Україна намагається перетворити власний воєнний досвід на нову зовнішньополітичну й економічну стратегію. Після серії домовленостей із країнами Близького Сходу та Затоки Київ готує аналогічні безпекові пропозиції для Європи — зі спільним виробництвом зброї, інвестиціями в оборону, технологічною кооперацією та довгостроковими програмами фінансування. Ідеться вже не лише про продаж окремих систем, а про спробу закріпити за Україною нову роль: не тільки держави, яка потребує захисту, а й держави, що сама експортує безпеку.
Ще донедавна Україна у світовій системі безпеки сприймалася переважно як держава, яка потребує зброї, боєприпасів, систем ППО та зовнішньої підтримки, щоб вистояти у війні з Росією. Але у квітні 2026 року Володимир Зеленський фактично окреслив нову роль країни: не лише одержувача допомоги, а й постачальника безпекових рішень, військових технологій та бойової експертизи. 7 квітня він заявив, що Україна готує “європейську частину” безпекових пропозицій, які вже були представлені й прийняті на переговорах із країнами Близького Сходу та Затоки. А 19–20 квітня повідомив, що Київ уже домовився про 10-річні формати співпраці з Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром і має запити ще від 11 держав. Разом ці заяви формують не набір окремих новин, а контури нової стратегії: Україна намагається інституціоналізувати власний досвід війни і перетворити його на геополітичний ресурс.
Йдеться не просто про продаж окремих дронів чи іншого озброєння. Зеленський описує цю модель як безпекове партнерство, що включає експорт зброї, спільне виробництво, будівництво виробничих ліній в Україні та за кордоном, інвестиції у нові технології й багаторічне фінансування. За його словами, у межах Drone Deal має бути щонайменше 10 різних договорів про той чи інший експорт української зброї, а також домовленості щодо співвиробництва і розвитку нових технологій. У публічних заявах Офісу президента це вже подається не як “ярмарок зброї”, а як довгострокове і прибуткове для України безпекове партнерство.
Близький Схід став першим випробувальним полігоном
Те, що почалося у країнах Затоки, було не імпровізацією. 27 березня в Джидді Україна та Саудівська Аравія зафіксували домовленість між оборонними відомствами про співробітництво в оборонній сфері. Офіс президента прямо зазначив, що цей документ закладає основу для подальших контрактів, технологічної співпраці та інвестицій, а також посилює міжнародну роль України як безпекового донора. Для Києва це важливо ще й символічно: Україна пропонує не абстрактні консультації, а практичний досвід протидії балістичним і дроновим атакам, який уже перевірений у реальній війні.
Читайте також: “Антидронова дипломатія України: як війна відкрила двері до нового партнерства з Затокою”
Наступним кроком стали ОАЕ та Катар. За підсумками поїздки Офіс президента повідомив, що з Еміратами досягнуто домовленості про співпрацю у сфері безпеки й оборони, а команди фіналізують деталі. Із Катаром формат уже вийшов на вищий рівень: начальники генеральних штабів підписали десятирічну міжурядову угоду про співробітництво в оборонній сфері, яка передбачає спільні проєкти в оборонній індустрії, створення співвиробництв і технологічні партнерства між компаніями. Сам Зеленський 19 квітня підсумував це як уже погоджені 10-річні договори з трьома ключовими країнами Затоки — Саудівською Аравією, Еміратами та Катаром.
Читайте також: “Катар зробив ставку на Україну: чому про цю угоду ще говоритимуть”
Важливо, що ці угоди виросли не лише з дипломатії, а й з оперативної взаємодії. Офіс президента повідомляв, що під час турне Зеленський зустрівся з трьома командами українських експертів, які вже працювали в Саудівській Аравії, ОАЕ та Катарі, аналізуючи прикриття критичної інфраструктури, можливості захисту цивільних об’єктів, підходи до збиття балістики й дронів та необхідні зміни для побудови комплексної системи захисту. Україна відправила команди до Катару, ОАЕ, Саудівської Аравії, а також на американську базу в Йорданії, щоб показати, як має працювати оборона від дронів. Саме тому Київ говорить не стільки про “поставки”, скільки про експорт інтегрованої моделі захисту.
На цьому близькосхідний трек не зупиняється. Після турне до Саудівської Аравії, ОАЕ та Катару Україна продовжила роботу з Йорданією та Кувейтом, а інтерес також висловили Бахрейн і Оман. 17 квітня Reuters уже писав про участь України в ширших консультаціях щодо безпеки в Ормузькій протоці, а Зеленський наголосив, що Україна може внести вклад і в морську безпеку, спираючись на досвід Чорного моря. Це показує: для Києва близькосхідна політика вже виходить за межі вузько “дронової” теми й перетворюється на ширшу пропозицію безпеки — від неба до моря.
7 квітня Зеленський фактично оголосив про перенос цієї моделі в Європу
Саме звернення Зеленського 7 квітня стало поворотною точкою. Тоді він прямо сказав, що Україна готує європейську частину тих безпекових пропозицій, які вже були представлені й прийняті на перемовинах у країнах Близького Сходу та Затоки. Президент пояснив логіку дуже чітко: захист держав регіону вимагав термінової експертизи, Україна її забезпечила, і як результат з’явилися довготривалі домовленості про безпекову співпрацю. Далі Зеленський додав: “так само це потрібно й у Європі”, а наступні тижні мають бути присвячені спільним виробництвам, модернізації оборони, програмам фінансування оборони та координації безпекових дій із європейськими партнерами. Там же він ужив важливу формулу: “Україна експортує безпеку”.
Ця фраза була не риторикою, а коротким описом нового підходу. Україна пропонує Європі не просто закупити українські дрони, а увійти в іншу модель співпраці: поєднати український фронтовий досвід і швидкість інновацій із фінансовими, промисловими та політичними можливостями європейських держав. Саме тому в офіційних формулюваннях ідеться про спільні виробництва, модернізацію оборони, фінансування та координацію дій. Це вже не відносини “донор — реципієнт”, а спроба побудувати систему взаємної вигоди, де Україна потрібна партнерам як носій унікального бойового знання.
Європа: від наміру до перших конкретних угод
Найшвидше цей підхід проявився у відносинах із Німеччиною. 14 квітня під час візиту до Берліна Зеленський заявив, що Україна запропонувала Німеччині двосторонню Drone Deal, яка стосуватиметься різних типів дронів, ракет і софту для сучасної оборони, а команди вже починають конкретну роботу. Він також пов’язав це із ширшою ідеєю: Європа має бути спроможною виробляти антибалістичне ППО та повний спектр захисту від повітряних загроз у власних обсягах. Ідеться про створення спільного підприємства, яке постачатиме тисячі дронів українській армії, а Берлін також погодився інвестувати сотні мільйонів євро в українські далекобійні спроможності.
Читайте також: “Новий пакет допомоги від Німеччини, дрони, Patriot і стратегічне партнерство: що означає зустріч Зеленського та Мерца”
Того ж 14 квітня суттєво просунувся і норвезький напрям. Офіс президента повідомив, що Україна та Норвегія підписали спільну декларацію про поглиблення співпраці у сфері оборони та безпеки, яка передбачає спільне виробництво, спільну розробку, обмін технологіями та масштабування виробничих можливостей. Окремий акцент зроблено на підтримці української дронової індустрії, а також на створенні інтегрованих багаторівневих систем протиповітряної та протиракетної оборони. Українські дрони вироблятимуться і на території Норвегії, тоді як Київ ділитиметься даними, інформацією та знаннями. Це вже виглядає як модель справжньої оборонно-промислової інтеграції, а не разової закупівлі.
Читайте також: “Дрони, ракети, ППО: Україна та Норвегія поглиблюють стратегічне оборонне партнерство”
15 квітня аналогічний процес був запущений з Італією. Після зустрічі з Джорджею Мелоні Зеленський повідомив, що команди двох країн пропрацюють деталі Drone Deal. Він уточнив, що Україна пропонує об’єднати свою військову експертизу і спроможності у сфері дронів, ракет, РЕБ та обміну даними зі спроможностями партнерів. Важливо, що вже сама постановка питання показує: Київ продає не “товар”, а платформу оборонної кооперації. Італія тут виступає не просто потенційним покупцем, а партнером, з яким може бути побудований спільний технологічний цикл.
Читайте також: “Україна й Італія готують новий формат оборонного партнерства”
16 квітня подібний формат оформився і з Нідерландами. Офіс президента повідомив, що Україна запропонувала Гаазі спеціальну угоду про безпекове партнерство — Drone Deal. Зеленський пояснив, що йдеться не лише про дрони, а про комплексний розвиток усіх спроможностей захисту неба: від протидії ракетам і дронам до розвитку РЕБ та спільних виробництв зброї. В окремій президентській заяві того ж дня уточнювалося, що Drone Deal між Україною та Нідерландами передбачає спільну розробку й виробництво дронів, ракет, систем радіоелектронної боротьби та інших оборонних технологій, а також інвестиції в оборонну інфраструктуру, дослідження та інновації. Додатково Нідерланди оголосили про 248 мільйонів євро на українське виробництво дронів. Це вже дуже конкретний приклад того, як “європейська частина безпекових пропозицій” набуває фінансового й виробничого виміру.
Читайте також: “Спільне виробництво дронів і нова безпекова модель: про що домовилися Україна та Нідерланди”
20 квітня Зеленський назвав ширший перелік європейських країн, де цей трек уже запущений або стартує: Німеччина, Італія, Норвегія, Швеція та Нідерланди. Окремо він додав, що Україна має хороші відносини з Британією та Францією і переконаний, що подібна співпраця розвиватиметься і там. Це важливий маркер: у логіці Києва мова вже не про одну-дві спеціальні угоди, а про спробу створити в Європі мережу двосторонніх оборонно-промислових зв’язків, де український досвід стає спільним капіталом.
Читайте також: “Більше, ніж дипломатія: що стоїть за візитом короля Швеції до України”
Чому все це відбувається саме зараз
Час для цього розвороту обраний не випадково.
По-перше, війна навколо Ірану різко підвищила глобальний попит на ті рішення, які Україна вже навчилася створювати й застосовувати: перехоплювачі, контрдронові системи, інтеграцію ППО та РЕБ, захист критичної інфраструктури. Війна на Близькому Сході стала для українських розробників моментом, який може або відкрити їм світовий ринок, або бути втраченою нагодою. За оцінкою Reuters, Україна виробила 40 тисяч дронів-перехоплювачів лише в січні, а Зеленський заявляв, що за належного фінансування країна може вийти на 2 тисячі таких апаратів на день, із яких половина може залишатися на експорт без шкоди для власної оборони.
По-друге, Європа дедалі гостріше відчуває потребу у власному оборонному виробництві. 16 квітня США попередили деякі європейські країни про ймовірні затримки у поставках уже законтрактованого озброєння через виснаження запасів на тлі війни з Іраном. Йшлося, зокрема, про країни Балтії та Скандинавії. Це означає, що стара модель, де європейська безпека значною мірою спирається на американську промислову базу, стає менш надійною. У цьому контексті українська пропозиція виглядає особливо вчасною: вона дає Європі не тільки бойовий досвід, а й пришвидшений шлях до власного виробництва рішень, які вже працюють у реальній війні.
По-третє, сама Україна дедалі активніше підштовхує Європу до автономнішої моделі повітряної оборони. 19 квітня Зеленський закликав створити європейську антибалістичну систему ППО протягом року й заявив, що Київ уже веде переговори з кількома країнами в цьому напрямі. Patriot стає дедалі важче доступним через активне використання в Перській затоці, а європейська система SAMP/T виробляється у відносно невеликих кількостях. Тобто українська ідея спільного виробництва більше не виглядає лише дипломатичною ініціативою — вона прямо відповідає на дефіцит, який уже відчуває континент.
Що саме експортує Україна
Найточніше відповідь на це питання дав сам Зеленський у зверненні з нагоди Дня зброяра: Україна “не робить ярмарок зброї” і “не спустошує склади”, а пропонує безпекове партнерство. Він прямо сказав, що українські перехоплювачі вже працюють на Близькому Сході та в країнах Затоки, і що разом із військовою експертизою Київ дає партнерам рішення для захисту від “шахедів”, виявлення загроз і масштабного реагування. Це дуже важлива відмінність. Україна експортує не лише залізо, а спосіб мислення, організації і швидкої адаптації до війни, в якій повітряна загроза є дешевою, масовою і постійною.
Читайте також: ““Так виглядає незалежність”. Як Зеленський показав, що український ОПК за роки великої війни став окремою силою держави”
Київ наголошує на державному контролі над експортом озброєнь і застерігає бізнес від самостійних угод із клієнтами, бо без участі держави неможливо забезпечити ні навчання персоналу, ні інтеграцію систем, ні репутаційну якість української пропозиції. Інакше кажучи, українська модель не зводиться до торговельної операції. Це експорт екосистеми: виробу, знання, інструктора, технічної інтеграції, воєнного досвіду і політичної рамки. Саме тому вона може бути привабливою і для Близького Сходу, і для Європи.
Що це означає для самої України
Для Києва такий курс має одразу кілька вимірів.
Економічний — бо йдеться про гроші, інвестиції, завантаження виробничих ліній і перспективу побудови великого експортного сектору на базі ВПК.
Технологічний — бо спільні проєкти з європейськими і близькосхідними партнерами дозволяють масштабувати виробництво, пришвидшувати розробки й розширювати ринки збуту.
Політичний — бо Україна виходить із ролі країни, яка лише просить допомогу, і входить у роль країни, без якої дедалі складніше уявити нову систему безпеки в Європі та суміжних регіонах. Офіс президента вже використовує для цього формулу “безпековий донор” — і це, схоже, не випадкова метафора, а назва нового зовнішньополітичного амплуа України.
Є і ще один, не менш важливий вимір: інституційний. Якщо Києву вдасться перевести близькосхідні та європейські домовленості з політичного рівня на рівень стабільних програм виробництва, фінансування та технічної кооперації, це означатиме, що український оборонний сектор перестане бути лише інструментом виживання у війні. Він стане ядром нової міжнародної мережі, де Україна — не периферія, а один із центрів виробництва сучасної безпеки. Це серйозна зміна статусу, яка може мати наслідки далеко за межами нинішнього конфлікту.
Ризики і межі цієї стратегії
Втім, переоцінювати ступінь готовності цієї архітектури теж не варто. Не всі заявлені формати перебувають на однаковій стадії. Якщо з Катаром уже зафіксована десятирічна міжурядова угода, то з ОАЕ йдеться про домовленість, деталі якої ще фіналізуються. У Європі теж картина різна: з Німеччиною, Норвегією, Італією та Нідерландами вже є публічні кроки, але частина з них поки що перебуває на етапі запуску робочих команд або погодження параметрів співпраці. Тобто зараз ми бачимо радше швидке оформлення політичної рамки, ніж завершену систему з однаково глибоким наповненням у кожній країні.
Другий ризик — баланс між експортом і фронтом. Україна постійно підкреслює, що не буде вивозити те, що критично потрібно для власної оборони. Держава не експортуватиме зброю, яка потрібна їй самій, а Зеленський наголошував на урядовому контролі за такими угодами. Отже, успішність цієї моделі прямо залежить від того, чи зможе Київ одночасно нарощувати виробництво для себе і для партнерів, не створюючи дефіциту на власному театрі війни. Саме тут визначальними стають інвестиції, локалізація виробництва й спільне фінансування, про які президент говорить як про ключові елементи Drone Deal.
Усі останні заяви Зеленського складаються в одну велику конструкцію. Близький Схід став першим майданчиком, де Україна показала: її воєнний досвід можна перетворювати на довгострокові безпекові угоди, спільне виробництво й політичний вплив. Європа має стати наступним етапом цієї моделі — вже не лише як простір допомоги Україні, а як простір взаємної оборонної інтеграції, де українські технології, бойова експертиза та виробничі рішення стануть частиною нової європейської архітектури безпеки. Якщо цей задум реалізується, то Київ остаточно вийде з ролі прохача зброї і закріпиться як держава, що експортує світові власну формулу захисту.
Те, що Україна відпрацювала в країнах Затоки, вона тепер переносить до Європи: спільне виробництво, оборонне фінансування, модернізація армій і продаж не тільки зброї, а військової експертизи. Це вже не окремі дипломатичні епізоди, а ознаки нової ролі України — від споживача безпеки до її постачальника.
За матеріалами unn.ua
