Україна отримала новий уряд у момент, коли будь-яка кадрова перестановка має значення далеко за межами внутрішньої політики. Кабінет Міністрів відповідає не лише за економіку, соціальну політику чи підготовку до опалювального сезону. Від його рішень залежать постачання для війська, робота оборонної промисловості, мобілізація ресурсів, відбудова країни та виконання умов вступу до Європейського Союзу.
16 липня 2026 року Верховна Рада призначила головою уряду колишнього керівника «Нафтогазу» Сергія Корецького. За його кандидатуру проголосували 289 народних депутатів. Того ж дня парламент 264 голосами затвердив основний склад нового Кабміну. Частина урядовців зберегла посади, однак кілька ключових міністерств отримали нових керівників, а структура виконавчої влади була суттєво перебудована.
Головна особливість нового уряду полягає в тому, що це не просто заміна одних прізвищ іншими. Кабмін Корецького поєднує одразу кілька кадрових моделей: досвідчених міністрів попередніх урядів, менеджерів із державного та приватного секторів, колишніх керівників областей, кар’єрних дипломатів, силовиків і депутатів президентської фракції.
Одночасно з формуванням Кабміну почалася ширша перебудова всієї владної вертикалі — від Міністерства оборони та Служби безпеки України до РНБО, Національної поліції та економічного блоку Офісу президента.
Як формувався новий Кабмін
Юлія Свириденко залишила посаду прем’єр-міністра разом з усім складом уряду. Уже 16 липня парламент призначив Сергія Корецького новим главою Кабміну, після чого окремим голосуванням затвердив запропонований ним склад уряду.
До Кабінету Міністрів увійшли:
- Денис Шмигаль — перший віцепрем’єр-міністр, міністр енергетики;
- Тетяна Бережна — віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики, міністерка культури;
- Всеволод Ченцов — віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції;
- Віталій Безгін — міністр у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб;
- Матвій Бідний — міністр молоді та спорту;
- Андрій Бутенко — міністр освіти і науки;
- Іван Вигівський — міністр внутрішніх справ;
- Тарас Висоцький — міністр аграрної політики та продовольства;
- Микола Калашник — міністр з відновлення, інфраструктури та транспорту;
- Віталій Кім — міністр у справах ветеранів;
- Олександр Кравченко — міністр економіки та довкілля;
- Віктор Ляшко — міністр охорони здоров’я;
- Сергій Марченко — міністр фінансів;
- Денис Маслов — міністр юстиції;
- Денис Улютін — міністр соціальної політики, сім’ї та єдності;
- Оксана Ферчук — міністерка цифрової трансформації.
Окремо залишилися дві посади, кандидатури на які має подавати президент, — міністра оборони та міністра закордонних справ. До парламентського призначення обов’язки керівників цих відомств виконують Євгеній Хмара та Андрій Сибіга відповідно.
Сергій Корецький: менеджер замість класичного політика
Сергій Корецький уперше став членом уряду — і одразу очолив Кабінет Міністрів. До цього його кар’єра була пов’язана насамперед із нафтогазовим бізнесом та управлінням великими компаніями.
Корецький понад два десятиліття працював у паливно-енергетичному секторі. Він керував структурами групи «Континіум», був генеральним директором мережі автозаправних станцій WOG, очолював «Укрнафту» та «Укртатнафту», а з травня 2025 року керував групою «Нафтогаз». Також він розвивав власний бізнес, зокрема заснував кавовий бренд Idealist.
Його прихід означає спробу перенести до уряду модель корпоративного управління: чіткі показники, аудит витрат, персональну відповідальність керівників і швидке ухвалення рішень. Саме така логіка простежується у першому дорученні нового прем’єра: кожне міністерство має подати пропозиції до Програми діяльності уряду, а до 5 серпня Кабмін планує завершити підготовку документа з конкретними цілями, строками та вимірюваними результатами.
Перед Корецьким стоять три першочергові завдання.
Перше — забезпечення Сил оборони та масштабування оборонно-промислового комплексу. Уряд має не просто фінансувати закупівлі, а синхронізувати виробництво озброєння, потреби фронту, державне замовлення та міжнародні програми.
Друге — підготовка до зими. Саме досвід Корецького в енергетиці називають однією з головних причин його висунення. Після масштабних російських атак енергосистема потребує ремонту, накопичення газу, захисту об’єктів і створення резервних потужностей.
Третє — перезапуск державного управління. Новому прем’єру доведеться довести, що корпоративні методи можуть працювати в умовах складної бюрократії, політичних компромісів і воєнних обмежень.
Політичний досвід Корецького є обмеженим, але не відсутнім повністю. У минулому він був помічником народних депутатів Ігоря Єремеєва та Катерини Ващук на громадських засадах, а 2006 року балотувався до Верховної Ради у непрохідній частині списку Народного блоку Литвина. Водночас до липня 2026 року він не обіймав урядових посад і не був публічним партійним політиком.
Читайте також: “Сергій Корецький — новий прем’єр України: як менеджер із паливного ринку дійшов до Кабміну і що визначить успіх його уряду”
Головна інтрига — відставка Михайла Федорова
Найбільш резонансною кадровою подією стало не призначення нового прем’єра, а відсутність у Кабміні Михайла Федорова.
Федоров залишався останнім міністром, який безперервно працював у виконавчій владі від початку президентства Володимира Зеленського. Спочатку він очолював цифрову трансформацію, а згодом перейшов до Міністерства оборони, де намагався перенести цифрові підходи, систему даних і технологічне управління у військову сферу.
Його відставка спричинила рідкісні для воєнного часу публічні протести. Частина військових, волонтерів і громадян сприйняла звільнення як ризик згортання технологічних реформ та повернення до більш консервативної моделі управління армією.
Після звільнення Федоров публічно заявив про конфлікт із головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. За словами ексміністра, частина ініціатив Міноборони блокувалася, а суперечності між політичним і військовим керівництвом перейшли у системну фазу. Президент також визнав, що між керівництвом армії та Міністерством оборони існував складний діалог, який стосувався не лише персональних відносин, а й принципів роботи установ.
Таким чином, конфлікт фактично відображав зіткнення двох підходів до ведення війни. Один робив ставку на цифровізацію, дрони, автоматизований аналіз даних, прозорі закупівлі та швидке масштабування технологій. Інший — на централізовану військову вертикаль, традиційну систему командування і контроль Генерального штабу над основними процесами.
Версії про додаткові політичні чи особисті мотиви відставки залишаються припущеннями. Публічно підтвердженим фактором є саме тривалий конфлікт між Міноборони та військовим командуванням.
Євгеній Хмара: силовик на чолі Міноборони
Після відставки Федорова уряд тимчасово поклав виконання обов’язків міністра оборони на генерал-майора Євгенія Хмару. Очікується, що згодом президент може внести його кандидатуру до Верховної Ради для повноцінного призначення.
Хмара — кадровий співробітник СБУ та представник її бойового крила. Він керував Центром спеціальних операцій «А», а з січня до липня 2026 року тимчасово очолював Службу безпеки України. Брав участь у бойових і спеціальних операціях, зокрема під час оборони та звільнення українських територій.
Його призначення свідчить про зміну профілю керівника Міноборони. На зміну цивільному технологічному менеджеру приходить силовик із досвідом спеціальних операцій.
Це може посилити координацію між Міноборони, СБУ, військовою розвідкою та Генеральним штабом. Водночас перед Хмарою стоятиме складне завдання — зберегти технологічні напрацювання попередньої команди, не допустити зупинки оборонних контрактів і водночас відновити робочі відносини з командуванням ЗСУ.
Андрій Сибіга залишається в МЗС, але поки у статусі в.о.
Інше стратегічне відомство — Міністерство закордонних справ — також залишилося без повноцінно призначеного керівника.
Андрій Сибіга, який очолював МЗС в уряді Свириденко, продовжив керувати міністерством як тимчасовий виконувач обов’язків. Це дозволяє зберегти безперервність дипломатичної роботи, переговорів із союзниками, координації військової допомоги та просування України до ЄС і НАТО.
Водночас тимчасовий статус створює політичну невизначеність. Президент може або повернути Сибігу до парламенту як кандидата на повноцінного міністра, або запропонувати іншу кандидатуру.
Перебудова силового блоку
Зміни в уряді спричинили кадровий ланцюг у всьому секторі безпеки.
Після переходу Євгенія Хмари до Міноборони президент доручив першому заступнику голови СБУ Олександру Покладу тимчасово виконувати обов’язки керівника Служби безпеки України. Відповідний указ №622/2026 був оприлюднений 17 липня.
Ігор Клименко, який залишив посаду міністра внутрішніх справ, отримав пропозицію очолити Раду національної безпеки і оборони. Президент визначив для нього завдання забезпечити щоденний контроль за виконанням рішень РНБО та Ставки, координацію силового блоку й оборонного виробництва. На момент оголошення рішення указ про призначення ще готувався.
Новим міністром внутрішніх справ став Іван Вигівський, а обов’язки голови Національної поліції уряд поклав на його першого заступника Максима Цуцкірідзе.
Одночасно фахівець із військових радіотехнологій Сергій Бескрестнов, відомий за позивним «Флеш», став позаштатним радником президента з питань розвитку технологічних напрямів оборони. Після виходу з команди Федорова в Міноборони він фактично переходить на рівень Офісу президента, що може бути спробою зберегти технологічну експертизу попередньої команди.
Отже, нова конфігурація силового блоку виглядає так: Хмара переходить із СБУ до Міноборони, Поклад очолює СБУ у статусі в.о., Клименко переходить із МВС до РНБО, Вигівський — із Нацполіції до МВС, а Цуцкірідзе стає тимчасовим керівником поліції.
Це не точкові ротації, а повна перебудова управлінського ланцюга у секторі безпеки.
Іван Вигівський: поліцейський очолює все МВС
Новий міністр внутрішніх справ Іван Вигівський майже всю професійну кар’єру провів у правоохоронних органах.
Він починав слідчим у Миколаївській області, керував територіальними підрозділами поліції, очолював поліцію Полтавщини та Києва, а з 2023 року був головою Національної поліції України.
На відміну від політиків, які приходили до МВС з уряду чи парламенту, Вигівський є вихідцем із самої системи. Він добре знає її кадрову структуру, слідчі підрозділи, кримінальний блок і механізми взаємодії центрального апарату з регіонами.
Його головним викликом стане перехід від управління поліцією до керівництва всією системою МВС, до якої також входять Національна гвардія, Державна прикордонна служба, ДСНС, міграційна служба та сервісні центри.
Крім того, від нового міністра чекатимуть відповіді на питання щодо мобілізаційних процесів, захисту критичної інфраструктури, протидії диверсіям, безпеки в тилових регіонах і майбутньої реінтеграції деокупованих територій.
Всеволод Ченцов: дипломат для прискорення вступу до ЄС
Посаду віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції обійняв Всеволод Ченцов.
Це кадровий дипломат, який працював у Міністерстві закордонних справ, українських представництвах у Польщі й Туреччині, був послом у Нідерландах та представником України при Організації із заборони хімічної зброї. З 2021 року Ченцов очолював Представництво України при Європейському Союзі.
Призначення Ченцова означає перехід від переважно політичної координації євроінтеграції до дипломатично-переговорної моделі. Він добре знає механізми ухвалення рішень у Брюсселі, позиції окремих держав ЄС та технічну сторону переговорів щодо членства.
Його попередник Тарас Качка має продовжити роботу в представництві України при ЄС і поєднувати її з функцією торговельного представника. Таким чином, європейський напрям розділяють між урядовою координацією Ченцова та переговорно-торговельною роботою Качки.
Микола Калашник: від Київщини до відбудови країни
Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту очолив Микола Калашник.
До призначення він керував Київською обласною державною адміністрацією, а раніше працював її першим заступником. Ще до переходу на обласний рівень Калашник обіймав посади в Дарницькій районній адміністрації Києва.
Його досвід пов’язаний із регіональним управлінням і практичним відновленням територій, які зазнали руйнувань унаслідок російського вторгнення.
До сфери відповідальності нового міністра переходять транспорт, дороги, залізнична й портова інфраструктура, житлова відбудова, логістика та великі міжнародні проєкти. Одним із ключових завдань стане забезпечення прозорого розподілу коштів на відновлення та встановлення зрозумілих критеріїв пріоритетності об’єктів.
Віталій Безгін: децентралізація, громади та ВПО
Новоутворене Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб очолив Віталій Безгін.
До переходу в уряд він був народним депутатом від «Слуги народу» та очолював парламентський підкомітет з питань адміністративно-територіального устрою. Безгін багато років займався реформою децентралізації, формуванням громад і питаннями місцевого самоврядування.
Створення окремого відомства означає, що уряд намагається об’єднати регіональну політику з проблемами внутрішньо переміщених осіб.
Це логічно з огляду на масштаби переміщення населення. Питання житла, працевлаштування, соціальної адаптації та інтеграції ВПО неможливо вирішувати окремо від фінансових можливостей громад, розвитку місцевої інфраструктури та відновлення регіонів.
Водночас таке об’єднання створює ризик надмірно широкої компетенції міністерства. Безгіну доведеться балансувати між стратегічною регіональною політикою та щоденними соціальними проблемами мільйонів переселенців.
Віталій Кім: регіональний керівник у Міністерстві ветеранів
Міністром у справах ветеранів став Віталій Кім, який із листопада 2020 року очолював Миколаївську область.
На загальнонаціональному рівні він став відомим після початку повномасштабного вторгнення завдяки публічній комунікації під час оборони Миколаївщини. До державної служби Кім працював у бізнесі та керував приватними компаніями регіону.
Перехід Кіма до Міністерства ветеранів є нетиповим кадровим рішенням. Він не походить безпосередньо із ветеранської політики, але має досвід управління прифронтовим регіоном, взаємодії з військовими, родинами загиблих, пораненими та громадами, що пережили бойові дії.
Нове відомство має перейти від переважно соціальної моделі підтримки ветеранів до комплексної: лікування, реабілітації, працевлаштування, освіти, психологічної допомоги, житла та розвитку ветеранського підприємництва.
Денис Маслов: парламентський юрист очолив Мін’юст
Новим міністром юстиції став Денис Маслов — колишній народний депутат і голова парламентського Комітету з питань правової політики.
До приходу в парламент він працював адвокатом, арбітражним керуючим і суддею Дніпровського районного суду міста Кам’янське.
Маслов добре знайомий із судовою реформою, законодавчими процедурами та питаннями функціонування органів правосуддя. Однак тепер йому доведеться відповідати не лише за підготовку законів, а й за роботу пенітенціарної системи, виконавчої служби, реєстрів, нотаріату та представництво України у міжнародних судах.
Одним із головних тестів стане продовження судової реформи відповідно до вимог ЄС, не перетворивши її на формальне виконання індикаторів.
Олександр Кравченко: консультант і стратег у Мінекономіки
Міністерство економіки та довкілля очолив Олександр Кравченко — менеджер із досвідом роботи в міжнародному консалтингу.
Він навчався у Київському національному економічному університеті, проходив програму у Віденському економічному університеті та здобув MBA у London Business School. Працював у Credit Suisse, Horizon Capital і McKinsey, де згодом став керівним партнером українського офісу.
Такий професійний профіль відповідає намірам нового прем’єра посилити стратегічне планування та корпоративну модель управління.
Кравченко відповідатиме за економічне зростання, промислову політику, інвестиції, приватизацію, ринок праці та частину екологічної політики. Поєднання економіки й довкілля означає, що Україна намагатиметься синхронізувати відбудову з європейськими екологічними стандартами.
Тарас Висоцький і відновлення Мінагрополітики
Уряд скасував попереднє рішення про ліквідацію Міністерства аграрної політики та продовольства. Відновлене відомство очолив Тарас Висоцький.
Висоцький багато років працював у сфері аграрної політики: керував Українським клубом аграрного бізнесу, був заступником міністра економіки, першим заступником міністра аграрної політики та певний час виконував обов’язки очільника відомства.
Повернення окремого Мінагрополітики демонструє стратегічне значення аграрного сектору. В умовах війни він одночасно забезпечує продовольчу безпеку, валютні надходження, зайнятість у регіонах і значну частину українського експорту.
Окреме міністерство також необхідне для переговорів з ЄС, оскільки адаптація українського агросектору до Спільної аграрної політики Євросоюзу потребуватиме складної інституційної перебудови.
Андрій Бутенко: контроль якості стає державною політикою
Новим міністром освіти і науки став Андрій Бутенко — науковець, кандидат історичних наук і фахівець із забезпечення якості освіти.
З 2019 року він працював у Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти, спочатку як заступник голови, а з 2022 року — як керівник агентства.
Його призначення може означати більшу увагу уряду до якості університетської освіти, акредитації програм, академічної доброчесності та ефективності мережі закладів вищої освіти.
Водночас міністру доведеться працювати і з набагато ширшими проблемами: безпекою шкіл, освітніми втратами дітей, дистанційним навчанням, нестачею педагогів і поверненням українських школярів та студентів з-за кордону.
Оксана Ферчук: цифровізація після Федорова
Міністерство цифрової трансформації очолила Оксана Ферчук. До цього вона була заступницею міністра оборони з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації.
Її призначення забезпечує певну спадковість між командами Міноборони та Мінцифри. Ферчук має досвід цифрової перебудови військових процесів, тому її головним завданням може стати перенесення оборонних технологічних рішень у ширшу систему державного управління.
Водночас новій міністерці доведеться довести, що Мінцифри здатне працювати після відходу свого засновника та багаторічного керівника. Відомство стало одним із головних символів президентської команди, тому будь-яке уповільнення цифрових проєктів матиме не лише технологічні, а й політичні наслідки.
Що саме змінили у структурі уряду
Кабінет Корецького розпочав роботу з реорганізації кількох великих відомств.
Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства було перейменоване на Міністерство економіки та довкілля. Аграрний напрям знову передали окремому Міністерству аграрної політики та продовольства.
Міністерство розвитку громад та територій перетворили на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту. Паралельно було утворене окреме Міністерство у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб.
Фінансувати нові та перейменовані установи у 2026 році планують у межах уже передбачених видатків. Міністерствам дали два тижні для розроблення положень про їхню діяльність та підготовки необхідних змін до законодавства.
Ідея реорганізації полягає у розмежуванні функцій.
Інфраструктурне відомство має зосередитися на фізичній відбудові, транспорті й логістиці. Міністерство громад — на регіональній політиці, місцевому самоврядуванні та ВПО. Мінекономіки — на макроекономічній і промисловій політиці. Мінагрополітики — на агросекторі та продовольчій безпеці.
Проте поділ великих міністерств створює і ризики: боротьбу за повноваження, дублювання функцій, кадрові конфлікти та затримки під час передачі бюджетних програм.
Куди перейшли колишні урядовці
Оновлення уряду не означає, що всі звільнені посадовці залишили владну систему.
Колишній міністр внутрішніх справ Ігор Клименко переходить до РНБО. Колишній віцепрем’єр з євроінтеграції Тарас Качка має працювати у представництві України при ЄС і залишатися торговельним представником.
Колишній міністр економіки Олексій Соболев переходить до економічного напряму Офісу президента. Його завданнями мають стати підтримка українського виробника, реалізація домовленостей із партнерами та постійна комунікація між владою і бізнесом.
Це свідчить про характерну рису кадрової політики Володимира Зеленського: звільнення з Кабміну не завжди означає вихід із команди. Часто йдеться про переміщення чиновника до іншого центру ухвалення рішень.
Якою є політична логіка нового уряду
У Кабміні Корецького можна виділити чотири кадрові групи.
Перша — міністри, які забезпечують спадковість політики. Це Денис Шмигаль, Тетяна Бережна, Матвій Бідний, Віктор Ляшко, Сергій Марченко та Денис Улютін. Їхнє збереження означає, що уряд не планує повністю переглядати енергетичну, фінансову, медичну, соціальну й гуманітарну політику.
Друга група — корпоративні менеджери та консультанти. До неї належать Сергій Корецький та Олександр Кравченко. Від них очікують аудиту, стратегічного планування та вимірюваних показників.
Третя — представники регіонального управління: Віталій Кім, Микола Калашник і частково Віталій Безгін. Їхній досвід потрібен для відбудови, роботи з громадами та реінтеграції населення.
Четверта — силовики й технологічні управлінці: Євгеній Хмара, Іван Вигівський, Оксана Ферчук та Сергій Бескрестнов. Вони мають забезпечити зв’язок між обороною, безпекою та технологічною модернізацією.
Політичний вплив самого прем’єра поки залишається відкритим питанням. Корецький не має власної парламентської команди, партійної структури чи довгої історії роботи у владі. Тому його реальна самостійність залежатиме від того, чи отримає він право формувати кадрову й економічну політику, чи залишатиметься насамперед виконавцем рішень президентської вертикалі.
Перші випробування Кабміну
До 5 серпня міністерства мають підготувати пропозиції до Програми діяльності уряду. Після цього документ повинні затвердити на засіданні Кабміну, подати до Верховної Ради та представити громадськості.
У найближчі місяці результативність нового уряду визначатиметься за кількома напрямами:
- забезпечення війська зброєю, технікою і фінансуванням;
- продовження технологічної модернізації оборони після відставки Федорова;
- підготовка енергосистеми до зими;
- виконання умов ЄС і відкриття наступних переговорних кластерів;
- запуск нової структури міністерств без управлінського хаосу;
- підтримка бізнесу та українського виробництва;
- реалізація житлових і соціальних програм для ветеранів та ВПО;
- прозоре використання коштів на відбудову.
Окремим тестом стане взаємодія уряду з парламентом. Програма діяльності Кабміну має отримати підтримку Верховної Ради. Без стабільної більшості навіть сильна управлінська команда ризикує загрузнути у політичних торгах і блокуванні законопроєктів.
Уряд перебудови, а не остаточних рішень
Кабінет Сергія Корецького є урядом воєнної перебудови. У ньому немає повного розриву з попередньою командою, але є спроба змінити принципи управління та перерозподілити відповідальність між відомствами.
Корецький приносить до Кабміну досвід великого бізнесу та енергетики. Ченцов — знання європейських інституцій. Калашник і Кім — досвід управління регіонами під час війни. Безгін — спеціалізацію на громадах і децентралізації. Вигівський і Хмара — силовий досвід. Ферчук — цифрову й оборонну експертизу.
Водночас найбільш значуща кадрова історія розгортається не всередині Кабміну, а навколо нього. Відставка Михайла Федорова, конфлікт між Міноборони та головнокомандувачем, перестановки в СБУ, МВС, РНБО і Національній поліції показують: президент перебудовує не лише уряд, а всю систему координації держави під час війни.
Чи стане ця модель ефективнішою, залежатиме не від кількості нових міністерств і гучності кадрових прізвищ. Вирішальними будуть швидкість оборонного виробництва, стійкість енергетики, прозорість відбудови, прогрес на шляху до ЄС та здатність владної вертикалі працювати без внутрішніх конфліктів.
Саме за цими результатами оцінюватимуть уряд Корецького — не через традиційні сто днів, а вже протягом найближчих тижнів.
