одну з 27 запущених Росією балістичних ракет — також через практичну відсутність боєкомплекту для Patriot.
Ці результати різко контрастують із ніччю проти 14 липня, коли Повітряні сили знищили п’ять із восьми ракет «Іскандер-М» і С-400, запущених по Україні. Отже, йдеться не про те, що Patriot раптом утратив ефективність. Головна проблема полягає в наявності ракет: коли перехоплювачі є, результат може бути високим; коли їх немає, навіть розгорнута батарея стає майже безпорадною.
Чому балістичні ракети є особливо складною ціллю
Крилата ракета більшу частину маршруту летить в атмосфері приблизно як невеликий безпілотний літак. Її можуть виявляти радари, перехоплювати винищувачі, IRIS-T, NASAMS, зенітні комплекси радянського виробництва та мобільні вогневі групи — залежно від типу цілі, висоти й обстановки.
Балістична ракета рухається інакше. Після стрімкого набору висоти вона наближається до цілі на дуже великій швидкості, залишаючи розрахункам ППО надзвичайно мало часу для виявлення, класифікації та перехоплення. Сучасні ракети можуть маневрувати на завершальній ділянці, змінювати траєкторію або використовувати хибні цілі, додатково ускладнюючи роботу оборони.
До основних загроз для України належать російські «Іскандер-М», аеробалістичні «Кинджали», ракети північнокорейського виробництва KN-23 і KN-24, а також ракети С-400, які Росія застосовує по наземних цілях. «Циркон» і «Онікс» за класифікацією є високошвидкісними крилатими протикорабельними ракетами, однак їхні швидкість і складний профіль польоту також вимагають систем найвищого рівня.
Тому в українських зведеннях нерідко окремо вказують балістичні ракети та ракети, що летять за балістичною або складною високошвидкісною траєкторією. Ці категорії не варто механічно зводити до одного типу зброї, але з погляду оборони їх об’єднує спільна проблема: більшість наявних в Україні комплексів не може надійно їх перехоплювати.
Ситуацію може додатково погіршити постачання Росії нових північнокорейських ракет. 5 серпня українська воєнна розвідка повідомила Reuters про можливе розгортання у Воронезькій області підрозділу КНДР із шістьма пусковими установками та перспективним запасом до 120 KN-23 і KN-24. Reuters не зміг незалежно підтвердити ці розвідувальні дані, однак навіть часткове надходження такого боєкомплекту збільшує навантаження на й без того обмежену протиракетну оборону.
Проблема Patriot — це вже не кількість батарей, а промислова математика
Patriot — це не одна ракета чи одна машина, а комплекс із радарів, командного пункту, засобів зв’язку, пускових установок і кількох типів боєприпасів. Для боротьби з балістичними цілями особливе значення мають PAC-3 та їхня вдосконалена версія PAC-3 MSE.
Ці перехоплювачі використовують принцип прямого кінетичного ураження: ракета має фізично зіткнутися з ціллю на величезній швидкості. Patriot довів здатність знищувати «Іскандери» та «Кинджали» в реальній бойовій обстановці. Однак його перевага одночасно стала слабким місцем України: ефективна протиракетна оборона опинилася в залежності від американського боєприпасу, який виробляється повільно, дорого коштує і потрібний одразу багатьом країнам.
Військовий аналітик Франц-Стефан Гаді у статті для Foreign Policy наводить показову арифметику. Сполучені Штати донедавна виготовляли трохи більше ніж 600 PAC-3 на рік, тоді як під час інтенсивної кампанії Україна потенційно може витрачати 150–180 перехоплювачів за місяць. Навіть одноразове передання 300 ракет за такого темпу забезпечило б лише приблизно два місяці пікового споживання.
У липні американська армія уклала з Lockheed Martin рамкову угоду вартістю до $58,6 млрд на виробництво PAC-3 MSE у 2026–2032 роках. Компанія планує до 2030 року довести потужність до 2 тисяч ракет на рік. Це стратегічно важливе рішення, але воно не ліквідує дефіцит у найближчі місяці: нові лінії, обладнання, двигуни, електроніка та підготовлені працівники не з’являються миттєво.
Міністр оборони Михайло Федоров також попереджав, що за вже укладеними Україною контрактами нові ракети для Patriot почнуть надходити не раніше 2027 року. Додаткова проблема виникла після початку війни з Іраном: частину перехоплювачів, раніше призначених для України, переорієнтували на американські війська та союзників США у Перській затоці.
Україна веде переговори про ліцензійне виробництво PAC-3, але навіть за наявності політичного рішення запуск виробництва може тривати від року до п’яти років. Київ також розглядає обмін місцями у виробничій черзі з іншими покупцями: Україна укладає довгострокове замовлення, а країна, яка вже стоїть ближче до початку черги, передає їй частину ракет зараз і отримує заміну пізніше.
Таким чином, просто передати Україні ще кілька пускових Patriot недостатньо. Без регулярного боєкомплекту вони не створять стійкого захисту, а лише розширять кількість об’єктів, між якими доведеться розподіляти той самий дефіцитний запас ракет.
Що реально може доповнити Patriot
Повноцінної готової заміни Patriot, яку можна було б швидко отримати у великих кількостях, сьогодні немає. Кожен із можливих варіантів розв’язує лише частину проблеми.
| Засіб | Що може дати Україні | Головне обмеження |
|---|---|---|
| Patriot із PAC-3 MSE | Перевірене перехоплення балістичних та аеробалістичних ракет | Критичний дефіцит і тривалий виробничий цикл |
| SAMP/T з Aster 30 | Додаткові протиповітряні та обмежені протиракетні можливості | Мало батарей і ракет; попередня версія не показала стабільних результатів проти балістики |
| SAMP/T NG з Aster B1NT | Європейський комплекс, спеціально розрахований на складні балістичні цілі | Поставки модулів очікуються з 2027 року; серійні обсяги поки невеликі |
| FREYJA | Потенційно дешевший українсько-європейський перехоплювач | Поки що проєкт і випробування, а не готова бойова система |
| THAAD, Arrow, Aegis | Можуть перехоплювати окремі класи балістичних ракет | Невеликі запаси, інше призначення, складна інтеграція і відсутність політичних рішень про передання |
| Винищувачі та дешевші комплекси | Знищення дронів і крилатих ракет, збереження PAC-3 для балістики | Не здатні перехоплювати більшість балістичних ракет |
| Удари по носіях і виробництву | Зменшення кількості ракет ще до їхнього запуску | Потрібні постійна розвідка, далекобійні засоби та політичні дозволи |
| Укриття й захист інфраструктури | Зниження кількості жертв і наслідків прориву ППО | Не знищують самі ракети |
SAMP/T NG: найближча європейська альтернатива
Найреалістичнішим європейським доповненням до Patriot вважається франко-італійський SAMP/T. Україна вже використовує попередню версію комплексу з ракетами Aster 30. Проте бойовий досвід показав, що ця модифікація не забезпечує такого самого стабільного результату проти російських балістичних ракет, як PAC-3.
Значно перспективнішою є нова версія SAMP/T NG з перехоплювачами Aster 30 B1NT. За даними виробника Eurosam, система отримала круговий огляд, може мати до 48 готових до пуску ракет, виявляти цілі на відстані понад 350 км та одночасно працювати проти різних повітряних і ракетних загроз. Aster B1NT розробляли, зокрема, для перехоплення тактичних балістичних, маневрових і частини гіперзвукових цілей.
14 липня Україна та Франція погодили дорожню карту, за якою Київ має замовити чотири SAMP/T NG. Перший радар Ground Fire 300 планують розгорнути в Україні до кінця 2026 року, а поступове постачання інших модулів — починаючи з 2027-го. На час очікування Франція має передати дві батареї попередньої версії SAMP/T. Франція та Італія також пообіцяли прискорити постачання Aster 30 до жовтня 2026 року й дозволили почати їхнє ліцензійне виробництво в Україні.
Це важливий крок до зменшення залежності від США, але він не означає швидкої появи «європейського Patriot» у необхідних масштабах. Нова система ще має підтвердити заявлені характеристики в умовах реальних комбінованих ударів. Не менш важливим залишається темп виробництва Aster. За оцінкою Chatham House, нинішній річний випуск цих ракет у Франції та Італії менший, ніж потенційний місячний випуск балістичних ракет у Росії.
Отже, SAMP/T NG здатен стати другою опорою української протиракетної оборони, але лише за умови одночасного будівництва великих виробничих потужностей. Чотири комплекси без сотень і тисяч ракет не змінять загальний баланс.
FREYJA: спроба створити перехоплювач із воєнною швидкістю
Другим стратегічним напрямом стала українсько-європейська програма FREYJA. У липні Україна, Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Данія та Нідерланди створили Інтегровану антибалістичну коаліцію.
У спільній декларації держави погодилися виробити єдині оперативні вимоги, створити технічні групи, налагодити обмін даними та сформувати дорожню карту до появи перших спільних можливостей. Ідея полягає не лише в захисті України: країни прагнуть створити європейську систему, яка доповнить Patriot і національні протиракетні проєкти.
Основою FREYJA має стати український перехоплювач FP-7.X компанії Fire Point. Європейські партнери мають надати радари, системи наведення, головки самонаведення, командний пункт та інші компоненти. До програми долучилися або ведуть переговори Thales, Leonardo, Saab, Eurosam, Kongsberg, Diehl Defence та інші компанії.
Архітектуру планують зробити відкритою: компоненти різних виробників можна буде замінювати залежно від доступності та можливостей конкретної країни. Це має зменшити залежність від одного постачальника і дозволити розподілити виробництво між кількома державами.
Fire Point ставить за мету провести перше успішне перехоплення балістичної ракети до середини 2027 року. Орієнтовна ціна одного перехоплювача має становити менш як €1 млн — приблизно в чотири-шість разів менше за PAC-3. Компанія повідомляла щонайменше про п’ять випробувань ракети, однак повної перевірки всієї системи проти реальної балістичної цілі ще не відбулося.
Тут важливо розділяти політичну мету та фактичну готовність. Успішне перехоплення у 2027 році буде лише мінімально життєздатним прототипом. Після нього знадобляться повторні випробування, виправлення програмного забезпечення, підтвердження надійності, виробництво серійних радарів і ракет, навчання розрахунків та інтеграція з українською системою управління ППО.
FREYJA не може врятувати Україну від ударів цієї осені чи взимку. Але вона здатна стати основою масової європейської протиракетної оборони, якщо проєкт отримає стабільне фінансування і не залишиться лише демонстратором технологій.
«Збивати стрільця», а не лише його стріли
Франц-Стефан Гаді вважає, що навіть різке збільшення виробництва перехоплювачів не розв’яже проблему повністю. Росія може виготовляти ракети, накопичувати їх, імпортувати боєприпаси з КНДР і під час одного удару змушувати Україну витрачати значно більше дорогих засобів оборони.
Тому поряд із перехопленням «стріл» потрібне «знищення стрільця» — мобільних пускових установок, складів, пунктів підготовки ракет, логістики та виробничих підприємств.
Це не означає, що удари можуть замінити ППО. Мобільні «Іскандери» складно виявляти: вони залишають укриття на короткий час, швидко здійснюють пуск і змінюють позицію. Для їхнього ураження потрібні постійне спостереження, швидкий обмін розвідувальними даними та далекобійні високоточні засоби. У частині випадків навіть кількахвилинна затримка робить інформацію застарілою.
Саме в цьому контексті західні експерти обговорюють інтеграцію далекобійних ракет ERAM або інших боєприпасів з українськими F-16. Літак не може звичайною авіаційною ракетою перехопити «Іскандер», який уже падає на ціль. Його потенційна роль інша — завдати удару по виявленій пусковій установці до запуску або по інфраструктурі, яка забезпечує ракетну кампанію.
Україна вже демонструвала окремі приклади такої активної оборони. У березні воєнна розвідка повідомила про удар по колоні комплексів «Бастіон-М» в окупованому Криму, внаслідок якого були уражені пускова установка та дві ракети «Циркон». У січні українські сили атакували об’єкти на полігоні Капустин Яр, пов’язані з підготовкою балістичних ракет до запуску.
Окремим напрямом мають стати санкції та експортний контроль. Сучасна ракета залежить від електроніки, верстатів, спеціальних матеріалів, оптики й великої кількості субпідрядників. Заборони не припиняють виробництво миттєво, але системне перекриття поставок, ураження спеціалізованих заводів і руйнування логістичних ланцюгів можуть зменшувати темп випуску та збільшувати інтервали між ударами.
Читайте також: “F-16 проти російських ракет: чи може Україна знищувати пускові установки до старту”
Чи можуть союзники прикрити частину України своїми літаками
Ще одна пропозиція, яку обговорюють західні експерти, — так званий SkyShield. Вона передбачає використання європейської бойової авіації для захисту західних областей України від дронів і крилатих ракет.
За оцінкою прихильників проєкту, близько 120 літаків могли б прикрити приблизно 30% території країни. Винищувачі діяли б далеко від фронту та могли б базуватися за межами України. Це дозволило б українським літакам і наземним комплексам зосередитися на центральних та східних регіонах, а дефіцитні PAC-3 використовувати передусім проти балістичних цілей.
SkyShield безпосередньо не розв’язує проблему «Іскандерів». Його сенс полягає в розвантаженні інших рівнів ППО. Якщо європейські винищувачі знищують частину дронів і крилатих ракет, Україна може економніше витрачати власні авіаційні та зенітні боєприпаси.
Поки що жодна європейська держава офіційно не погодилася реалізувати цей план. Головною перешкодою залишається страх прямого зіткнення з Росією.
Чому це проблема не лише України
Гаді наголошує: українська криза ППО має змусити НАТО переглянути власні плани оборони. Якщо Росія здатна виснажувати запаси перехоплювачів України, вона теоретично може застосувати ту саму тактику проти європейських міст, військових баз і логістичних центрів.
Жодна країна НАТО не має необмеженого запасу Patriot, THAAD, Aster або SM-3. Навіть після розширення виробництва кількість перехоплювачів ще довго поступатиметься можливостям Росії, Китаю, Ірану та КНДР щодо одночасного застосування балістичних ракет і дронів.
Військові доктрини НАТО передбачають не лише перехоплення ракет, а й удари по системах ППО противника, командних вузлах, базах, логістиці та критичних елементах військового виробництва. Однак політичні керівники європейських країн досі не визначили, наскільки далеко готові піти у війні проти держави, яка має ядерну зброю.
Саме цю суперечність Гаді вважає небезпечною. Якщо військове планування виходить із можливості активної оборони, а політики в момент кризи відмовляться її санкціонувати, система стримування може не спрацювати. Росія, навпаки, може дійти висновку, що масовані ракетні удари можна продовжувати без загрози для самих пускових установок і виробничої бази.
Український досвід тому має стати основою нової європейської архітектури: спільних радарів, обміну даними, уніфікованих систем управління, великих запасів ракет і наперед погоджених процедур реагування. Інакше навіть десятки окремих батарей залишатимуться ізольованими «островами» оборони.
Укриття та стійкість — теж частина протиракетного захисту
Жодна система не гарантує стовідсоткового перехоплення. Patriot, SAMP/T NG і майбутня FREYJA захищають обмежені зони, а не всю територію країни. Росія може змінювати напрямки ударів, комбінувати ракети з дронами та намагатися перевантажувати радари й розрахунки.
Тому пасивна оборона має розглядатися не як другорядний цивільний захід, а як повноцінний елемент воєнної стратегії. Йдеться про доступні укриття, захищені енергетичні вузли, розосередження виробництва, резервні системи живлення і зв’язку, дублювання логістики та швидке відновлення пошкоджених об’єктів.
Укриття не зупиняє ракету, але зменшує кількість жертв. Розосереджене виробництво не запобігає удару, але не дозволяє одній ракеті зупинити цілу галузь. Резервні підстанції та мобільні котельні не замінюють ППО, але позбавляють Росію можливості перетворити окреме влучання на тривалу гуманітарну кризу.
Якою має бути реалістична стратегія
Україна не може чекати на появу однієї «чарівної» системи. Захист від балістики має розвиватися одночасно у трьох часових горизонтах.
Негайно партнери можуть передавати PAC-3 зі своїх запасів із гарантованою заміною в майбутньому, мінятися місцями у виробничих чергах, прискорювати постачання Aster 30 і надавати додаткові SAMP/T. Паралельно дешевші комплекси, винищувачі та мобільні групи мають брати на себе дрони й крилаті ракети, зберігаючи найцінніші перехоплювачі для балістичних цілей.
У 2027–2028 роках другою опорою можуть стати SAMP/T NG, українське виробництво Aster 30 і перші працездатні версії FREYJA. Але для цього ліцензії мають перетворитися на заводи, а прототипи — на серійні вироби з підтвердженою ефективністю.
У довгостроковій перспективі Україна та Європа потребують спільної протиракетної архітектури, масового виробництва кількох типів перехоплювачів, інтегрованої розвідки та здатності зменшувати ракетний потенціал противника ще до запуску.
Головний висновок західних аналітиків полягає в тому, що проблема вже значно ширша за дефіцит Patriot. Навіть максимальне прискорення американського виробництва не створить абсолютного щита. Patriot залишатиметься критично важливим, але він має стати частиною системи, а не всією системою.
Реальний захист складатиметься з PAC-3 і Aster, SAMP/T NG і FREYJA, винищувачів та радарів, ударів по ракетній інфраструктурі, санкцій, укриттів і стійкої економіки. Лише поєднання цих елементів здатне зламати російську стратегію виснаження — коли Москва розраховує не обов’язково подолати Patriot технічно, а просто дочекатися моменту, коли Україні нічим буде стріляти.
