Україна пропонує Євросоюзу розподілити між усіма державами-членами юридичні ризики, пов’язані з використанням близько €210 млрд заморожених резервів РФ, більшість яких зберігає бельгійський Euroclear. Така конструкція може послабити головне заперечення Бельгії, але не усуває суперечок щодо суверенного імунітету та законності конфіскації. Розбираємо три моделі, які обговорює Європа: використання доходів, позику під активи та вилучення основної суми.
Європейська суперечка навколо заморожених резервів російського центробанку отримала новий поворот. Україна пропонує змінити не стільки призначення грошей, скільки архітектуру відповідальності за них.
Зараз основний ризик фактично сконцентрований у Бельгії. Саме там розташований міжнародний депозитарій Euroclear, через який проходить переважна частина заблокованих у Європейському Союзі російських державних активів. Якщо Росія оскаржуватиме їх використання, вимагатиме компенсації або застосовуватиме відповідні заходи проти європейських активів, одним із головних адресатів такого тиску буде саме Бельгія.
Міністр фінансів України Сергій Марченко запропонував іншу конструкцію: юридична відповідальність за можливі судові суперечки з Росією має лежати не на одній державі, а спільно на всіх 27 членах ЄС. Паралельно Київ пропонує розглянути перенесення кастодіального зберігання активів із бельгійської юрисдикції до структури, яка діяла б безпосередньо під юрисдикцією Євросоюзу.
На перший погляд це технічна фінансово-правова деталь. Насправді вона може стати ключем до суперечки про сотні мільярдів євро, яка триває вже кілька років.
Питання полягає у тому, хто нестиме ризик, якщо ЄС перестане просто заморожувати російські резерви і почне використовувати їхню основну суму.
Що саме запропонувала Україна
За словами Марченка, українська сторона обговорює з партнерами зміну юрисдикції для частини заморожених російських активів.
«План створює нові умови, за яких відповідальність за судові спори з Росією нестиме не Бельгія, а спільно 27 членів ЄС», — пояснив міністр у коментарі Euronews, який цитує Reuters.
Окремо Марченко запропонував можливість передати функцію зберігання активів від Бельгії до Європейського Союзу. Йдеться про те, щоб кошти перебували не просто на балансі бельгійського Euroclear, а в рахунках або спеціальному механізмі, що діяв би під європейською юрисдикцією.
Це важливе уточнення.
Україна не пропонує лише політичну декларацію на кшталт «усі держави ЄС відповідають разом». Для реального перерозподілу ризику знадобиться фінансова і юридична конструкція: європейський інструмент, гарантії держав-членів або бюджету ЄС, правила компенсації Euroclear та механізм захисту від потенційних позовів.
Фактично Київ пропонує європеїзувати проблему, яка досі значною мірою залишається бельгійською.
Чому саме Бельгія стала головною перешкодою
Після повномасштабного вторгнення Росії країни ЄС заблокували приблизно €210 млрд резервів російського центробанку.
За даними Reuters, близько €185 млрд із цієї суми зосереджено в Euroclear у Брюсселі. Сам Euroclear повідомляв, що наприкінці червня 2026 року на його балансі було €202 млрд активів, пов’язаних із російськими санкціями, — це дещо ширша категорія, ніж лише резерви центробанку.
Тому саме Бельгія опинилася в унікальному становищі.
Політичне рішення може ухвалювати Європейський Союз, вигоду від використання коштів може отримати Україна, а значна частина прямого юридичного та фінансового ризику концентрується в державі, де зареєстрований Euroclear.
Брюссель неодноразово вимагав змінити цю ситуацію.
Ще під час попередньої дискусії прем’єр-міністр Бельгії Барт де Вевер вимагав повної взаємної відповідальності — full mutualisation — за можливі ризики. Інакше Бельгія побоювалася залишитися сам на сам із російськими позовами, вимогами компенсацій та потенційними контрзаходами.
У цьому сенсі нинішня українська ідея частково відповідає саме тому, чого раніше вимагала Бельгія.
Проте це ще не означає, що Брюссель погодився.
2 вересня міністр закордонних справ Бельгії Максим Прево заявив, що позиція його країни не змінилася. За його словами, причини попередніх заперечень нікуди не зникли, а схема, яка фактично могла б привести до конфіскації російських активів, створює дуже значні ризики.
Ризик уже не теоретичний: Росія судиться з Euroclear
Побоювання Бельгії пов’язані не лише з можливими майбутніми позовами.
Euroclear уже бере участь у низці судових процесів у Росії, зокрема у справі, ініційованій російським центробанком через блокування його активів.
15 травня 2026 року московський суд першої інстанції ухвалив рішення на користь російського центробанку. Euroclear оскаржив його, але 16 липня апеляцію було відхилено.
Euroclear не визнає юрисдикцію російських судів щодо цієї справи, а такі рішення не визнаються правом ЄС. Проте сам факт процесів демонструє масштаб потенційного юридичного конфлікту.
Проблема може виявитися ширшою за стягнення грошей безпосередньо з Euroclear.
Москва може намагатися атакувати європейські активи в Росії, домагатися виконання рішень у третіх юрисдикціях або використовувати інвестиційні угоди та інші правові механізми.
Саме тому для Бельгії головне питання звучить не «чи допомагати Україні», а хто заплатить, якщо юридична конструкція не витримає.
Українська пропозиція намагається дати на нього відповідь: ризик має бути європейським.
Три способи використати російські €210 млрд
У дискусії навколо активів часто змішують три абсолютно різні механізми.
Насправді між використанням відсотків і повною конфіскацією лежить величезна юридична дистанція.
Модель №1. Використовувати доходи від активів
Це найбільш консервативний варіант — і єдиний із трьох, який уже повноцінно працює.
Сам капітал російського центробанку залишається заблокованим. Але цінні папери поступово погашаються, виникають великі грошові залишки, які Euroclear інвестує. Вони приносять надзвичайні доходи.
У 2024 році ЄС створив правовий механізм, який дозволив спрямовувати ці чисті прибутки на підтримку України. Пізніше їх використали також для обслуговування кредитів G7 у межах програми Extraordinary Revenue Acceleration — ERA.
Загальний обсяг кредитів G7 за цією програмою становить приблизно €45 млрд. Їхня принципова особливість полягає в тому, що погашення має здійснюватися за рахунок майбутніх надзвичайних доходів від російських резервів, а не безпосередньо з українського бюджету.
3 серпня 2026 року ЄС отримав чергові €1,4 млрд таких доходів. За даними Єврокомісії, від моменту іммобілізації активи на той час загалом згенерували близько €8 млрд надзвичайних прибутків.
Перевага моделі
ЄС не торкається юридичної власності Росії на сам капітал.
Це значно зменшує ризик порушення принципу суверенного імунітету.
Недолік
Масштаб доходів і масштаб самої основної суми непорівнянні.
Кілька мільярдів євро щороку можуть фінансувати кредити або частину оборонних потреб, але не здатні швидко замінити €210 млрд капіталу.
Крім того, доходи залежать від процентних ставок: чим нижчі ставки в Європі, тим менше грошей генерують заморожені залишки.
Саме тому дискусія перейшла до другого рівня.
Модель №2. Позика, забезпечена російськими активами
Це проміжна схема між використанням прибутків і прямою конфіскацією.
Її різні варіанти обговорюються в ЄС уже тривалий час під загальною назвою Reparations Loan — репараційний кредит.
Сенс полягає в тому, щоб надати Україні великий обсяг фінансування вже зараз, використовуючи заморожені російські ресурси як економічну основу конструкції.
У запропонованій Єврокомісією у 2025 році схемі Союз мав не просто забрати активи російського центробанку, а позичити грошові залишки у фінансових установ, де вони накопичилися через санкції.
В обмін Euroclear та інші установи отримували б фінансове зобов’язання ЄС. Їхній обов’язок повернути гроші російському центробанку у випадку зняття санкцій формально зберігався б.
Україна, своєю чергою, мала б погасити такий репараційний кредит лише після отримання компенсацій від Росії.
Логіка конструкції проста:
Росія винна Україні репарації → майбутні репарації авансуються Україні зараз → заморожені російські ресурси забезпечують цю конструкцію.
Але саме тут виникла проблема Бельгії.
Якщо Росія в якийсь момент отримує право вимагати повернення активів, а грошей у Euroclear уже немає, хтось має гарантувати депозитарію повне виконання його зобов’язань.
Бельгія відмовлялася бути цим «хтось».
Через незгоду навколо гарантій ЄС у грудні 2025 року не запустив репараційний кредит у запланованому вигляді. Натомість лідери погодили окремий кредит Україні на €90 млрд на 2026–2027 роки, профінансований запозиченнями самого ЄС на ринках і гарантований можливостями європейського бюджету. Одночасно Європейська рада доручила продовжувати технічну і юридичну роботу над Reparations Loan.
Саме цей другий сценарій тепер може отримати нове життя завдяки пропозиції Києва.
Якщо активи або пов’язані з ними зобов’язання перевести до загальноєвропейського інструменту, а гарантії розподілити між країнами ЄС, головне бельгійське заперечення може стати менш гострим.
Але воно не зникне повністю.
Модель №3. Конфіскувати основну суму
Найрадикальніший сценарій — вилучити самі резерви російського центробанку та передати їх Україні.
Фінансово це найпотужніший варіант.
Замість кількох мільярдів прибутку або складної кредитної конструкції Україна теоретично отримала б доступ до ресурсу, співставного з кількома роками великої міжнародної допомоги.
Але саме цей варіант створює найскладнішу юридичну проблему.
Активи центральних банків користуються особливо сильним захистом у межах принципу суверенного імунітету державної власності.
Юристи, які підтримують конфіскацію, посилаються, серед іншого, на доктрину державних контрзаходів: держава, що грубо порушила міжнародне право, може за певних умов втратити частину захисту, а інші держави можуть застосовувати заходи, спрямовані на припинення порушення та забезпечення компенсації.
Противники такого підходу відповідають, що контрзаходи мають бути тимчасовими і зворотними, тоді як конфіскація є остаточною. Також залишається дискусійним питання, наскільки треті держави можуть застосовувати подібні «колективні контрзаходи».
Європейська парламентська дослідницька служба констатувала, що серед міжнародних юристів немає консенсусу щодо законності конфіскації, а беззаперечного правового прецеденту для такого кроку немає.
Тому розподіл ризику між 27 членами ЄС вирішує лише частину проблеми.
Він може відповісти на запитання «хто заплатить у разі програшу?», але не автоматично відповідає на запитання «чи законно взагалі конфіскувати ці гроші?».
Навіщо Україні це потрібно саме зараз
Повернення теми €210 млрд до європейської політики пояснюється не лише принципом «Росія має заплатити».
Причина значно практичніша: грошей Україні потрібно більше, ніж планували партнери ще рік тому.
За даними Reuters, Київ оцінює додаткову потребу у фінансуванні оборони у 2026 році приблизно в €27 млрд.
Загальний бюджетний дефіцит України цього року перевищує $32 млрд, а, за словами Марченка, у 2027 році може знадобитися співставна сума зовнішнього фінансування. Україна вже обговорює параметри наступного року з МВФ.
Паралельно зросли саме військові витрати.
Кредит ЄС на €90 млрд спочатку розраховувався на два роки — 2026-й і 2027-й. Законодавство передбачає приблизно €60 млрд військової підтримки та €30 млрд загальної бюджетної допомоги. На 2026 рік ЄС зробив доступними до €45 млрд.
Але інтенсивність війни змушує Україну витрачати швидше.
Крім поточних платежів є ще одна проблема: зброю на 2027 рік потрібно замовляти зараз.
Саме на це звертала увагу навіть Бельгія. Максим Прево визнав короткострокові фінансові потреби України і зазначив, що замовлення на військову продукцію, необхідну наступного року, потрібно оплачувати вже сьогодні.
Тому ЄС фактично має три варіанти:
- прискорювати вже погоджений кредит у €90 млрд;
- знову збільшувати спільні запозичення за рахунок європейських платників податків;
- або нарешті знайти спосіб масштабніше залучити російські ресурси.
Саме третій шлях просуває Київ.
Читайте також: “Україні бракує $27 млрд на оборону у 2026 році: чим реально закривають дефіцит”
Хто готовий повернутися до дискусії
Україна вже не одна в цій кампанії.
Наприкінці серпня Нідерланди, Польща, Іспанія та Швеція закликали Єврокомісію знову розглянути способи використання російських активів.
Їхня принципова теза практично збігається з українською: нова конструкція має гарантувати, що ризик розподілятиметься між державами-членами і жодна окрема країна не нестиме непропорційного навантаження.
Це суттєва зміна політичного контексту.
Раніше суперечка часто виглядала як протистояння між прихильниками використання активів і Бельгією.
Тепер формується інша логіка:
не переконувати Бельгію взяти ризик на себе, а прибрати саму причину, через яку цей ризик бельгійський.
Одним із можливих способів може стати переведення активів і відповідних зобов’язань із Euroclear до спеціального європейського механізму. Повідомлялося, що такий сценарій уже перебуває серед варіантів техніко-юридичної оцінки в Брюсселі.
Проте це поки не рішення Єврокомісії.
Читайте також: “€210 млрд знову на столі. Чому чотири країни ЄС вимагають використати заморожені російські активи для України”
Чому перенесення активів із Euroclear саме по собі не вирішує проблему
Ідея виглядає простою: якщо Бельгія боїться ризику через Euroclear, забрати цей ризик із Euroclear.
Але у фінансовому праві перенесення активу не ліквідовує пов’язаних із ним прав.
Навіть якщо російські резерви опиняться в спеціальному європейському фонді, трасті або іншому інструменті, потрібно визначити:
- кому юридично належить актив;
- хто відповідає перед російським центробанком;
- хто компенсує Euroclear можливі втрати;
- які гарантії дають держави ЄС;
- як розподіляється відповідальність між ними;
- що станеться у разі скасування санкцій;
- що відбувається після мирної угоди;
- як враховуються майбутні репарації;
- хто нестиме валютний, процентний та інвестиційний ризик;
- як діяти у випадку судового рішення проти однієї з держав ЄС.
Крім того, Росія може стверджувати, що переміщення активів саме по собі вже виходить за межі звичайної іммобілізації.
Тому нова конструкція має бути не лише політично прийнятною, а й здатною витримати багаторічні судові процеси.
Що має статися далі
Для перетворення української пропозиції на реальний механізм потрібні кілька послідовних рішень.
Передусім Єврокомісія та держави-члени мають визначити, яку саме модель вони хочуть реалізувати.
Перенесення активів до європейської структури може бути лише технічним підготовчим етапом. Після цього кошти можна залишити заблокованими, використати як основу нового репараційного кредиту або в майбутньому спрямувати на погашення вимог України до Росії.
Другий крок — система гарантій.
ЄС має юридично зафіксувати, що Euroclear і Бельгія не залишаться відповідальними за рішення, ухвалене на рівні всього Союзу.
Третій — узгодження з уже наявними програмами.
Частина доходів від російських активів уже обслуговує кредити G7 ERA. Крім того, існує окремий кредит ЄС на €90 млрд. Новий механізм не повинен створити ситуацію, коли одні й ті самі майбутні доходи або активи одночасно забезпечують кілька різних зобов’язань.
Четвертий — визначення політичної коаліції.
Ідеальним для України був би механізм за участю всіх 27 членів ЄС. Але попередній досвід показує, що за необхідності Союз здатен використовувати конструкції посиленої співпраці або інші юридичні інструменти, якщо повного консенсусу немає. Саме через механізм enhanced cooperation був створений кредит Україні на €90 млрд, при цьому Чехія, Угорщина та Словаччина не несуть пов’язаних із бюджетною гарантією фінансових зобов’язань.
Це означає, що навіть сама формула «відповідають усі 27» ще може змінитися під час переговорів.
Що насправді змінила пропозиція Марченка
До цього часу дискусія про €210 млрд часто впиралася в майже нерозв’язну дилему.
Україні потрібні російські гроші.
Багато держав ЄС політично підтримують принцип, що Росія повинна оплатити завдану шкоду.
Але основна частина активів фізично і юридично концентрується в одному бельгійському депозитарії, а Бельгія не хоче нести непропорційний ризик за колективне європейське рішення.
Київ пропонує змінити саму постановку питання.
Не вимагати від Бельгії погодитися на ризик.
Розподілити ризик між усіма, хто ухвалює рішення.
Це не скасовує суверенного імунітету російського центробанку. Не усуває небезпеку російських контрзаходів. Не створює автоматичного права конфіскувати €210 млрд і не означає, що ці кошти вже можна закладати в український бюджет.
Але така схема потенційно прибирає одну з найважливіших політичних перешкод.
І саме тому нинішній етап дискусії відрізняється від попередніх.
Питання дедалі менше звучить як «чи можна використати російські активи?»
Натомість Європа наближається до значно конкретнішого вибору:
яку частину ризику використання російських грошей вона готова взяти на себе — і чи готова зробити цей ризик спільним.
За дефіциту оборонного фінансування України у десятки мільярдів євро та потреби вже зараз оплачувати виробництво зброї на 2027 рік ця дискусія перестає бути абстрактною юридичною суперечкою.
€210 млрд російських резервів залишаються одним із найбільших доступних фінансових ресурсів для підтримки України.
Доходи від них Європа вже використовує.
Кредитні конструкції на їхній основі вже розробляла.
Наступна межа — основна сума.
І пропозиція розділити юридичну відповідальність між державами ЄС може стати спробою знайти спосіб цю межу перейти.
